Рішення

від 16.11.2018 по справі 154/1869/18

ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

154/1869/18

2/154/736/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 листопада 2018 року м.Володимир-Волинський

Володимир-Волинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Лященка О.В.

при секретарях Баранюк О.В., Вараниці А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Володимир-Волинський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Євролізинг Холдінг про визнання договорів фінансового лізингу недійсними та стягнення коштів,-

встановив:

10 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ Євролізинг Холдінг про визнання договорів фінансового лізингу недійсними та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог покликається на ту обставину, що 20 жовтня 2016 року сторони уклали два договори Фінансового лізингу і погодили всі його умови. Предметом Лізингу по договору №000300 є трактор МТЗ-82.1, вартість якого, згідно додатку №1 вищевказаного договору, становить 465 000 гривень. Предметом Лізингу по договору №000301 є трактор МТЗ-892, вартість якого, згідно додатку №1 вищевказаного договору, становить 495 000 гривень.

Згідно п.8.2 вказаних Договорів, Лізингодавець передає у користування предмет лізингу Лізингоодержувачу не пізніше 90 банківських днів з моменту повної сплати Лізингоодержувачем платежів, перелічених у п.8.1 ст.8 Договору.

Відповідно до п.8.1 даних Договорів, позивач здійснив вказані платежі, а саме згідно умов договору №000300 20 жовтня 2016 року здійснив платіж за адміністрування договору на суму 46 500 грн. та 465 грн. комісійної винагороди за прийнятий платіж згідно тарифів банку. Також в той же день, згідно умов договору №000301 20 жовтня 2016 року він здійснив платіж за адміністрування договору на суму 49 500 грн. та 495 грн. комісійної винагороди за прийнятий платіж згідно тарифів банку.

Відповідно до п.8.1 Договорів, Лізингодавець зобов язаний придбати предмет лізингу для передачі його у користування Лізингоодержувачу виключно після того, як Лізингодавець отримає від Лізингоодержувача такі платежі:- платіж за адміністрування Договору, авансовий платіж, платіж за передачу предмета Лізингу, у разі наявності - різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 13.7 ст. 13 даного Договору.

Зазначає, що при укладенні аналогічних правочинів, відповідач активно використовує метод введення споживачів в оману через спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення через позбавлення їх достатнього часу для прийняття свідомого рішення та перекрученні обставин правочину, зокрема не вказавши те, що 10 % та від ціни предмета лізингу є платіж за адміністрування Договору.

Умова договору про те, що лізингоодержувач зобов язується сплатити Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору ( комісію за надання лізингового кредиту у відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу) є незаконною.

Крім того, зазначає, що у відповідності до ст.2 умов Договору, платіж за адміністрування Договору - першочерговий одноразовий платіж, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за підготовку, перевірку та розгляд документів для укладення Договору, пошуку предмета Лізингу відповідно до встановлених специфікацій Лізингоодержувача незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за адміністрування Договору становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета Лізингу, який вказується в Додатку № 1 до Договору.

Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обгрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 ЗК Про фінансовий лізинг , не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору. Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - платіж за адміністрування Договору виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом. Тому відповідно вважати, що даний платіж Лізингодавець включив у договір незаконно, що призводить до недійсності даної умови договору.

На його неодноразові звернення в телефонному режимі було обіцяно все повернути, однак в подальшому його почали ігнорувати. Тому звернувся з заявою про повернення коштів, яку направив поштою, але його знову було проігноровано.

