Рішення

від 16.11.2018 по справі 826/8004/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 листопада 2018 року № 826/8004/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Корона-2000 ДоДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2015 р. № 0001722205 та від 25.09.2015 р. № 0003252205, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Корона-2000 звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві, про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.05.2015 р. № 0001722205 та від 25.09.2015 р. № 0003252205.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30.05.2016 р. відкрито провадження по справі суддею Качуром І.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 02.11.2017 р. справу прийнято до провадження суддею Васильченко І.П. та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що контролюючим органом на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 28.04.2015 р. № 575/26-53-22-05-21/33444644 щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств .

Відповідач в письмовому запереченні проти позову підтримав висновки акта перевірки та вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що господарські операції позивача є реальними. Позивач не може нести відповідальність за недобросовісність своїх контрагентів.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки господарські операції позивача не мали на меті настання реальних наслідків.

За клопотанням сторін, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва суд дійшов висновку про наступне.

ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Корона-2000 (код ЄДРПОУ 33444644) по взаємовідносинам з ТОВ Скай-Холдинг ЛТД (код ЄДРПОУ 39270629) та ТОВ Центрокомбуд (код ЄДРПОУ 39438568) за грудень 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2 та 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 591 351,00 грн. та п.п. 138.1, 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 532 216,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 28.04.2015 р. № 575/26-53-22-05-21/33444644 та винесено податкові повідомлення-рішення:

від 21.05.2015 р. № 0001722205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 887 260,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 591 351,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 295 675,00 грн.

від 21.05.2015 р. № 0001732205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 798 324,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 532 216,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 266 108,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, ДФС України прийнято рішення від 20.08.2015 р. про проведення повторної перевірки щодо обставин викладених в акті від 28.04.2015 р. № 575/26-53-22-05-21/33444644.

За результатами повторної документальної позапланової виїзної перевірки Корона-2000 (код ЄДРПОУ 33444644) по взаємовідносинам з ТОВ Скай-Холдинг ЛТД (код ЄДРПОУ 39270629) та ТОВ Центрокомбуд (код ЄДРПОУ 39438568) за грудень 2014 року встановлено наступні порушення:

п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2 та 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 591 351,00 грн.;

п.п. 138.1, 138.2, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, що призвело до заниження податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 45 521,00 грн.

Так, рішенням ДФС України від 17.09.2015 р. № 19841/6/99-99-10-01-04-25 скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.05.2015 р. № 0001732205 в частині 486 695,00 грн. та частиін штрафних санкцій.

Податковим повідомленням-рішенням від 25.09.2015 р. № 0003252205, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 68 281,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 45 521,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 22 760,50 грн.;

Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

На підставі наявних у справі доказів суд встановив, що між позивачем (покупець) та ТОВ Центрокомбуд , та ТОВ Скай Холдинг ЛТД (постачальник) укладено типові договори поставки від 17 грудня 2014 року № Т 1/12/14 КЦ, від 09.12.2014 р. № Т 4/12/14 КС та від 18.12.2014 р. № Т 5/12/14 КС відповідно до умов яких, постачальник зобов'язується поставити товар, а покупець прийняти його й оплатити на умовах, обговорених у даному договорі.

Відповідно до пунктів 1.2 договорів від 17 грудня 2014 року № Т 1/12/14 КЦ, від 09.12.2014 р. № Т 4/12/14 КС та від 18.12.2014 р. № Т 5/12/14 КС, асортимент, ціна товару узгоджується сторонами шляхом оплати покупцем виставлених постачальником рахунків, які з моменту їхньої оплати є невід'ємною частиною цих договорів.

Згідно з пунктом 2.1 договорів товар поставляється в кількості й в асортименті, погоджених сторонами в рахунках на товар; товар надається довіреній особі покупця, яка засвідчила свої повноваження на одержання товару.

Розділ 3 договорів передбачає, що якість товару повинна відповідати всім державним стандартам і технічним умовам згідно діючого законодавства України для товарів даного типу; постачальник зобов'язаний у момент передачі товару надати в розпорядження покупця оригінали та завірені продавцем копії документів, що засвідчують відповідність товару вимогам стандарту або технічним умовам відповідно до діючого законодавства України; товар підлягає обов'язковому маркуванню відповідно до вимог стандартів або технічних умов.

На підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів і послуг для провадження господарської діяльності, позивачем надано копії наступних документів: договорів поставки від 17 грудня 2014 року № Т 1/12/14 КЦ, від 09.12.2014 р. № Т 4/12/14 КС та від 18.12.2014 р. № Т 5/12/14 КС, рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, виписки з банку по особовому рахунку ТОВ Корона-2000 та документи щодо подальшого руху придбаного товару.

Дослідивши подані позивачем документи на підтвердження доводів про правомірність формування ним валових витрат та податкового кредиту за господарськими відносинами з вказаними вище контрагентами, суд зазначає, що наявність лише зазначених вище документів не є достатніми доказами товарності господарських операцій, за відсутності інших документів, які відображають реальність таких операцій, з врахуванням технічних та трудових ресурсів, наявності технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, тощо.

Так, вказані видаткові накладні не містять всіх обов'язкових реквізитів, передбачених вимогами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , зокрема, підписані невідомою особою, прізвища, ім'я та по батькові осіб, які здійснили відвантаження та одержання товару відсутні, а відтак, не є належними і допустимими доказами, які б підтверджували реальність спірних господарських операцій.

Зокрема, матеріали справи не містять довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей, що б підтверджували отримання позивачем поставленого товару.

Крім того, позивачем не надано жодного документа, що передбачений п. 3 договорів із постачальниками: документів, що підтверджують якість товару, документів, що засвідчують відповідність товару вимогам стандарту або технічних умов відповідно до діючого законодавства України, документів щодо маркування відповідно до вимог стандарту або технічних умов, документів щодо підтвердження пакування товару в тару у відповідності з вимогами відповідних стандартів або технічних умов.

Також, позивачем не надано жодного документа на підтвердження якості товару або проведення будь-яких інших експертиз, шо є порушенням п. 3.7 договорів.

У свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 грудня 2015 року ОСОБА_2, працюючого головним бухгалтером ТОВ Корона-2000 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України, було звільнено від кримінальної відповідальності, у зв'язку з відшкодуванням завданих збитків державі.

Як вбачається з вказаної ухвали, 17.12.2014 р. між ТОВ Корона-2000 та ТОВ Центрокомбуд укладено договір про постачання товарів № Т1/12/14 КЦ, відповідно до якого, ТОВ Центрокомбуд у грудні 2014 року поставлено ТОВ Корона-2000 залізо ІІІ ацетилацетон , про що засвідчено податковою накладною № 370 від 25.12.2014 р. та видатковою накладною ВН № 370.

В подальшому на виконання вказаного договору 25.12.2014 р. ТОВ Корона-2000 перераховані кошти в сумі 303 475 грн. (ПДВ 50 579 грн.) на поточний рахунок № 26005183340001 ТОВ Цетрокомбуд , відкритий в ПАТ КБ Євробанк (МФО 380355).

Однак, як вставлено під час розслідування кримінального провадження, зокрема, ТОВ Центрокомбуд є фіктивним підприємством, а його діяльність спрямована на сприяння в ухиленні від сплати податків суб'єктам господарювання реального сектору економіки, шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

В ході досудового розслідування допитана директор ТОВ Центрокомбуд ОСОБА_3 зазначила, що здійснила реєстрацію ТОВ Центрокомбуд за винагороду, жодного відношення до господарської діяльності підприємства не має, службових осіб ТОВ Корона-2000 не знає, жодних документів, які засвідчують факт проведення операції між ТОВ Корона-2000 та ТОВ Центрокомбуд не підписувала.

Таким чином, ТОВ Корона-2000 здійснювало безтоварні операції з придбання товарів (робіт, послуг) у підприємств-постачальників, зокрема, ТОВ Центрокомбуд , які в дійсності не відбувалися, а лише полягали в документальному їх оформленні (шляхом складання договорів, актів здачі-приймання товарів, робіт (надання послуг), рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних та інших документів). В свою чергу, головний бухгалтер ОСОБА_2 з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів, відображав дані господарських операцій по бухгалтерському та податковому обліках, що призвело до завищення валових витрат з податку на прибуток та завищення податкового кредиту з ПДВ.

Натомість, звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Закриття справ щодо таких осіб є проявом загальної тенденції розвитку кримінального законодавства у напрямі пом'якшення відповідальності за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені вперше, законодавчим втіленням державного гуманізму, наданням державою людині, яка оступилася, можливості виправитися. Водночас, звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 05.03.2012 р. у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Викладене кореспондується також з позицією наведеною у постанові Верховного Суду України від 01.09.2009р. № 21-1258во09, а саме: суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що позивач мав фінансово-господарські зв'язки з особами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, які за юридичною адресою не знаходилися, проти засновників яких порушено кримінальні справи.

Крім цього, Верховний Суд України у постанові від 22 листопада 2016 року (справа № 21-2430а16) зазначив, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Таким чином, позивачем не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання, а відтак, і не доведено того, що обумовлені правочинами товари поставлені саме цими контрагентами, у зв'язку з чим, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи ТОВ Корона-2000 щодо подальшої реалізації придбаного товару на користь інших осіб.

Крім цього, доводи позивача з приводу того, що його контрагенти на момент господарських взаємовідносин були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, не дають підстав вважати, що вони мали на меті настання реальних правових наслідків.

Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції носять реальний характер, а придбані товари використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Отже, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та завищення суми податків є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним, а позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень 21.05.2015 р. № 0001722205 та від 25.09.2015 р. № 0003252205 документально не підтверджуються.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про не обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Корона-2000 (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, 27-А код ЄДРПОУ 33444644) відмовити повністю.

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко