Рішення

від 12.11.2018 по справі 826/14800/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 листопада 2018 року № 826/14800/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом 1. ОСОБА_1, 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНРАН-ЗЛК" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" Андронова Олега Борисовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНРАН-ЗЛК" (надалі також - відповідач-2) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" Андронова Олега Борисовича (надалі також - відповідач), в якому просять визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Інтеграл-Банк" про нікчемність договору поруки № 898/8 від 30.04.2015 року, укладеного між ПАТ "Інтеграл-Банк", ОСОБА_1 та ТОВ "ЕНРАН-ЗЛК".

В обґрунтування позову зазначається, що 30.04.2015 року між ОСОБА_1, ТОВ "ЕНРАН-ЗЛК" та Банком укладено договір поруки № 898/9, відповідно до пункту 1 якого позивач-1 зобов'язується нести перед Банком солідарну з позивачем-2 відповідальність за виконання останнім зобов'язань по кредитному договору № 898 від 01.03.2011. Згідно із кредитним договором Банк відкрив позивачу-2 відкличну кредитну лінію заборгованістю по позичковому рахунку не більше 589726,22 доларів США строком по 04.05.2015 року .

У позові зазначається, що відповідно до п. 2 договору порукою позивач-1 забезпечено виконання зобов'язання позивача-2 в сумі 42530,00 доларів США; позивач-1 зобов'язався перерахувати відповідну суму на рахунок Банку в строк не більше 3-х банківських днів з дня пред'явлення Банком вимоги. 05 травня 2015 Банк повідомив позивача-1 про порушення Позивачем-2 умов кредитного договору та необхідність сплати коштів за договором поруки в сумі 42530,00 доларів США. В цей же день за розпорядженням позивача-1 Банк списав на свою користь 42530,00 доларів США в рахунок погашення заборгованості позивача-2 за кредитним договором. Таким чином, як зазначається у позові, позивач-1 виконав свої зобов'язання за договором поруки, за рахунок коштів позивача-1 було частково погашено заборгованість Позивача-2 перед Банком.

Між тим, як зазначають позивачі, на підставі постанови Правління НБУ від 15.09.2015 року № 606 по віднесення Банку до категорії неплатоспроможних Фондом до Банку введено тимчасову адміністрацію на період з 16.09.2015 до 15.12.2015. Надалі, на підставі постанови правління НБУ від 25.11.2015 № 816 у Банку відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації.

31.08.2016 на адресу позивачів надійшли повідомлення відповідача від 23.08.2016 № 02/652 та № 02/644 про нікчемність договору поруки на підставі п. 7 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Вважаючи вказані рішення протиправними, позивачі оскаржили їх до суду, зазначаючи, що у даному випадку жодна із сторін угоди про поруку не отримувала будь-яких переваг, а лише позивачем-1 забезпечувалось виконання зобов'язань позивача-2 перед Банком і це зобов'язання було виконано. Договір поруки є стандартним. Позивачі звертають увагу, що повідомлення відповідача взагалі не містять будь-якого аналізу обставин та будь-якого пов'язаного з цим правового обґрунтування. Позивачі вважають рішення відповідача безпідставними та необґрунтованими.

Відповідачем відзиву на заявлений адміністративний позов суду не надано.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Так, матеріалами справи підтверджуються викладені позивачами обставини укладання кредитного договору, договору поруки та його виконання Позивачем-1 на користь Банку у наведеному вище розмірі, що не спростовано Відповідачем, а також факт отримання позивачами повідомлень Уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору поруки на підставі п. 7 ст. 38 вищезгаданого Закону у зв'язку з тим, як зазначено у вказаних повідомленнях, наявністю ознак нікчемності. Між тим, у повідомленнях не зазначено, у чому це полягає, які обставини зумовили такий висновок. У той же час, повідомлення містять твердження в контексті ст. 216 ЦК України щодо наслідків, пов'язаних з нікчемністю правочинів.

Водночас, слід зазначити, що 13.08.2015 року Національним банком України було прийнято постанову № 527/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" до категорії проблемних", якою ПАТ "Інтеграл-банк" визнано проблемним та запроваджено обмеження у його діяльності.

15.09.2015 року Національним банком України було прийнято постанову № 606 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" до категорії неплатоспроможних". Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.09.2015 року прийнято рішення за № 170 про запровадження строком на три місяці з 16.09.2015 року по 15.12.2015 року тимчасової адміністрації та призначення на той самий строк уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Інтеграл-банк" з делегуванням останній всіх повноважень, визначених ст.ст. 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Інтеграл-банк" було призначено Андронова Олега Борисовича.

