Рішення

від 14.11.2018 по справі 905/1377/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.11.2018 Справа № 905/1377/18

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Поліщук А.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Камус ейр» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «МКМ» про стягнення заборгованості у розмірі 1017211 грн.63 коп., -

За участю представників сторін:

від позивача - не з'явились;

від відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Камус ейр» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «МКМ» про стягнення заборгованості у розмірі 1 017 211 грн. 63 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, передбачених ОСОБА_3 про продаж пасажирських авіаперевезень №16/31-13 від 13.06.2016, без законних підстав утримує та не перераховую належні позивачеві кошти, за результатами чого, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з продажу авіаперевезень у розмірі 331 649, 10 грн., пеню у розмірі 44 797, 05 грн., штраф у розмірі 611 073, 62 грн., 3% річних у розмірі 6392,78 грн. та інфляційні втрати 23299,08 грн., що разом складає 1 017 211,63 грн.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.08.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1377/18, підготовче судове засідання призначено на 03.09.2018.

27.08.2018 від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Камус ейр» надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яку просив доручити Солом'янському районному суду міста Києва.

Ухвалою суду від 28.08.2018 задоволено клопотання позивача, визначено судове засідання, призначене на 03.09.2018, розглядати в режимі відеоконференції.

03.09.2018 ухвалою суду відкладено розгляд справи на 04.10.2018.

04.10.2018 від відповідача через канцелярію господарського суду Донецької області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якої відповідач зазначив, що позивач систематично порушував умови оспорюваної ОСОБА_3, зокрема, перевідник не доводив агенту інформацію щодо зміни розкладу рейсів, що є підставою для розірвання ОСОБА_3 з боку відповідача на підставі п.7.6.1 зазначеної ОСОБА_3.

Між тим, відповідач зазначив, що акти звіряння взаєморозрахунків, які додані до позову, не можуть доказом наявності заборгованості, або відсутності заборгованості, оскільки головний бухгалтер ТОВ фірма МКМ не є посадовою особою відповідача, уповноваженою на підписання акту звіряння взаєморозрахунків з ТОВ Камус Ейр , оскільки згідно із посадової інструкції головного бухгалтера не вбачається підтверджувати наявність або відсутністю заборгованості шляхом підписання акту звіряння взаєморозрахунків.

Також відповідач заперечує щодо нарахування одночасно і пеню і штраф, оскільки штраф нараховується за невиконання або неналежного виконання зобов'язання і стягується одноразово, а пеня має триваючий характер та нараховується за кожен день прострочення платежу, а тому на підставі п.1.1.20 додатку №2 доданого до ОСОБА_3 вважається нарахування пені.

Крім того, відповідач просить суд застосувати позовну давність в частині нарахування штрафних санкцій за період з 06.06.2017 по 23.07.2017 включно.

04.10.2018 ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на стадії підготовчого провадження на 30 днів до 09.11.2018, відкладено підготовче засідання на 17.10.2018.

17.10.2018 від представника позивача надійшло клопотання про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 17.10.2018 відкладено розгляд справи на 29.10.2018, визначено розглядати зазначене судове засідання в режимі відеоконфекренції.

Ухвалою суду від 29.10.2018 закрито підготовче провадження, призначено розгляд справи по суті на 14.11.2018.

02.11.2018 від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Камус ейр» надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05.11.2018 зазначене клопотання задоволено, визначено проводити судове засідання, призначене на 14.11.2018 у режимі відеоконференції та доручити забезпечення проведення судового засідання Солом'янському районному суду м.Києва.

14.11.2018 судове засідання у режимі відеоконференції не проводилось, згідно із технічною несправністю у Солом'янському районному суду м.Києва, відповідно представник позивача не мав змоги приймати участь у призначеному судом засіданні.

Представник відповідача в судове засідання 14.11.2018 з'явився, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві доказах.

Згідно з ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

13 червня 2016 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю ДАРТ , яке було перейменовано на ОСОБА_1 з обмеженою відповідальність Камус Ейр (надалі - Позивач, Перевізник), та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма МКМ (надалі - Відповідач, ОСОБА_3) була укладена ОСОБА_3 № 16/31-13 про продаж пасажирських авіаперевезень (надалі - ОСОБА_3).

Відповідно до п. 1.1. ОСОБА_3 Перевізник (Позивач) призначає ОСОБА_3 (Відповідача) своїм агентом з продажу авіаперевезень на регулярні рейси, що виконуються Перевізником, а ОСОБА_3 приймає таке призначення відповідно до умов цієї ОСОБА_3.

