Рішення

від 19.11.2018 по справі 1240/2746/18

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

19 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2746/18

Головуючий суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецького міського відділу ГУ МВС України у Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції,

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Сєвєродонецького міського відділу ГУ МВС України у Луганській області (далі - відповідач, Сєвєродонецький МВ ГУ МВС України у Луганській області), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь грошову винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.10.2014 по 31.12.2014 у загальному розмірі 9727,44 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ. Згідно з довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, позивач, в період з 22.07.2014 по 30.09.2014 та в період з 01.10.2014 по теперішній час дійсно безпосередньо бере участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області.

Позивач 18.08.2018 отримав від Сєвєродонецького МВ ГУМВС України у Луганській області довідку від 17.08.2018 № 54/54 про нарахування та виплату грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях за період з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

З інформації та даних, викладених у довідці від 17.08.2018 № 54/45, позивач встановив, що йому за період жовтень 2014 року - грудень 2014 року не нараховувалась та не перераховувалась винагорода за участь в АТО, хоча в ці місяці (жовтень, листопад, грудень) 2014 року позивач безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області, що підтверджується вказаними вище довідками.

Виходячи з розміру грошового забезпечення у зазначеному періоді, розмір винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції складає всього 9727,44 грн, у тому числі: за жовтень 2014 року - 2546,33 грн; за листопад 2014 року - 4919,89 грн; за грудень 2014 року - 2261,23 грн.

На підставі вищевикладеного просив стягнути з відповідача винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції у загальній сумі 9727,44 грн.

Ухвалою суду від 13.09.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 15-16).

Позивачем 29.10.2018 та 31.10.2018 до суду надано заяви про усунення недоліків та уточнений адміністративний позов, приведений у відповідність з вимогами статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 19, 36).

Ухвалою суду від 31 жовтня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін (арк. спр. 1-2).

Представник відповідача заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на адміністративний позов (арк. спр. 42-48), у якому зазначив, що наказом АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 позивач включений до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення з 01.10.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 17.11.2015 № 321 позивач включений до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення з 07.11.2015. Виплата винагороди за участь в АТО у 2014 році була передбачена постановою КМУ від 04.06.2014 № 158 Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету . Для виплати винагороди були виділені кошти з резервного фонду із зазначенням сум, які виділяються для проведення виплат. Тобто кошти були надані за окремою бюджетною програмою. Разом з тим, наказ АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 був виданий по закінченню бюджетного періоду, а тому ГУМВСУ було позбавлено можливості зареєструвати кредиторську заборгованість щодо виплати коштів за участь в АТО за період з серпня по грудень 2014 року.

Відповідач звертає увагу суду, що винагорода за участь в АТО виплачується за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів начальників органів внутрішніх справ. Вказані накази стосовно позивача у період з 01.10.2014 по 31.12.2014 у відповідача відсутні. Також у відповідача відсутні докази участі позивача у заходах, зазначених у пункті 2 постанови КМУ від 04.06.2014 № 158 та пункті 1 наказу МВС від 23.07.2014 № 719. А тому, аргументи позивача про те, що він брав безпосередню участь в антитерористичній операції з 01.10.2014 по 31.12.2014 мають бути відхилені судом, оскільки вказаний період часу є загальним періодом, що визначає лише залучення позивача до проведення антитерористичної операції. Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 по справі № 805/2527/17-а. Виконання службових обов'язків в містах, які відносяться до зони проведення антитерористичної операції, не свідчить про виконання позивачем конкретних завдань, пов'язаних з його безпосередньою участю в проведенні антитерористичної операції. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 03.08.2018 у справі № 805/1751/15-а, яка згідно з частиною п'ятою статті 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом щодо застосування норм права.

Крім того, представник відповідача з посиланням на статті 105 та 112 Цивільного кодексу України зазначив, що позивач, як кредитор юридичної особи, що ліквідується, мав право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні його вимог, звернутися до суду з позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Позивач звільнений з ОВС 06.11.2015, остаточний розрахунок за час проходження служби в Сєвєродонецькому МВ ГУМВС України проведений у березні 2016 року, до суду звернувся лише 31.10.2018. Тобто з часу, коли позивачу стало відомо про порушення своїх прав минуло більше двох років, а отже, строк звернення до суду із позовом, передбачений статтею 122 КАС України, на думку відповідача, сплинув.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав заяву про розгляд адміністративної справи за його відсутності (арк. спр. 32, 51).

У судове засідання представник відповідача не прибув, у відзиві на позов заявив клопотання про розгляд адміністративної справи за його відсутності (арк. спр. 33, 40).

Згідно з частиною третьою статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Зважаючи на клопотання позивача та представника відповідача про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в ОВС України, що підтверджено сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи.

