Рішення

від 19.11.2018 по справі 911/2045/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2018 р.                               Справа № 911/2045/18

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “ Нафтогаз України”

(адреса: 01001, м. Київ , вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720)

до дочірнього підприємства “Житло Сервіс”

(адреса: 07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Кутузова, буд.131, код 37284912)

про стягнення 7785,95 гривень

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ ВСПРАВИ:

Позивач, публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулося до господарського суду Київської області з позовом до дочірнього підприємства “Житло Сервіс” про стягнення 7785,95 гривень, з яких: пеня у сумі 5099,06 гривень, 3% річних у сумі 889,22 гривень, інфляційних втрат у сумі 1797,67 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 №13/2183 щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строк визначений договором.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.09.2018 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Клопотання позивача про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження задоволено. Розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи).

04.05.2018 через канцелярію господарського суду Київської області представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що нарахування позивачем інфляційних втрат, 3% річних та пені є безпідставним, посилаючись на приписи ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожиті енергоносії", якими передбачено звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за отриманий природний газ та встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності Законом, у зв'язку з чим у позивача відсутні правові підстави для нарахування та пред'явлення до стягнення з відповідача пені у розмірі 5099,06 гривень, 3% річних у розмірі 889,22 гривень, інфляційних втрат у розмірі 1797,67 гривень.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

28.12.2012 між НАК «Нафтогаз України» (продавець, позивач у справі) та ДП «Житло Сервіс» (покупець, відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13/2183 (надалі - договір), відповідно до умов якого (пункт 1.1. договору) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності).

Як передбачено п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 449 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.

Приймання передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобовязується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункти 3.3., 3.4. Договору).

Згідно п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11 Договору передбачено, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 497704,16 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (копії наявні в матеріалах справи).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати за отриманий газ, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 5099,06 гривень, 3% річних у розмірі 889,22 гривень, інфляційних втрат у розмірі 1797,67 гривень.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, згідно статті 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відмовляючи у задоволенні позову судом враховано, що Верховною Радою України 03.11.2016 прийнято Закон України №1730-УIII “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії”, який набрав чинності 30.11.2016.

Стаття 1 частина 1 пункти 4, 5, 9, 10, 12 Закону визначає:

заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, - кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;

процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості;

реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості (далі - реєстр), - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Реєстр розміщується на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства;

учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Стаття 2 - дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Стаття 3 частина 1 - для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Стаття 5 частина 1 - реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016.

Стаття 7 частини 1, 3 визначають, що:

1. На реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 01.07.2016 неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.

3. На заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Всі попередні статті (1, 3, 4, 5) Закону визначали умови проведення взаєморозрахунків та реструктуризацію заборгованості без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ, у статті 7 Закону передбачено порядок списання суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ.

Так, у частині 1 статті 7 Закону мова йде саме про реструктуризовану заборгованість, для проведення якої необхідно, щоб підприємство було включено до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).

Натомість, у частині 3 статті 7 Закону мова не йде про реструктуризовану заборгованість, а про заборгованість за природний газ, яка існувала та була погашена теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями до набрання чинності (цим) Законом.

Отже, частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі.

Таким чином, виконання частини 3 статті 7 Закону не потребує включення відповідача до Реєстру (реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості).

Така правова позиція щодо застосування ч. 3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16 та від 15.03.2018 у справі № 904/10736/16.

З матеріалів справи вбачається, що основна заборгованість за поставлений природний газ була погашена відповідачем в 2014 році, тобто до набрання чинності цим законом.

Отже, всі нараховані позивачем санкції підлягають списанню згідно наведених приписів Закону.

Запровадження в дію зазначеного Закону по суті скасовує ознаки протиправності в діях відповідача в частині прострочення оплати поставленого газу, скасовує дію підстав для проведення відповідних нарахувань та встановлює імперативний припис про списання вже нарахованих санкцій.

Прийняття зазначеного вище Закону зумовлено необхідністю поліпшення фінансового становища підприємств теплоенергетики та підприємств водопостачання і водовідведення України.

Так в Пояснювальній записці до Проекту Закону зазначено, що його прийняття обумовлюється необхідністю врегулювання комплексу нагальних проблем підприємств житлово-комунального господарства та погашення кредиторської заборгованості підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення за спожитий природний газ та електричну енергію, що виникла в умовах неповного фінансування передбачених державним та/або місцевими бюджетами видатків для розрахунків за теплову енергію, спожиту підприємствами, організаціями та установами, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів; неповної оплати видатків, передбачених бюджетами всіх рівнів на фінансування пільг та субсидій, встановлених законодавством відносно оплати за енергоносії; неповної та/або невчасної оплати видатків на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги опалення та постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню і організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, а також заборгованості із сплати вищезазначеними підприємствами штрафних та фінансових санкцій, нарахованих на заборгованість за спожиті енергоносії в період правової неврегульованості питання нарахування та стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-комунальні послуги.

Основними негативними факторами, що істотно впливають на стан підприємств теплоенергетики та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, у першу чергує, є:

- зростання ціни на енергоносії, зокрема на природний газ та електричну енергію, що використовуються/споживаються в процесі виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, послуг централізованого опалення, постачання гарячої води, послуг з водопостачання та водовідведення;

- несвоєчасність перегляду уповноваженими органами державної влади тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, послуги з водопостачання та водовідведення;

- несвоєчасне та не в повному обсязі відшкодування збитків та втрат підприємств житлово-комунального господарства, обумовлених державним регулюванням тарифів на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, послуги з водопостачання та водовідведення;

- значна заборгованість споживачів, в першу чергу населення та установ і організацій бюджетної сфери, за теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, послуги з водопостачання та водовідведення;

- правова неврегульованість питання нарахування та стягнення з громадян України пені за несвоєчасно проведені розрахунки за житлово-комунальні послуги.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат після вступу Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" в силу вимог частини 3 статті 7 Закону є неправомірним.

Враховуючи вище викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ НАК "Нафтогаз України" задоволенню не підлягають, оскільки позивачем було безпідставно здійснено нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який було погашено відповідачем на момент набрання чинності - 30.11.2016 Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 7, 42, 73-74, 77, 80, 86, 129, 201-221, 234-235 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання повного тексту рішення 20.11.2018.

Суддя                                                   Т.Д. Лилак