Згідно з п. 6.1. ОСОБА_3 у якості повної винагороди за виконання Агентом послуг за цією ОСОБА_3 виплачуються комісійні, що обчислюються від сум застосованих тарифів.

У відповідності до п. 6.1.1. ОСОБА_3 розмір комісійної винагороди ОСОБА_3 за продаж перевезень на рейси Перевізника та на рейси інших перевізників визначається у Додатку № 1 до цієї ОСОБА_3.

Згідно з п. 1 Додатку № 1 до ОСОБА_3 розмір комісійної винагороди ОСОБА_3 за продаж перевезень на рейси Перевізника в системі WorldTicket складає 5 (п'ять) %.

У відповідності до п. 6.2. ОСОБА_3 здійснює перерахування суми за мінусом комісійних відповідно до п. 6.1. ОСОБА_3.

Згідно з п. 6.5. ОСОБА_3 усі суми, отримані Агентом з продажу перевезень, а також належні ОСОБА_3 комісійні є власністю Перевізника і довірені ОСОБА_3 від імені Перевізника на збереження до тих пір, поки не буде здійснений остаточний розрахунок за продані авіаперевезення.

Відповідно до п. 6.6. ОСОБА_3 перерахування коштів, отриманих від продажу перевезень, здійснюється Агентом відповідно до технології взаєморозрахунків, наведеної у Додатку № 2 до цієї ОСОБА_3.

Згідно з п. 1.1. Додатку № 2 до ОСОБА_3 кожні 10 днів (до 14-го і 24-го числа звітного місяця і 4-го числа місяця, наступного за звітним в електронному вигляді) і (до 17-го і 27-го числа звітного місяця і 7-го числа місяця, наступного за звітним в паперовому вигляді):

1.1.1. Агент самостійно надає в офіс Перевізника оперативний звіт про продаж авіаперевезень на рейсах Перевізника за встановленою формою та Агентський звіт про продаж а/квитків.

1.1.2. Агент здійснює перерахування коштів на рахунок Перевізника відповідно до наданого оперативним звітом, але не пізніше 5 календарних днів після надання звіту.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до умов ОСОБА_3 та Додатку № 2 до ОСОБА_3 Агентом було надано Перевізнику оперативні та агентські звіти про продаж авіаперевезень на рейсах Перевізника, що підписані як Позивачем, так і Відповідачем та засвідчені печатками ОСОБА_1 за період з 01.02.2017 по 31.10.2017.

Між Позивачем та Відповідачем були підписані акти виконаних робіт за ОСОБА_3 за лютий - жовтень 2017 року. Ці акти не містять будь-яких зауважень Сторін щодо обсягів робіт чи сум реалізації. Також, актом звірки взаєморозрахунків, підписаним як Позивачем, так і Відповідачем, підтверджується наявність заборгованості ТОВ МКМ в сумі 331 649,10 грн.

Проте, в порушення умов ОСОБА_3, (станом на дату звернення позивача до суду) Відповідач отримані кошти за реалізовані квитки на рейси Перевізника в сумі 331 649,10 грн. ОСОБА_1 Камус Єйр не перерахував.

Порушення грошових зобов'язань ТОВ МКМ за Договором ОСОБА_3 № 16/31-13 від 13.06.2016 стали підставою для звернення ТОВ Камус Єйр до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення заборгованості з відповідача 1 017 211 грн. 63 коп., з яких:

- 331 649 грн. 10 коп. - сума заборгованості з продажу авіаперевезень;

- 44 797 грн. 05 коп. - пеня, передбачена п. 8.4. ОСОБА_3;

- 611 073 грн. 62 коп. - штраф, передбачений п. 1.1.2 Додатку №2 до ОСОБА_3;

- 6 392 грн. 78 коп. - 3% річних від суми простроченої заборгованості;

- 23 299 грн. 08 коп. - інфляційні витрати.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України передбачено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

За своєю правовою природою спірний Договір є агентським (комерційного посередництва), а отже спірні правовідносини регулюються главою 31 Господарського кодексу України, та з урахуванням приписів ст. 305 Господарського кодексу України, якою визначено, що відносини, які виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються Господарським кодексом України, іншими, прийнятими відповідно цього Кодексу, нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання, у частині, не врегульованій вищенаведеними нормативно-правовими актами, до агентських відносин можливе застосування відповідних положень Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення.

Статтею 295 Господарського кодексу України встановлено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. При цьому, комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Частиною 1 статті 297 Господарського кодексу України визначено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок.