Просить визнати договір № 000300 фінансового лізингу від 20 жовтня 2016 року, та договір №000301 фінансового лізингу від 20 жовтня 2016 року, укладені між ОСОБА_1 та ТзОВ Євролізинг Холдінг - недійсними та стягнути з ТзОВ Євролізинг Холдінг в його користь грошові кошти в сумі 46 500 гривень за невиконаним договором № 000300 фінансового лізингу та 49 500 гривень за невиконаним договором № 000301 фінансового лізингу, а також 960 гривень витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, а всього стягнути в його користь 96 960 гривень.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 10 липня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а ухвалою суду від 01 листопада 2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Для участі у розгляді справи позивач не з'явився, подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просить позов задовольнити та не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач відзиву на позов не подав, свого представника для участі у розгляді справи повторно не направив, а тому суд вважає за можливе ухвалити у справі заочне рішення.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Наданими позивачем копіями договорів стверджується, що 20 жовтня 2016 року сторони уклали два договори Фінансового лізингу і погодили всі його умови. Предметом Лізингу по договору №000300 є трактор МТЗ-82.1, вартість якого, згідно додатку №1 вищевказаного договору, становить 465 000 гривень. Предметом Лізингу по договору №000301 є трактор МТЗ-892, вартість якого, згідно додатку №1 вищевказаного договору, становить 495 000 гривень.

Того ж дня, відповідно до п.8.1 даних Договорів, позивач здійснив вказані платежі, а саме згідно умов договору №000300 20 жовтня 2016 року здійснив платіж за адміністрування договору на суму 46 500 грн. та 465 грн. комісійної винагороди за прийнятий платіж згідно тарифів банку та в той же день, згідно умов договору №000301, 20 жовтня 2016 року він здійснив платіж за адміністрування договору на суму 49 500 грн. та 495 грн. комісійної винагороди за прийнятий платіж згідно тарифів банку.

Відповідно до п.8.1 Договорів, Лізингодавець зобов язаний придбати предмет лізингу для передачі його у користування Лізингоодержувачу виключно після того, як Лізингодавець отримає від Лізингоодержувача такі платежі:- платіж за адміністрування Договору, авансовий платіж, платіж за передачу предмета Лізингу, у разі наявності - різницю до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 13.7 ст. 13 даного Договору.

Зазначає, що при укладенні аналогічних правочинів, відповідач активно використовує метод введення споживачів в оману через спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення через позбавлення їх достатнього часу для прийняття свідомого рішення та перекрученні обставин правочину, зокрема не вказавши те, що 10 % та від ціни предмета лізингу є платіж за адміністрування Договору.

Згідно з п.2 та п.12.1 Договорів, вартість Предмета лізингу на момент укладення даного Договору та розмір авансового платежу вказується в Додатку №1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною.

Таким чином, сплачені позивачем 20.10.2016 року кошти слід вважати Комісійною винагородою Лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані із підготовкою та укладенням Договору (комісія за організацію).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,Законом України Про фінансовий лізинг .

Положеннями статті 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За ст. 2 Закону України Про фінансовий лізинг відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно частини 2 статті 1 Закону України Про фінансовий лізинг , за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Суд з огляду на умови договір вважає, що умова договорів про те, що лізингоодержувач зобов'язується сплатити Адміністративний платіж - першочерговий одноразовий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору ( комісію за надання лізингового кредиту у відсотковому розмірі від ціни предмета лізингу) є незаконною.

Крім того, у відповідності до ст. 16 ЗУ Про фінансовий лізинг , лізингові платежі можуть включати: а) суму, відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсація відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов язані з виконанням договору лізингу. Це є вичерпним переліком, що може бути включений до лізингового платежу.

У відповідності до ст.2 умов Договорів, платіж за адміністрування Договору - першочерговий одноразовий платіж, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за підготовку, перевірку та розгляд документів для укладення Договору, пошуку предмета Лізингу відповідно до встановлених специфікацій Лізингоодержувача незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за адміністрування Договорів становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета Лізингу, який вказується в Додатку № 1 до Договорів.

Вказаний пункт договорів порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обгрунтував співмірність розміру платежу за організацію даного договору виконаній послузі, яка згідно ст. 16 ЗК Про фінансовий лізинг , не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору.

Як вбачається із наведених договірних умов, складова першого лізингового платежу - платіж за адміністрування Договору виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом. Тому слід вважати, що даний платіж Лізингодавець включив у договір незаконно, що призводить до недійсності даної умови договору.

Згідно ст. 4 ЗУ Про захист прав споживачів споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:

1) захист своїх прав державою;

2) належну якість продукції та обслуговування;

3) безпеку продукції;

4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;

6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Так, згідно з ч. 1 ст. 18 ЗУ Про захист прав споживачів , продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч. 2 ст. 18 вищевказаного Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов язків на шкоду споживача.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормам рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості, адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання норм, спрямованих на забезпечення цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства. Однак спірні договори не відповідають зазначеним вимогам законодавства.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Така позиція грунтується на Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Якщо в результаті застосування умов договору, що обмежують права споживача, споживачеві завдано збитків, вони повинні відшкодовуватися винною особою у повному обсязі. Споживач має право на відшкодування збитків, завданих йому виробником ( виконавцем, продавцем), у зв язку з використанням останнім переваг свого становища у виробничій чи торгівельній діяльності ( ЗУ Про захист прав споживачів).

Конституційний Суд України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, справа № 1- 26/2011, у своєму рішенні виходив також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів ( робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму ( ч. 1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах,

шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності продавця товарів ( робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів ( п. 3.2. Рішення).

Згідно з ч. 2 п. 2 ст. 19 ЗУ Про захист прав споживачів , підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України).

Договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнено згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однією зі сторін повинно бути досягнено згоди.

Сторони по справі знаходилися у договірних стосунках, так як уклали договір фінансового лізингу.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди ( ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч.5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Таким чином, з аналізу змісту договорів фінансового лізингу, укладених між сторонами по справі, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені Законом України Про фінансовий лізинг , ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства. В договорах фінансового лізингу відсутні відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та ін. умов, що суперечить положенням ст. 808 ЦК України. В договорах встановлена жорстка одностороння відповідальність лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а також за розірвання договору з його ініціативи, що суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, тому вищезазначені умови договору фінансового лізингу згідно ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів є несправедливими умовами.

З огляду на все вищевикладене, враховуючи порушення нормами договору фінансового лізингу вимог ЦК України, Закону України Про фінансовий лізинг ,Закону України Про захист прав споживачів , укладених між сторонами, оспорювані позивачем договори фінансового лізингу підлягають визнанню недійсними.

Статтею 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Тому враховуючи те, що позивачем на виконання договорів фінансового лізингу було сплачено комісію за організацію на рахунок відповідача на загальну суму 96 000 грн., тому відповідач зобов'язаний повернути позивачу вказану суму.

Окрім цього, задовольняючи позов, відповідно до ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача в користь позивача понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 960 грн.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 81, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, на підставі ст.ст.216, 610, 611, 629, 653, 806-809 ЦК України, ст.ст.18,19 Закону України Про захист прав споживачів , ст.ст.1-3, 6, 16 Закону України Про фінансовий лізинг , суд, -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати договір № 000300 фінансового лізингу від 20 жовтня 2016 року, та договір №000301 фінансового лізингу від 20 жовтня 2016 року, укладені між ОСОБА_1 та ТзОВ Євролізинг Холдінг - недійсними.

Стягнути з ТзОВ Євролізинг Холдінг , м.Харків, вул.Полтавський шлях, 31, кім.301Б, Код ЄДРПОУ 39348129, в користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, інд.код НОМЕР_1, АДРЕСА_1, грошові кошти в сумі 46 500 гривень за невиконаним договором № 000300 фінансового лізингу та 49 500 гривень за невиконаним договором № 000301 фінансового лізингу, а також 960 гривень витрат пов'язаних зі сплатою судового збору, а всього стягнути в його користь 96 960 гривень.

За письмовою заявою відповідача рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: /-/ підпис.

З оригіналом згідно.

Суддя Володимир-Волинського

міського суду О.В. Лященко