Рішення

від 14.11.2018 по справі 910/11809/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 14.11.2018Справа № 910/11809/18 Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТФОРТ УКРАЇНА», м.  Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬ-ГІЗА», м.  Тернопіль про стягнення 174  125,27 грн, - Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕБТФОРТ УКРАЇНА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬ-ГІЗА» про стягнення 174  125,27 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором передоручення № 02/03-18 від 01.03.2018 в частині здійснення оплати наданих послуг на суму 153  410,74  грн, що стало підставою для нарахування пені в сумі 19  052,01  грн та 3 % річних в сумі 1  662,52  грн. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини  1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини  6 статті  242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України  відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача  про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.09.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 10.09.2018, а саме: 02140, м.  Київ, вул.  Лариси Руденко, буд.  6-А. Однак, конверт з ухвалою суду від 10.09.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з зазначенням про те, що 13.09.2018 поштове відправлення не було вручено відповідачу, з відміткою «інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення». Згідно з ч.  6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку (станом на 13.09.2018), вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. В подальшому судом було встановлено, що 12.10.2018 відповідачем зареєстровано зміну місцезнаходження юридичної особи на адресу: 46020, Тернопільська обл., м.  Тернопіль, пр.  Степана Бандери, буд.  50. У даному випадку господарський суд виходить з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 27 Господарського процесуального кодексу України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Згідно з частиною другою статті 31 Господарського процесуального кодексу України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду. Відтак, дана справа була прийнята судом провадження з дотриманням встановленої законом підсудності (за місцезнаходженням відповідача у місті Києві) та підлягає вирішенню Господарським судом міста Києва. При  цьому, зміна місцезнаходження відповідача під час розгляду справи не є зміною у складі відповідачів в розумінні частини другої статті 31 Господарського процесуального кодексу України. Щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи суд наголошує, що згідно з частиною сьомою статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в   електронній   формі   не   пізніше  наступного  дня  після  їх виготовлення   і   підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 10.09.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач, який вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи. 01.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬ-ГІЗА» (повірений) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДЕБТФОРТ УКРАЇНА» (субагент) укладено договір передоручення № 02/03-18 (далі – Договір). Згідно з пунктом 1.1 Договору повірений доручив на підставі договору доручення №  01/03-18 від 01.03.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬ-ГІЗА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР», а субагент зобов'язався вчинити від імені і в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР» допустимі чинним законодавством України дії, спрямовані на повернення заборгованості з фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб, які є позичальниками (боржниками) Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР», а також з їх фінансових та майнових поручителів (боржників) на підставі договору факторингу № 1 від 20.05.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАГОР» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПЛЕЯДА». У пункті 4.1 Договору сторони домовились, що за організацію та проведення досудових заходів щодо добровільного виконання боржниками зобов'язань за договорами укладеними з довірителем, повірений виплачує субагенту винагороду від суми заборгованості, фактично погашеної боржниками на рахунки довірителя протягом 5 робочих днів. При цьому, розміри винагороди погоджуються сторонами окремо в додатку № 8 до цього договору, який є невід'ємною частиною договору. Відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Договору перерахування плати здійснюється у строк до 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі результатів виконання доручення згідно з договором (за формою згідно з додатком № 4 до договору). Сума винагороди розраховується на підставі отриманих від повіреного реєстрів платежів (за формою згідно з додатком № 3 до договору) та вказується в акті приймання-передачі результатів виконання доручення (за формою згідно з додатком № 4 до договору). Сума фактично погашеної простроченої заборгованості боржників визначається на підставі отриманих від повіреного реєстрів платежів. Згідно з пунктами 7.1, 7.2 Договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2018. У додатку № 8  до Договору «Узгоджений розмір винагороди» сторонами погоджено, що винагорода субагента розраховується як процент від сум погашеної заборгованості з урахуванням кількості днів прострочення боржників станом на день фактичного надходження коштів до довірителя/кредитора, які були доручені до стягнення субагенту та зазначені в реєстрі боржників, та вказується в акті приймання-передачі результатів виконання доручення. Сторони домовились, що повірений сплачує субагенту винагороду у розмірі 15 % від суми грошових коштів, які надійшли в погашення заборгованості на рахунки довірителя/кредитора, вказані повіреним, з ПДВ. На виконання умов Договору сторонами було складено та підписано акти приймання-передачі результатів виконання доручення, а саме: 1)          акт приймання-передачі результатів виконання доручення б/н від 30.03.2018, в якому встановлено, що за період з 01.03.2018 по 30.03.2018 відповідно до реєстру боржників № 1 від 01.03.2018 в результаті наданих субагентом послуг стягнуто з боржників довірителя 584  038,46 грн; сума винагороди субагента за надані послуги становить 87  605,77 грн, включаючи ПДВ 14  600,96 грн; 2)          акт приймання-передачі результатів виконання доручення б/н від 27.04.2018, в якому встановлено, що за період з 01.04.2018 по 27.04.2018 відповідно до реєстру боржників № 1 від 01.03.2018 в результаті наданих субагентом послуг стягнуто з боржників довірителя 369  389,24 грн; сума винагороди субагента за надані послуги становить 55  408,39 грн, включаючи ПДВ 9  234,73 грн; 3)          акт приймання-передачі результатів виконання доручення б/н від 21.05.2018, в якому встановлено, що за період з 01.05.2018 по 10.05.2018 відповідно до реєстру боржників № 1 від 01.03.2018 в результаті наданих субагентом послуг стягнуто з боржників довірителя 69  310,52 грн; сума винагороди субагента за надані послуги становить 10  396,58  грн, включаючи ПДВ 1  732,76 грн. Вказані акти приймання-передачі результатів виконання доручення підписані без зауважень та заперечень представниками позивача і відповідача, а також скріплені печатками господарських товариств. У пункті 5 актів зазначено, що у повіреного немає претензій до якості наданих послуг. До позовної заяви позивачем додано сформовані останнім рахунки на оплату №  118 від 30.03.2018 на суму 87  605,77 грн, № 163 від 27.04.2018 на суму 55  408,39 грн, № 167 від 21.05.2018 на суму 10  396,58 грн, а всього на суму 153  410,74  грн. Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням, як вказує позивач, відповідачем свого обов'язку виплатити винагороду субагента на загальну суму 153  410,74 грн, у зв'язку чим позивачем також нараховано пеню та 3 % річних. Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне. За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі статтею 626  Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір передоручення № 02/03-18 від 01.03.2018 є договором доручення, який підпадає під правове регулювання норм  статей 1000-1010 Цивільного кодексу України. З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір передоручення № 02/03-18 від 01.03.2018 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ч. 1 ст. 1000 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (статті 1003 Цивільного кодексу України). Згідно з ч. 1 ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений повинен виконати дане йому доручення особисто. Повірений має право передати виконання доручення іншій особі (замісникові), якщо це передбачено договором або якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя. Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. У цьому разі повірений відповідає лише за вибір замісника. Матеріалами справи (підписані обома сторонами акти приймання-передачі результатів виконання доручення від 30.03.2018, 27.04.2018 та 21.05.2018) підтверджується факт виконання позивачем визначених Договором юридичних дій в якості повіреного, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання виплатити позивачу винагороду у погодженому сторонами розмірі. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як зазначалось судом, у пункті 4.2 Договору сторони визначили, що перерахування плати здійснюється у строк до 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі результатів виконання доручення згідно з договором. Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 4.2 Договору, за висновками суду, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язання з виплати винагороди субагента в розмірі 153  410,74 грн настав. Разом з цим, станом на 14.11.2018 в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем грошових коштів в сумі 153  410,74 грн. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин  1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів виплати позивачу винагороди в сумі 153  410,74  грн. За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов Договору згідно з актами приймання-передачі результатів виконання доручення від 30.03.2018, 27.04.2018 та 21.05.2018, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми винагороди в розмірі 153  410,74 грн  підлягають задоволенню. Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Відповідно до ч. 1  ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)  стаття 610 Цивільного кодексу України  кваліфікує як порушення зобов'язання. Відповідно до ч. 1  ст. 611 Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 6.6 Договору передбачено, що у випадку порушення повіреним зобов'язань згідно з пунктом 4.2 повірений зобов'язаний сплатити на користь субагента пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. При перевірці наданого позивачем розрахунку судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума пені за прострочення виплати винагороди в розмірі 153  410,74  грн становить 19  052,01 грн, з яких: 12  116,00 грн - сума пені, нарахована за період з 07.04.2018 по 31.08.2018 за прострочення сплати 87  605,77 грн (згідно з актом від 30.03.2018); 6  011,43 грн - сума пені, нарахована за період з 09.05.2018 по 31.08.2018 за прострочення сплати 55  408,39 грн (згідно з актом від 27.04.2018); 924,58 грн - сума пені, нарахована за період з 30.05.2018 по 31.08.2018 за прострочення сплати 10  396,58 грн (згідно з актом від 21.05.2018). Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц. Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих послуг, вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону. При перевірці наданого позивачем розрахунку суми 3 % річних судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума 3 % річних за прострочення виплати винагороди в розмірі 153  410,74  грн становить 1  662,51 грн, з яких: 1058,47 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 07.04.2018 по 31.08.2018 за прострочення сплати 87  605,77 грн (згідно з актом від 30.03.2018); 523,73 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 09.05.2018 по 31.08.2018 за прострочення сплати 55  408,39 грн (згідно з актом від 27.04.2018); 80,32 грн - сума 3 % річних, нарахована за період з 30.05.2018 по 31.08.2018 за прострочення сплати 10  396,58 грн (згідно з актом від 21.05.2018). За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТФОРТ УКРАЇНА» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬ-ГІЗА» заборгованості в розмірі 153  410,74  грн, пені в сумі 19  052,01  грн та 3 % річних в сумі 1  662,52  грн. Згідно з п.  2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2  611,88  грн (174  125,27 грн х 1,5% = 2  611,88 грн). Керуючись ст.  ст.  129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТФОРТ УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬ-ГІЗА» про стягнення 174  125,27 грн -  задовольнити. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛЬ-ГІЗА» (46020, Тернопільська обл., м.  Тернопіль, пр. Степана Бандери, буд.  50; ідентифікаційний код 41970484) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕБТФОРТ УКРАЇНА» (04116, м.  Київ, вул.  Шолуденка, буд.  3, офіс 307; ідентифікаційний код 40298050) заборгованість в розмірі 153  410 (сто п'ятдесят три тисячі чотириста десять) грн 74  коп., пеню в сумі 19  052 (дев'ятнадцять тисяч п'ятдесят дві) грн 01  коп., 3 % річних в сумі 1  662 (одна тисяча шістсот шістдесят дві) грн 52  коп. та судовий збір в розмірі 2  611 (дві тисячі шістсот одинадцять) грн 88  коп. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 14.11.2018. Суддя                                                                                            В.В. Князьков