Відповідно до ст. 296 Господарського кодексу України агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Крім того, договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України. Агентський договір має бути укладений в письмовій формі.

Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а за змістом ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.

Статтею 298 Господарського кодексу України визначено, що комерційний агент повідомляє суб'єкта, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду.

Частиною 1 ст. 1006 Цивільного кодексу України встановлено, що повірений, зокрема, зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення.

Порядок взаєморозрахунків в агентських правовідносинах закріплено ст. 301 Господарського кодексу України, за змістом ч. 2 якої агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посередництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.

З юридичного аналізу наведеної правової норми вбачається, що агентська винагорода виплачується агенту за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.

За змістом вказаної норми закону оплата повинна здійснюватись після проведення посередницьких операцій. Отже, винагорода агентові повинна сплачуватись після оплати третьою особою за угодою, що укладена при посередництві комерційного агента. У разі невиконання третьою особою зобов'язання за угодою, зокрема, щодо проведення оплати, агент несе відповідальність за таке невиконання.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

На підставі наявних в справі Агентських звітів, Оперативних звітів, Актів виконаних робіт, Акту звірки взаєморозрахунків судом встановлено, що на підставі ОСОБА_3 16/31-13 від 13.06.2016, за період з 01.02.2017 по 31.10.2017 ТОВ МКМ реалізував авіаквитки на загальну суму 369712,19 грн., що не заперечується відповідачем.

Отже, з урахуванням агентської винагороди, за наслідками проведення вищезазначених господарських операцій у спірний період, відповідач мав перерахувати позивачу кошти у сумі 369712,19 грн. Фактично, ТОВ МКМ перерахував на рахунок ТОВ Камус Ейр 363113,32 грн.

На час розгляду справи відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які спростовують доводи позивача щодо реалізації авіаквитків на підставі ОСОБА_3 № 16/31-13 у період з 01.02.2017 по 31.10.2017 та підтверджують повне чи часткове погашення заборгованості перед ТОВ Камус Єйр , отже вимоги позивача про стягнення заборгованості з ТОВ МКМ в сумі 331 649,10 грн. підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.

Заперечуючи проти стягнення суми заборгованості з продажу авіаперевезень 331 649 грн. 10 коп. відповідач зазначив, що відповідно до п.1.1. ОСОБА_3 Перевізник призначає ОСОБА_3 своїм агентом з продажу авіаперевезень на регулярні рейси, що використовуються Перевізником (код Перевізника - D4, код перевізної документації - 443), а також на розсуд Перевізника із його письмового дозволу на рейси інших авіакомпаній, а ОСОБА_3 приймає таке призначення відповідно до умов цієї ОСОБА_3.

У п. 3.1 ОСОБА_3 передбачено, що Перевізник зобов'язується інформувати ОСОБА_3 про розклад, тарифи, знижки, пільги і умови їхнього застосування шляхом введення такої інформації в систему бронювання чи іншими способами прийнятними для Сторін (факсимільним зв'язком, електронною поштою. Системою бронювання, яку використовує Перевізник, є WORLDTICKET.

В свою чергу, відповідно п. 7.6.1 ОСОБА_3 , ОСОБА_3 може бути розірвана Агентом, якщо Перевізник не доводить до ОСОБА_3 інформацію про зміну розкладу рейсів, тарифів на перевезення, знижок, пільг правил застосування тарифів і пільг.

Відповідач стверджував, що протягом строку виконання Договору Позивач систематично порушував умови ОСОБА_3, зокрема, Перевізник не доводив до ТОВ фірми МКМ інформацію щодо зміни розкладу рейсів, що на його думку є підставою для розірвання Договору з боку ОСОБА_3 (ТОВ фірми МКМ ) згідно п.7.6.1 ОСОБА_3.

Проте, п. 7.2 ОСОБА_3 встановлено, що строк її дії складає один рік з автоматичною пролонгацією на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявить про припинення дії ОСОБА_3 за 30 днів до закінчення строку її дії.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про визнання ОСОБА_3 недійсною, отже передбачені нею зобов'язання у відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України мають виконуватися сторонами належним чином.

Крім того, відповідач вважає, що сума заборгованості визначена позивачем документально не підтверджена, оскільки акт звірки підтверджує лише бухгалтерський облік операцій.

Відповідно до ст. 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним є документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 9 цього ж Закону до первинних документів належать документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. При цьому вони повинні містити певний перелік даних, які включають в себе, серед іншого, зміст та обсяг господарської операції. Виходячи із цих норм до первинних документів можуть бути віднесені: господарський договір і документи, що підтверджують його виконання (акти прийому передачі товару, розрахункову документацію і т. д.).

У свою чергу, про акти звірок взаєморозрахунків йдеться у п. 11.11 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків. Відповідно до цієї правової нормі інвентаризація розрахунків повинна бути присвячена погодженням обсягів заборгованостей між кредиторами і дебіторами. Основою для такої інвентаризації повинні служити кредиторські виписки про заборгованість, які або підтверджені дебіторами, або оскаржені ними.

Таким чином, акт звірки взаєморозрахунків не можна вважати документом, що підтверджує наявність зобов'язання за господарським договором, оскільки він не відповідає вимогам до первинних документів.

Подібне правило передбачено сторонами спору. Так, відповідно до п. 6.6. ОСОБА_3 перерахування коштів, отриманих від продажу перевезень, здійснюється Агентом відповідно до технології взаєморозрахунків, наведеної у Додатку № 2 до цієї ОСОБА_3.

Згідно п. 1.1. Додатку № 2 до ОСОБА_3 кожні 10 днів (до 14-го і 24-го числа звітного місяця і 4-го числа місяця, наступного за звітним в електронному вигляді) і (до 17-го і 27-го числа звітного місяця і 7-го числа місяця, наступного за звітним в паперовому вигляді):

1.1.1. Агент самостійно надає в офіс Перевізника оперативний звіт про продаж авіаперевезень на рейсах Перевізника за встановленою формою та Агентський звіт про продаж а/квитків.

1.1.2. Агент здійснює перерахування коштів на рахунок Перевізника відповідно до наданого оперативним звітом, але не пізніше 5 календарних днів після надання звіту.

Таким чином, як чинним законодавством, так і ОСОБА_3 визначено, що для підтвердження сум розрахунків бухгалтерами можуть використовуватися акти лише за наявності первинних документів

Частиною першою статті 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Поряд з цим вимогами чинного законодавства України, у тому числі Положенням про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 2 вересня 2014 року N 879, Порядком бухгалтерського обліку окремих активів та зобов'язань бюджетних установ, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 2 квітня 2014 року N 372, на які здійснюється посилання у зверненні, не визначено обов'язку контрагента щодо підписання акту звірки взаємних розрахунків. З практики розгляду справ Вищим господарським судом України вбачається, що акт звірки взаємних розрахунків не є зведеним бухгалтерським регістром та первинним бухгалтерським документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність зобов'язань сторін, є первинні бухгалтерські документи. Тому акт звірки взаємних розрахунків може вважатися належним доказом лише у разі підтвердження відтворених у ньому операцій первинними бухгалтерськими документами та зведеними бухгалтерськими регістрами.

У судовому засіданні встановлено шляхом дослідження оригіналів наданих позивачем документів, що відповідно до умов ОСОБА_3 та Додатку № 2 до ОСОБА_3 Агентом передав Перевізнику оперативні та агентські звіти про продаж авіаперевезень на рейсах Перевізника, що підписані як Позивачем, так і Відповідачем та засвідчені печатками ОСОБА_1 за період з 01.02.2017 по 31.10.2017.

Між Позивачем та Відповідачем були підписані акти виконаних робіт за ОСОБА_3 за лютий - жовтень 2017 року. Ці акти не містять будь-яких зауважень Сторін щодо обсягів робіт чи сум реалізації. Також, актом звірки взаєморозрахунків, підписаним як Позивачем, так і Відповідачем, підтверджується наявність заборгованості ТОВ МКМ в сумі 331 649,10 грн.

З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що сума основної заборгованості за спірний період ТОВ МКМ , яка підлягає стягненню, підтверджена позивачем належними та допустимими доказами.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення штрафу та пені суд зазначає наступне.

Обґрунтовуючи правомірність нарахування штрафу у розмірі 611 073,62 коп. та пені у розмірі 44 797,05 грн. позивач посилається на пункт. 1.1.2 Додатку №2 до ОСОБА_3.

Так, відповідно п. 8.4 ОСОБА_3 у випадку порушення строків перерахування коштів, що обумовлені в п. 1.1 Додатку №2 до цієї ОСОБА_3 агент сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення. Розмір пені не може перевищувати розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені.

В свою чергу, відповідно п. 1.1.2 Додатку №2 до ОСОБА_3 у разі несвоєчасного перерахування коштів застосовується штраф у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України).

Штрафними санкціями відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом положень частини 4 статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення неустойки, вона має бути передбачена законом або договором.

При цьому, кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Натомість, пеня як різновид неустойки характеризується ознаками:

а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Отже, за змістом п. 1.1.2 Додатку №2 до ОСОБА_3 сторони під поняттям штраф в у розмірі 1% від суми заборгованості визначили штрафну санкцію, що нараховується за кожний день прострочення.

Водночас, як зазначалось вище, розмір договірної штрафної санкції обраховано сторонами у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, за визначенням ст. 549 Цивільного кодексу України, не є штрафом, а відповідає поняттю пеня в розумінні чинного законодавства України.

Таким чином, оскільки, штраф нараховується за невиконання або неналежне виконання зобов'язання і стягується одноразово, а пеня має триваючий характер та нараховується за кожен день прострочення платежу, то нарахована Позивачем неустойка на підставі п. 1.1.2 Додатку №2 до ОСОБА_3 є пенею.

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 № 910/29752/15. Також аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у Постанові по справі №919/250/13-г від 21 січня 2014 року.

Однак, при здійсненні розрахунку Позивачем не враховано обмежень, встановлених Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Так, за приписами ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

При цьому, положення Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Отже, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Аналогічна правова позиція наведена у п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань .

Суд вважає у зазначених спірних відносинах, пункт 1.1.2 Додатку №2 до ОСОБА_3 не може бути застосований для стягнення неустойки з відповідача, оскільки умовами ОСОБА_3 передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання ОСОБА_3, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Також, Відповідач звернувся із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності по справі №905/1377/18 щодо позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції визначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Вказану правову позицію наведено у Інформаційному листі №01-06/1444/16 від 22.04.2016 Вищого господарського суду України Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини .

Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну .

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлюється за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом із тим положеннями частини шостої статті 232 ГК передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується. .

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини 4 цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернувся з даним позовом 20.07.2018, натомість штрафні санкції нараховані з 06.06.2017, що свідчить про сплив строку позовної давності щодо нарахованих штрафних санкцій в період з 06.06.2017 по 23.07.2017 включно.

Перевіривши розрахунок пені суд переглянув застосований вищезазначений період та вважає його не вірним та зазначає початок нарахування періоду з 20.07.2017 (дата звернення позивача до суду) по 05.04.2018.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що у задоволенні вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 611073,62 коп. слід відмовити, а пеню задовольнити частково у сумі 42998,49 грн.

Крім стягнення суми основного боргу та неустойки позивач просить стягнути з відповідача 6 392 грн. 78 коп. - 3% річних та 23 299 грн. 08 коп. - інфляційні втрати.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України прострочення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов'язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат, з урахуванням встановлених вище обставин, суд дійшов висновку, що інфляційні втрати підлягають задоволенню на суму 23299,08 грн.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних в межах періоду, визначеного позивачем, суд вважає його арифметично вірним та обґрунтованим, отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню на суму 6392,72 грн.

Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно ст.ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Усупереч вказаним нормам, відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують доводи позивача в повному обсязі, отже позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Камус ейр» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «МКМ» про стягнення заборгованості у розмірі 1017211 грн.63 коп. підлягають частковому задоволенню на суму 404339 грн. 45 коп.

Приймаючи до уваги часткове задоволення позову, у відповідності до ст.129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 6065,09 грн.

Керуючись статтями 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р I Ш И В:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Камус ейр» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «МКМ» про стягнення заборгованості у розмірі 1017211 грн.63 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «МКМ» (87501, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Металургів, б.43, код ЄДРПОУ 13531584) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Камус ейр (01054, м.Київ, вул.Ярославів Вал, б.13/2-Б, код ЄДРПОУ 25203037) заборгованість за угодою №16/31-13 про продаж пасажирських авіаперевезень від 13.06.2016 у загальному розмірі 404339 (чотириста чотири тисячі триста тридцять дев'ять гривень) 45 коп., з яких:

- сума заборгованості з продажу авіаперевезень у розмірі 331649 грн. 10 коп.;

- пеня у розмірі 42998 грн. 49 коп.;

- 3 % річних у розмірі 6392 грн.78 коп.;

- інфляційні втрати у розмірі 23299 грн. 08 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю фірма «МКМ» (87501, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Металургів, б.43, код ЄДРПОУ 13531584) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Камус ейр (01054, м.Київ, вул.Ярославів Вал, б.13/2-Б, код ЄДРПОУ 25203037) витрати по сплаті судового збору у розмірі 6065 (шість тисяч шістдесят п'ять гривень) 09 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 14.11.2018 року.

Повний текст рішення складено та підписано 21 листопада 2018 року.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов