Постанова

від 12.11.2018 по справі 806/1899/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 806/1899/18

Головуючий у 1-й інстанції: Токарева М.С.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

12 листопада 2018 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Залімського І. Г.

суддів: Сушка О.О. Смілянця Е. С. ,

секретар судового засідання: Сербин І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року (ухвалене у м. Житомирі 27 червня 2018 року о 12:51, повний текст якого виготовлено 16 липня 2018 року) у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДМ-Продукт" звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2018 №000275-1405 та №000274-1405.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем не отримано вигоди з операцій з придбання та подальшого списання продуктів, матеріали справи не містять жодних документів, які підтверджують утилізацію, знищення або подальше використання вилученої з обігу продукції.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому вказав на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на безпідставність доводів апеляційної скарги. Зауважив, що первісна вартість продуктів відображена в обліку підприємства. В Податковому кодексі України відсутні положення які визначають різниці по збільшенню фінансового результату до оподаткування на суми вартості списаних продовольчих товарів через закінчення строку їх зберігання. Прострочені харчові продукти не підлягають реалізації, тому їх очікувана ціна продажу дорівнює нулю.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Відповідач в судове засідання повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Керуючись положеннями даної норми та враховуючи відсутність заперечень представника позивача, колегія суддів вирішила провести розгляд справи за даної явки сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ фірми "ДМ-Продукт" з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, валютного - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 30.09.2017, за результатами якої було складено акт №16/06-30-14-01/31739140 від 10.01.2018.

За результатами проведеної перевірки складено акт №16/06-30-14-01/31739140 від 10.01.2018.

В ході перевірки встановлені та зафіксовані в акті порушення ТОВ фірма "ДМ-Продукт" вимог:

- п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2765-VI (із змінами та доповненнями), п.9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №9 "Запаси", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 20.10.1999 :оку №246, п.7, п.29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", ствердженого Наказом Міністерства фінансів України 31.12.1999 року №318, п.5.7 наказу Міністерства фінансів України від 10.01.2007 року №2 "Про затвердження методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів" (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено зниження податку на прибуток на загальну суму 125 944 грн;

- завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування за три квартали 2017 року на суму 234 706 грн.

31.01.2018 на підставі вказаного акту відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення:

- №000275-1405, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 118239 грн

- №000274-1405, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 234706 грн.

Позивач, вважаючи протиправними вказані податкові повідомлення-рішення, звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень, що є підставою для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує викладене нижче.

Підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стала позиція контролюючого органу щодо завищення витрат позивачем в бухгалтерському обліку відбулось в зв'язку з відсутністю в актах на списання простроченої продовольчої продукції інформації про дати придбання товарів та дати закінчення строків придатності товарів, не було надано будь-якої інформації та первинних документів щодо причини прострочення продовольчих товарів, пропозицій щодо врегулювання виявлених нестач і втрат, не надано документів щодо утилізації, знищення або подальшого використання вилученої з обігу харчової продукції, в результаті чого на думку ГУ ДФС у Житомирській області Товариством порушені п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового кодексу України.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону № 996-XIV).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно статті 7 Закону України "Про захист прав споживачів" продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції", до неякісної та небезпечної продукції відноситься продукція, строк придатності якої до споживання або використання закінчився.

Положенням ст.5 Закону України "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції" передбачено, що неякісна та небезпечна продукція підлягає обов'язковому вилученню з обігу. Вилучення неякісної та небезпечної продукції з обігу здійснюється власником цієї продукції за його рішенням.

Пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси" встановлено, що запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство/установа отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.

Відповідно до п.6 П(С)БО 9 для цілей бухгалтерського обліку запаси, зокрема, включають товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані) та утримуються підприємством/установою з метою подальшого продажу.

Отже, зіпсовані продовольчі товари в бухгалтерському обліку не можуть визнаватися активами, адже їх використання (продаж) заборонена законодавством.

Оцінка запасів на дату балансу визначено П(С)БО 9, згідно з яким запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісної вартості або чистої вартості реалізації.

Якщо на дату балансу ціна товарів знизилась або вони зіпсовані, застаріли або іншим чином втратили первісну очікувану економічну вигоду, то такі товари відповідно до п. 25 П(С)БО 9 відображаються за чистою вартістю реалізації, яка згідно п. 26 П(С)БО 9 визначається по кожній одиниці запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

ОСОБА_2, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що бракує) запасів списуються на витрати звітного періоду.

Таким чином колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на вимоги стандарту у спірних правовідносинах прострочені харчові продукти не підлягають реалізації, тому їх очікувана ціна продажу дорівнює нулю. Таким чином, первісна вартість таких продуктів у сумі що перевищує нуль підлягала списанню на витрати звітного періоду.

Пунктами 5 і 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 р. N 318, встановлено, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до п.7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Згідно пункту 20 П(С)БО 16 до інших операційних витрат включаються, зокрема, втрати від знецінення запасів, нестачі й втрати від псування цінностей.

Матеріали справи містять наказами на створення комісії, описами продукції з простроченим терміном зберігання, актами списання.

В описах продукції наведено висновок комісії про не встановлення винних у простроченні терміну придатності, що є об'єктивним чинником, адже прострочення терміну придатності допущено через відсутність попиту на вилучену продукцію.

Первісна вартість вилученої продукції відображена в обліку в дебет рахунку інших операційних витрат з кредиту рахунку обліку товарів, що відповідає всім нормативно-правовим актам з бухгалтерського обліку, а також національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку № 9 "Запаси", № 16 "Витрати".

Зазначені позивачем в податкових деклараціях фінансові результати до оподаткування відповідають визначеним в фінансових звітах відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Як обґрунтовано зазначає суд першої інстанції, в Податковому кодексі відсутні положення які визначають різниці по збільшенню фінансового результату до оподаткування на суми вартості списаних продовольчих товарів через закінчення строку їх зберігання.

Посилання відповідача на санітарно-епідеміологічні норми та інші нормативно- правові документи з регулювання обігу продуктів харчування не спростовують факти правомірності визнання в бухгалтерському обліку витрат по спірним господарським операціям. Тим більше, що такі нормативно-правові акти не встановлюють правила бухгалтерського обліку і оподаткування податком на прибуток підприємств.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського ОСОБА_2 з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 16 листопада 2018 року.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3