Рішення

від 08.11.2018 по справі 914/1521/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2018 Справа №914/1521/18

Господарський суд Львівської області в особі судді Пазичева В.М., розглянувши позовні матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ;

до відповідача: Львівського комунального підприємства «ЗБОЇЩА-408» , м. Львів

про: стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 11 947,78 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 2508/1-410 від 28.08.18 року.

Суд встановив: 14.08.2018 року за вх. № 1610 в канцелярії Господарського суду Львівської області зареєстровано позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Львівського комунального підприємства «ЗБОЇЩА-408» про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 11 947,78 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.08.2018 року відкрито провадження у справі і призначено підготовче засідання на 30.08.2018 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.08.2018 року, підготовче засідання відкладено на 02.10.2018 року, у зв'язку із відсутністю представника позивача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.10.2018 року, підготовче засідання відкладено на 10.10.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.10.2018 року, підготовче засідання відкладено на 18.10.2018 року, у зв'язку із неявкою представників сторін. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.10.2018 року, підготовче засідання відкладено на 29.10.2018 року, згідно клопотання сторін. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2018 року, підготовче засідання відкладено на 01.11.2018 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.11.2018 року, підготовче засідання закрито, справа призначена до судового розгляду по суті на 08.11.2018 року.

Позивач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.08.2018 року, про відкладення підготовчого засідання від 30.08.2018 року, від 02.10.2018 року, від 10.10.2018 року, від 18.10.2018 року, від 29.10.2018 року, від 01.11.2018 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якого була визнана судом обов'язковою.

10.10.2018 р. за вх. № 38167/18 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

18.10.2018 р. за вх. № 2756/18 представник позивача подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження.

Відповідач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.08.2018 року, про відкладення підготовчого засідання від 30.08.2018 року, від 02.10.2018 року, від 10.10.2018 року, від 18.10.2018 року, від 29.10.2018 року, від 01.11.2018 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

28.08.2018 р. за вх. № 31871/18 представник відповідача подав відзив на позов.

28.09.2018 р. за вх. № 36247/18 представник відповідача подав пояснення.

28.09.2018 р. за вх. № 36248/18 представник відповідача подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

01.10.2018 р. за вх. № 2555/18 представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, яке було відхилене судом за безпідставністю.

08.10.2018 р. за вх. № 37323/18 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

11.10.2018 р. за вх. № 38347/18 представник відповідача подав пояснення.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Оберіг» .

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 08.11.2018 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначає, що між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - позивач) та ЛКП ЗБОЇЩА-408 (далі - відповідач) 30.12.14 року укладено договір № 2540/15-ТЕ-21 купівлі - продажу природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 24 428,10 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку 5 до цього позову.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Позивач зазначає, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 2435-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України), однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який, в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року № 436-1V, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань, зокрема, є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовід ношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певігу дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після Його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв діловрго обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає: виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору,

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Позивач стверджує, що розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.

Позивач зазначає, що з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 6 841,78 грн. згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

На думку позивача, оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97-р.

Позивач наголошує, що загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 545,83 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову. Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, складає 4 560,17 грн.. згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову. Отже, загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 11 947,78 грн.

У відзиві відповідач зазначає, що 30.12.2014 року між ПАТ "НАК "Нафтогаз України", як продавцем, та ЛКП Збоїща-408 , як покупцем укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2540/15-ТЕ-21, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом, згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Позивач заявив вимоги до ЛКП Збоїща-408 про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань в сумі 11 947,78 грн. за невчасну сплату коштів за договором, в тому числі сплату пені у розмірі 6 841,78 грн.

При цьому, на думку відповідача, позивачем не враховано такі норми законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, пеня відноситься до штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України (Зменшення розміру штрафних санкцій), у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити ступінь виконання зобов'язання боржником; незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, майновий стан сторін, наявність збитків іншим учасникам господарських відносин тощо.

Відповідач вважає, що є наявними усі викладені у ст. 233 Господарського кодексу України підстави для зменшення пені судом пені, що підлягає стягненню з ЛКП Збоїща-408 за невчасну сплату коштів за договором про поставку природного газу. При цьому слід врахувати:

1. Ступінь виконання зобов'язання боржником. Борг за поставку газу погашений у повному обсязі ще у квітні 2017 року.

2. Майновий стан ЛКП Збоїша-408 . Згідно з даними останньої звітності - балансу (звіт про фінансовий стан) за півріччя 2018 року ЛКП Збоїща-408 , підприємство має кредиторську заборгованість на кінець звітного періоду у розмірі 1 432 000,0 грн. (розділ III рядок 1695) та, що сплата ще й пені у розмірі 6 841,78 грн. може призвести до того, що у підприємства будуть відсутні кошти, котрі є вкрай необхідні у зимовий період для забезпечення належного підтримання у безпечному стані території Шевченківського району м. Львова, що обслуговуються та закріплені за ЛКП Збоїща-408 , а саме будинків, вулиць, тротуарів, дитячих майданчиків, місць загального користування та інших інфраструктур них елементів благоустрою.

Зокрема, за твердженням відповідача, кошти вкрай необхідні на піскосуміш та сіль для посипання тротуарів для пішоходів, оренду снігоприбиральної техніки, заробітної плати для працівників ЛКП Збоїща-408)), підтримання в належному стані житлового фонду (будинків) та прибудинкової території.

3. Відповідач стверджує, що сплата ЛКП Збоїша-408 пені у розмірі 6 841,78 грн може завдати шкоди не лише самому підприємству, але й привести до негативних наслідків для мешканців м. Львова у вигляді неприбраних та слизьких тротуарів та вулиць, неналежного виконанші ремонтних робіт, тощо.

Відповідач просить взяти до уваги загальновизнаний факт, що хоча формально ЛКП Збоїша-408 є підприємством, однак фактично завданням ЛКП Збоїща-408 , як і будь-якого аналогічного комунального підприємства, є не отримання прибутку, а підтримання в належному стані житлового фонду та територій Шевченківського району м. Львова, що обслуговуються та закріплені за ЛКП Збоїща-408 . Зокрема, відповідно до п. 2 Статуту ЛКП Збоїща-408 основними напрямками діяльності та метою дільності Підприємства, серед іншого є:

- Забезпечення експлуатації та збереження житлового фонду, що знаходиться у власності територіальної громади м. Львова, а також здійснення контролю за експлуатацією житлового фонду інших форм власності (п. 2.1.2 Статуту);

- Забезпечення контролю за утриманням індивідуального житлового фонду та утримання іі належному санітарному стані закріпленої за ним території (п. 2.1.3 Статуту);

- Утримання та ремонт житлового та нежитлового фондів, які відносяться до власності територіальної громади м. Львова та до приватної власності громадян (п. 2.2.1 Статуту);

- Обслуговування внутрішніх інженерних мереж (водопостачання, водо відведення, електричні мережі, теплопостачання) згідно схем розмежувань (п. 2.2.5 Статуту);

- Утримання в належному стані підвалів, технічних коридорів, забезпечення постійного функціонування електроосвітлення та вентиляції (п. 2.2.7 Статуту);

- Обслуговування та проведення ремонтних робіт в ліфтовому господарстві, забезпечення робочого стану ліфтів (п. 2.2.8 Статуту).

4. Відповідач наголошує, що невчасною сплатою ЛКП Збоїща-408 коштів за природній газ не завдано жодних збитків іншим особам.

Відповідач вважає, з урахуванням наведених вище обставин, заявлену позивачем до стягнення пеню слід зменшити на 95 % до 342 грн. 09 коп. Правильність вказаної позиції підтверджується й практикою Верховного суду, зокрема Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 року у справі № 925/1471/16 за позовом ПАТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Навчального центру Державної прикордонної служби України (військова частина 9930), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за прострочення розрахунків за газ.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі, з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (положення ч. 2 ст. 267 ГК України).

Частиною 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В ході розгляду справи, судом встановлено, що Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - позивач) та ЛКП ЗБОЇЩА-408 (далі - відповідач) 30.12.2014 року укладено договір № 2540/15-ТЕ-21 купівлі - продажу природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 24 428,10 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку 5 до цього позову.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовід ношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певігу дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання Його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після Його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, Інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв діловрго обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає: виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору,

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 6 841,78 грн. згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97-р.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 545,83 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 4 560,17 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову.

Отже, загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 11 947,78 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст. 258 цього Кодексу).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм та умов договору, можна зробити висновок про те, що сторони договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст. 6 і ч. 1 ст. 259 ЦК України, тому розрахунок розміру 3 % річних, інфляційних втрат та пені позивачем правомірно проведено за кожною вимогою в межах збільшеного строку позовної давності, установленого сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

За умовами ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної Постанови).

Згідно з статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовід ношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст.ст. 15 та 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Реалізуючи право на судовий захист, позивач обрав наступні способи захисту порушеного права:

- присудження до виконання обов'язку в натурі (щодо стягнення основного боргу);

- застосування штрафних санкцій (щодо стягнення пені та штрафу);

- відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат).

Разом з тим, відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 р. у справі № 925/1471/16 суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи відповідача, враховуючи його фінансовий стан, соціально значимий статус, а також недоведеність наявності збитків у позивача та відсутність основного боргу, а також термін прострочення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати, суд, враховуючи інтереси сторін, дійшов висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання, та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, на 50 %. Таким чином, суд вважає що з відповідача слід стягнути пеню в розмірі 3420,89 грн.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги не спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Львівського комунального підприємства «ЗБОЇЩА-408» про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов'язання в сумі 11 947,78 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення частково, враховуючи зменшення судом пені до 50 %.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір , ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 6006669 від 27.07.2018 року на суму 1762,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги - задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського комунального підприємства ЗБОЇЩА - 408 (79037, м. Львів, вул. Грінченка, 4, код ЄДРПОУ 22333475) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (010101, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в розмірі 3420 (три тисячі чотириста двадцять) грн. 89 коп., 545 (п'ятсот сорок п'ять) грн. 83 коп. -3 % річних та 4560 (чотири тисячі п'ятсот шістдесят) грн. 17 коп. - інфляційних втрат.

3. Стягнути з Львівського комунального підприємства ЗБОЇЩА - 408 (79037, м. Львів, вул. Грінченка, 4, код ЄДРПОУ 22333475) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (010101, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) суму судового збору в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

4. Наказ видати, в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 16.11.2018 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.