Рішення

від 20.11.2018 по справі 910/12578/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2018 Справа №910/12578/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Блажівської О.Є, розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №910/12578/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю С К С

(04073, м.Київ, вул.Куренівська, 14-Б, код ЄДРПОУ 36088095)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Твоя Преса

(01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 12, код ЄДРПОУ 33832835)

про стягнення 28 475,47 грн,-

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю С К С , 20 вересня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Твоя Преса , про стягнення 28 475,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №5029 від 24.11.2016 в частині здійснення оплати за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 28 475,47 грн, з яких 17 832,38 грн - сума основного боргу, 3 092,75 грн - інфляційні втрати та 7 550,34 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 відкрито провадження у справі №910/12578/18, розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив, встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Зазначена Ухвала суду була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за №0103047797652 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Твоя Преса , яка зазначена в позовній заяві та міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 12.

31.10.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача на виконання вимог Ухвали Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 надано оригінали документів, долучених до матеріалів позовної заяви.

02.10.2018 на адресу суду повернулось поштове відправлення за №0103047797652 із зазначенням причини повернення: невдала спроба вручення (повернення): інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, дата довідки 28.09.2018.

В силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення від 28.09.2018 про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу Ухвали Господарського суду міста Києва від 25.09.2018.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Станом на 20.11.2018 від сторін не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

24.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю С К С (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Твоя Преса (покупець, відповідач) укладено договір поставки №5029 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець - приймати та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначається в товарно-транспортних накладних, які оформлюються постачальником згідно з отриманим від покупця замовленням (п.1.2. Договору).

Згідно з п.2.1. Договору, товар передається покупцю окремими партіями на підставі ТТН, яка оформляється згідно з замовленням; замовлення на товар передається покупцем та приймається постачальником по телефону або через представника постачальника.

Прийняття товару здійснюється шляхом підписання покупцем особисто або через уповноважених осіб ТТН, виписаної постачальником, яка є невід'ємною частиною цього договору (п.2.2. Договору).

Згідно з п.4.1. Договору оплата товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту передачі партії товару покупцю.

Згідно з п.9.1. договору, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2016 року. Якщо за тридцять календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не повідомить про своє бажання розірвати цей договір або між сторонами не буде укладений новий договір, останній вважається кожен раз продовженим на наступний календарний рік і на тих самих умовах.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України).

У статті 655 Цивільного кодексу України вказано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивачем було виконано зобов'язання щодо поставки товару за Договором, а відповідачем - прийнято поставлений позивачем товар на суму 17 832,38 грн, що підтверджується товарно-транспортними накладними: №К0000348682 від 27.12.2016 на суму 842,88 грн, №К00003458609 від 27.12.2016 на суму 3 740,61 грн, №К0000001028 від 04.01.2017 на суму 6 548,22 грн, №К0000005303 від 11.01.2017 на суму 6 700,67 грн, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору поставки №5029 від 24.11.2016, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав 27.01.2017 за товарно-транспортними накладними №К0000348609 від 27.12.2016 та №К0000348682 від 27.12.2016, 04.02.2017 за товарно-транспортною накладною №К00000128 від 04.01.2017, 11.02.2017 за товарно-транспортною накладною №К000005303 від 11.01.2017.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.4.1. договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару не виконав, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 17 832,38 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором, відповідно до п.4.1. останнього, настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором поставки №5029 від 24.11.2016 в розмірі 17 832,38 грн.

При цьому, крім основної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 7550,34 грн, з яких:

- за 1 період: з 27.01.2017 по 25.07.2018 (за товарно-транспортною накладною №К0000348609 від 27.12.2016): = 1 612,66 грн пені;

- за 2 період: з 27.01.2017 по 25.07.2018 (за товарно-транспортною накладною №К0000348682 від 27.12.2016) = 363,39 грн пені;

- за 3 період: з 06.02.2017 по 25.07.2018 (за товарно-транспортною накладною №К000001028 від 04.01.2017) = 2 772,86 грн пені;

- за 4 період: з 13.02.2017 по 25.07.2018 (за товарно-транспортною накладною №К000005303 від 11.01.2017) = 2 801,43 грн пені.

Пунктом 1 ст.216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що останній складений позивачем без урахування положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. При цьому, умови договору поставки №5029 від 24.11.2016 не містять положень, що приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України до правовідносин сторін не застосовуються.

Здійснивши перерахунок пені з урахуванням положень ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що розмір пені складає 2 341,57 грн. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Окрім цього, Товариство з обмеженою відповідальністю С К С в позовній заяві просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Твоя Преса інфляційні втрати в розмірі 3 092,75 грн.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат за допомогою Системи Ліга із застосуванням індексу інфляції - 1.165, суд визнає його арифметично невірним, а отже позовні вимоги щодо стягнення 3 092,75 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в розмірі 2 946,16 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №5029 від 24.11.2016 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Твоя Преса (01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 12, код ЄДРПОУ 33832835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю С К С (04073, м.Київ, вул.Куренівська, 14-Б, код ЄДРПОУ 36088095) основний борг у розмірі 17 832 (сімнадцять тисяч вісімсот тридцять дві) грн 38 коп, пеню у розмірі 2 341 (дві тисячі триста сорок одна) грн 57 коп, інфляційні втрати у розмірі 2 946 (дві тисячі дев'ятсот сорок шість) грн 16 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Твоя Преса (01103, м.Київ, вул.Кіквідзе, 12, код ЄДРПОУ 33832835) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю С К С (04073, м.Київ, вул.Куренівська, 14-Б, код ЄДРПОУ 36088095) судовий збір у розмірі 1 430 (одна тисяча чотириста тридцять) грн 62 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.Є. Блажівська