Зокрема, довідкою від 14.11.2018 № 54/84, виданою Сєвєродонецьким МВ ГУМВС України у Луганській області, підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в Сєвєродонецькому МВ ГУМВС України у Луганській області з 06.02.2013 по 06.11.2015, перебував на посаді заступника командира роти патрульної служби, підпорядкованої Сєвєродонецьку МВ ГУМВС України у Луганській області (арк. спр. 42).

Відповідно до довідки ГУНП в Луганській області від 26.10.2018 № А-14364, виданої на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 13.12.2014 № 98, від 07.06.2015 № 158, від 17.11.2015 № 321, від 07.12.2015 № 341, від 30.04.2018 № 120 дск, позивач дійсно у період з 22.07.2014 по 30.09.2014, з 01.10.2014 по 07.11.2015, з 07.11.2015 по 30.04.2018 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської області (арк. спр. 22).

Згідно з довідкою члена ліквідаційної комісії ГУМВС України в Луганській області від 08.11.2018 № 6/4-464ЛК наказом АТЦ при СБУ від 13.12.2014 № 98 позивач включений до складу сил та засобів, які залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення в період з 22.07.2014 по 30.09.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 07.06.2015 № 158 позивач включений до складу сил та засобів, які залучаються та беруть участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення в період з 01.10.2014. Наказом АТЦ при СБУ від 17.11.2015 № 321 позивач виключений зі складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в Антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення з 07.11.2015 (арк. спр. 41).

Згідно з довідками про доходи від 17.08.2018 № 54 та від 14.11.2018 № 83, виданими Сєвєродонецьким МВ ГУМВС України у Луганській області, загальний дохід ОСОБА_1 за період 01.10.2014 по 31.12.2014 складав 17014,89 грн, а саме: за жовтень - 7088,00 грн, з яких 3500,00 грн матеріальна допомога, за листопад - 4919,89 грн, з яких 4843,80 грошове забезпечення, 76,09 грн - надбавка за несення служби у нічний час; за грудень - 5007,00 грн, з яких 4897,62 грошове забезпечення, 109,38 грн надбавка за несення служби у нічний час (арк. спр. 20, 44).

З довідками відповідача від 10.07.2018 № 54/49 та від 14.11.2018 № 54/85 слідує, що у період з 01.10.2014 по 31.12.2014 позивач перебував у відпустці з 15.12.2014 по 31.12.2014, на лікарняному з 21.10.2014 по 29.10.2014 (арк. спр. 23, 42).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзив учасників справи, суд виходить з такого.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 № 158 Про перерозподіл деяких видатків державного бюджету, передбачених Міністерству фінансів на 2014 рік та виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (далі - Постанова № 158), у редакції чинній у спірному періоді, було визначено, що за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою військовослужбовцям, у тому числі строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації Національної гвардії і Державної прикордонної служби, водіям автотранспортних засобів Національної гвардії і Державної прикордонної служби починаючи з 1 травня 2014 року виплачується винагорода в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення та заробітної плати, але не менш ніж 3000 гривень, у розрахунку на місяць.

На виконання Постанови № 158 Міністерством внутрішніх справ України видано наказ від 23.07.2014 № 719 Про виплату винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям), льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України (далі - Наказ № 719), яким передбачено виплачувати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, резервістам та працівникам (невійськовослужбовцям) льотного, льотно-підйомного, інженерно-технічного складу авіації та водіям автотранспортних засобів Національної гвардії України за безпосередню участь в антитерористичних операціях, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбиття збройного нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільнення цих об'єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, починаючи з 01 травня 2014 року, винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, але не менш ніж 3000 гривень у розрахунку на місяць.

Обчислення цієї винагороди здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення або заробітної плати (у тому числі з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди) за займаною особою вказаних вище категорій штатною посадою (останньою займаною штатною посадою) на час участі в зазначених операціях і заходах.

Винагороду виплачувати за час, обрахований із дня фактичного початку участі в операціях і заходах, зазначених у пункті 1 цього наказу, до дня завершення такої участі, в поточному місяці за минулий на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій) (командирам (начальникам) - наказів вищих командирів (начальників)), начальників органів внутрішніх справ.

Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 № 499 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Наказ № 499) установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 22 до Наказу № 499 визначено вичерпний перелік додаткових видів грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до якого включено, зокрема доплату за службу в нічний час та святкові дні.

Разом з тим, судом встановлено, що такі одноразові додаткові види грошового забезпечення, як матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань, а також індексація не входять до грошового забезпечення, з якого проводиться обчислення винагороди за безпосередню участь в АТО.

Також Наказом № 499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, положеннями якої, зокрема визначено, що:

- при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата (підпункт 1.7);

- грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право (підпункт 1.12).

З системного аналізу наведених вище нормативних актів (Постанова № 158 та Наказ № 719), можна дійти висновку, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичних операціях обчислюється у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення, з розрахунку на місяць. Проте, такий розмір не повинен бути меншим ніж 3000 грн. При цьому, враховуючи положення Наказу № 719, обчислення цієї винагороди здійснюється з дня фактичного початку участі в операціях і заходах до дня завершення такої участі, тобто винагорода виплачується особам за відповідні місяці із дня фактичної участі в операціях до дня завершення такої участі. Виплата такої винагороди за час перебування особи у відпустці та на лікарняному не передбачена. Зазначеним Наказом № 719 передбачена виплата винагороди за минулий період без будь-яких обмежень.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за минулі періоди є безпідставними.

Що стосується посилань на відсутність у кошторисі відповідача видатків на виплату такої винагороди за минулі періоди, суд вважає їх також необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі Кечко проти України , заява № 63134/00, пар. 23, 26, рішення від 08.11.2005, зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі Бурдов проти Росії , № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ).

Отже, можна зробити висновок, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Стосовно доводів відповідача, що накази АТЦ при СБУ не є доказами безпосередньої участі позивача у антитерористичній операції, суд зазначає таке.

Правову позицію, що відомості, викладені в наказах АТЦ при СБУ про включення (виключення) особи до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення, чітко вказують про періоди протягом яких позивач залучався та брав безпосередню участь в АТО на території Луганської області, відповідно, надають право на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції висловлено Верховним Судом у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 812/889/17 та від 23 жовтня 2018 року у справі № 812/927/16.

З урахуванням такої правової позиції Верховного Суду, суд вважає, що накази АТЦ при СБУ та, відповідно, довідки, якими підтверджено періоди включення позивача до складу сил і засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в антитерористичній операції на території Луганській області, забезпеченні її проведення, складені відповідачем на підставі таких наказів АТЦ при СБУ, є належними доказами безпосередньої участі позивача в АТО, що дають право на отримання винагороди за безпосередню участь в АТО.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки інформацією, зазначеною у довідці від 26.10.2018 № А-14364, підтверджується безпосередня участь позивача в антитерористичній операції у періоді з 22.07.2014 по 30.09.2014, з 01.10.2014 по 07.11.2015, з 07.11.2015 по 30.04.2018, тобто право на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, передбаченої пунктом 2 Постанови № 158, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про відсутність будь-яких доказів щодо безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції.

Отже, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив позивачу винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.10.2014 по 31.12.2014, яка підтверджена наказами АТЦ при СБУ від 13.12.2014 № 98, від 07.06.2015 № 158, від 17.11.2015 № 321.

За обрахунком суду розмір винагороди позивача за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.10.2014 по 31.12.2014 складає 9727,44 грн у тому числі: за жовтень - 2546,32 грн (за 22 календарних днів в АТО, 7088,00 грошове забезпечення - 3500,00 грн матеріальна допомога = 3588,00 грн : 31 календарних днів = 115,74 грн ) (за одну добу в АТО) х 22 доби = 2456,32 грн); за листопад - 4919,89 грн; за грудень - 2261,23 грн (за 14 календарних днів в АТО, 5007,00 грошове забезпечення : 31 календарних днів = 161,52 грн (за одну добу в АТО) х 14 діб = 2261, 23 грн), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає суму, що підлягає стягненню, без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.

Відповідач, як податковий агент, згідно з вимогами Податкового кодексу України зобов'язаний виплатити позивачеві винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

Що стосується посилань представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Згідно з вимогами статті 2 Закону України Про оплату праці в структуру заробітної плати входять:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.2007 № 1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, винагорода за участь в АТО, яка має виплачуватися за весь період безпосередньої участі в АТО, та є винагородою, що має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, винагороди за участь в АТО, яка є складовою грошового забезпечення) застосовні положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини третьої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.

Посилання представника відповідача на положення статей 105 та 112 Цивільного кодексу України, суд також вважає необґрунтованими, з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 81 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Керуючись викладеним, суд дійшов висновку, що положення статей 105, 112 Цивільного кодексу України не поширюються на осіб публічного права, яким є Сєвєродонецький міський відділ ГУМВС України у Луганській області.

Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України Про судовий збір .

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце фактичного проживання: 93400, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Сєвєродонецького міського відділу ГУ МВС України у Луганській області (місце знаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 16, код за ЄДРПОУ 08670711) про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції задовольнити повністю.

Стягнути з Сєвєродонецького міського відділу ГУ МВС України у Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 01.10.2014 по 31.12.2014 у загальному розмірі 9727,44 грн (дев'ять тисяч сімсот двадцять сім гривень 44 коп.), у тому числі: за жовтень - 2546,32 грн (дві тисячі п'ятсот сорок шість гривень 32 коп.); за листопад - 4919,89 грн (чотири тисячі дев'ятсот дев'ятнадцять гривень 89 коп.); за грудень - 2261,23 грн (дві тисячі двісті шістдесят одну гривню 23 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова