Постанова

від 15.11.2018 по справі 809/737/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/92/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Багрія В. М.,

суддів Рибачука А. І., Старунського Д. М.,

з участю секретаря судового засідання Болюк Н. В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Лижна школа на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року (рішення ухвалене у м. Івано-Франківську судом у складі головуючого судді Гундяка В. Д., повний текст рішення виготовлений 12 червня 2018 року) у справі № 809/737/18 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Лижна школа до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними, скасування припису та постанови,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Лижна школа звернулось до суду з позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправними, скасування припису та постанови.

Позивач просив визнати протиправними та скасувати припис про усунення виявлених порушень № 09-05-46/80-64 від 07.03.2018 р. та постанову про накладення штрафу Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 09-05-339/52 від 29.03.2018 р.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року позивачу в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції оскаржило товариство з обмеженою відповідальністю Лижна школа , подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, прийшовши до помилкового висновку про наявність у цивільно-правових договорах про надання послуг ознак трудового договору та порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

Скаржник просить скасувати рішення суду від 07 червня 2018 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у цивільно-правових договорах про надання послуг ознак трудового договору та порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу про перевірку від 28.02.2018 № 181-Д та направлення від 28.02.2018 №04-13/15-10/1180, Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведено інспекційне відвідування товариства з обмеженою відповідальністю Лижна школа з питань додержання законодавства про працю.

За результатами здійснення інспекційного відвідування посадовою особою Управлінням Держпраці складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 07.03.2018 № 09-05-46/80.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, зокрема, позивач замість оформлення трудових відносин із сімома працівниками, уклав договори цивільно-правового характеру, що мають ознаки трудових договорів.

На підставі Акту інспекційного відвідування відповідачем винесено оскаржені припис про усунення виявлених порушень № 09-05-46/80-64 від 07.03.2018 року та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за № 09-05-339/52 від 29.03.2018 року, якою за порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України на ТзОВ Лижна школа накладено штраф у розмірі 781 830 грн. згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (а. с. 20-23).

Матеріалами справи встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю Лижна школа як замовником, та громадянами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, як виконавцями, укладено договори про надання послуг від 01.03.2018 (а.с. 35-48). Предметом вказаних договорів є надання послуг відповідно до Додатка №1, яким передбачено, що виконавець зобов'язується надати послуги з навчання катанню на лижах клієнтам замовника, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану виконавцем роботу. Оплата послуг виконавця здійснюється шляхом щомісячної оплати і сплачується останнім числом місяця в якому надані відповідні послуги.

Отже, визначальним для вирішення спірних правовідносин є визначення наявності або відсутності ознак трудових правовідносин між позивачем та вищезазначеними громадянами.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України.

Частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, повинен дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи, предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм випливає висновок про те, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як видно з вищенаведених цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем із фізичними особами, їх предметом є послуги з навчання клієнтів позивача катанню на лижах.

Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг наданих послуг, а обумовлюється у вигляді зобов'язання надавати послуги з навчання катання на лижах.

В самих договорах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.

При цьому за договором про надання послуг оплачується не процес праці, а її результати, котрий визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Хоча договори про надання послуг, які є у матеріалах справи, передбачають складання актів виконаних робіт виконавцем, однак такі відсутні в матеріалах справи, відтак неможливо підтвердити обсяг наданих послуг.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що договори цивільно-правового характеру містять такі ознаки трудових договорів: виконавці послуг виконують аналогічну роботу, яку виконують працівники за посадою інструктора з гірських лиж, що передбачена штатним розписом підприємства; послуги, які надають виконавці згідно договорів цивільно-правового характеру належать до основної діяльності ТзОВ Лижна школа та надаються виконавцями систематично, адже в такому разі здійснюється і забезпечується саме трудова функція. Оплата послуг замовника за даними договорами цивільно-правового характеру здійснюється щомісячно і сплачується останнім числом місяця, в якому надавалися послуги, що є характерним для виплати заробітної плати.

Також, відповідно до пункту 1.2 вказаних цивільно-правових договорів, виконавці надають послуги для клієнтів замовника, тобто навчають катанню на лижах третіх осіб, а не суб'єкта даних договорів. Вказане не відповідає правовій природі цивільно-правового договору, визначеного цивільним законодавством, оскільки цивільно-правовий договір передбачає надання послуг однією із сторін договору іншій.

Таким чином, вказані вище договори про надання послуг погіршують становище працівника у порівнянні із законодавством про працю та відповідно до ст. 9 КЗпП України вважаються недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За наявності ознак, притаманних трудовим відносинам, повинен укладатися трудовий договір, а не цивільно-правовий договір.

Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку, що відносини, які виникли згідно договорів про надання послуг від 01.03.2018, укладених між ТзОВ Лижна школа та зазначеними вище громадянами мають ознаки трудових правовідносин, до них необхідно застосовувати норми трудового законодавства.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

На підставі зазначених норм 29.03.2018 уповноваженою посадовою особою Управління Держпраці на ТзОВ Лижна школа за порушення позивачем законодавства про працю накладено штраф у розмірі 781 830 грн.

Виходячи з системного аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний суд приходить до висновку про те,, що позивачем допущено порушення законодавства про працю, а саме ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України України, тому припис про усунення виявлених порушень № 09-05-46/80-64 від 07.03.2018 р. та постанова про накладення штрафу Управління Держпраці в Івано-Франківській області № 09-05-339/52 від 29.03.2018 р. у розмірі 781 830 грн. винесені відповідачем правомірно.

Аналогічна правова позиція при вирішенні подібних спорів викладена в постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування чи зміни відсутні.

Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Лижна школа залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року у справі № 809/737/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. М. Багрій судді А. І. Рибачук Д. М. Старунський Повний текст постанови виготовлений 16.11.2018.