В подальшому Постановою Правління Національного банку України від 25.11.2015 року № 816 вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Інтеграл-банк", та на підставі цієї Постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 26.11.2015 року № 210 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Інтеграл-банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Інтеграл-банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію цього Банку Андронова О.Б. строком на період з 27.11.2015 року по 26.11.2017 року включно.

Інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, делегування повноважень ліквідатора банку та відшкодування коштів вкладникам ПАТ "Інтеграл-банк" опубліковано в газеті "Голос України" № 224 (6228) від 02.12.2015 року.

На підставі пункту 2 частини п'ятої статті 12, частини першої статті 35, частини п'ятої статті 44, частини третьої статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 16.11.2017 року № 5073 про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ "ІНТЕГРАЛ-БАНК" строком на один рік до 26.11.2018 року включно.

Водночас, відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ "ІНТЕГРАЛ-БАНК", визначені Законом, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов'язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Андронову Олегу Борисовичу строком на один рік до 26.11.2018 року включно.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон, Закон № 4452-VI) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4 Закону №4452-VI (в редакції на час вчинення оскаржуваних дій/прийняття оскаржуваних рішень) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

У свою чергу, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Виконавча дирекція Фонду делегує та відкликає всі або частину своїх повноважень колегіальним органам та/або уповноваженій особі (кільком уповноваженим особам) Фонду в обсягах, визначеним цим Законом (п. 2 ч. 5 ст. 12 Закону).

Тобто, Фонд, його органи та особи у спірних відносинах здійснюють функції у сфері публічної адміністрації.

Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (п. 4 ч. 2 ст. 37 у редакції Закону від 04.07.2014 року № 1586-VII).

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Пунктом 7 частини другої статті 38 Закону, на який посилається Відповідач у вищезгаданих повідомленнях, встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав, зокрема: банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону, Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону , про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

З наведеного вбачається, що вчинення вищезгаданого повідомлення та його отримання сторонами правочину породжує для позивачів правові наслідки у сфері публічної адміністрації у зв'язку з діяльністю Уповноваженої особи Фонду (Фонду).

Водночас, наявність в Уповноваженої особи Фонду повноважень щодо перевірки, виявлення нікчемних договорів та повідомлення про це сторонам правочину не є абсолютними, а кореспондуються з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у випадку, який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність угод та операцій.

Однак, у вказаних вище повідомленнях не зазначено у чому полягають обставини, які на думку Уповноваженої особи Фонду свідчать про нікчемність договору поруки, та яким чином наведені обставини зумовлюють висновок, передбачений п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону.

Доводи, викладені у повідомленнях, є доволі гіпотетичними та неприпустимо спрощеними, висновки відповідача по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, що не може бути підставою для прийняття оспорюваних рішень.

Відповідачем не надано доказів, що підтверджують те, що внаслідок укладання та виконання договору поруки від 30.04.2015 року № 898/9 банк уклав правочин, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Також суд звертає увагу, що договір поруки укладений позивачами і Банком 30.04.2015 року, списання коштів на виконання договору поруки на користь Банку відбулось 05.05.2015 року, що не спростовується відповідачем, тобто задовго до віднесення банку до категорії проблемних згідно з постановою Правління НБУ від 13.08.2015 року, так і до запровадження тимчасової адміністрації 15.09.2015.

Таким чином, рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Інтеграл-банк" викладене у вищезгаданих повідомленнях, які є формою рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору поруки, є безпідставними, протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

У даному випадку відповідачем не доведено правомірності своїх дій і рішень, у зв'язку з чим спірні рішення, оформлені повідомленнями, підлягають визнанню протиправними та підлягають скасуванню. У зв'язку із задоволенням позову підлягає поверненню судовий збір.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНРАН-ЗЛК" до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" Андронова Олега Борисовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Інтеграл-банк" Андронова Олега Борисовича про нікчемність Договору поруки №898/9 від 30.04.2015 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Інтеграл-Банк , ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНРАН-ЗЛК".

Присудити з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ЄДРПОУ 37993783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНРАН-ЗЛК" (ЄДРПО 31098968) 1 378,00 грн. на відшкодування судового збору.

Присудити з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ЄДРПОУ 37993783) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 551,21 грн. на відшкодування судового збору.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій