Рішення

від 19.11.2018 по справі 0540/8962/18-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2018 р. Справа№0540/8962/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1)

до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85500, Донецька область, Великоновосілківський район, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, буд. 103, код ЄДРПОУ 42171290)

про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі - відповідач, управління, пенсійний орган), в якій просить суд:

- поновити строк для подання адміністративного позову як такий, що пропущено з поважних причин;

- рішення управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області № 31 від 15 листопада 2017 року щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду роботи з 01 січня 2000 року по 11 березня 2015 року на посаді платної медсестри Обласної клінічної лікарні профзахворювань та відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення - визнати незаконним та скасувати;

- зобов'язати відповідача зарахувати до спеціального медичного стажу відповідно до п. е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення періоду роботи з 01 січня 2000 року по 11 березня 2015 року на посаді платної медсестри Обласної клінічної лікарні профзахворювань та повторно розглянути її заяву від 03 листопада про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог статті 262 КАС України.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Щодо позиції позивача та заперечень відповідача.

У позовній заяві позивач зазначила, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії, яке на думку позивача, є незаконним.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач зазначила, що оскаржуваним рішенням відповідачем неправомірно не зараховано період її роботи з 01 січня 2000 по 11 березня 2015 року на посаді платної медсестри Обласної клінічної лікарні профзахворювань, оскільки відповідні періоди її роботи підтверджуються належними записами в трудовій книжці.

Відповідач заперечив проти задоволення зазначених вимог позивача, просив у задоволенні його позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Так, згідно наданого відзиву відповідач зазначив, що період роботи позивача з 01 січня 2000 року по 11 березня 2015 року не врахований до вислуги років у зв'язку з тим, що згідно статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення трудова книжка підтверджує наявність трудового стажу, а не пільгового. Також відповідач зазначив, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу позивача за період з 01.01.2000 року по 31.11.2014 року до спеціального стажу роботу було зараховано період роботи за 1998 та 1999 року, інформація про наявність спеціального стажу передбаченого пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення в період з 01.01.2000 року по 11.03.2015 року відсутня.

Як аргумент для відмови у задоволенні позову відповідач також зазначив, що у зв'язку з тим, що Комунальна лікувально-профілактична установа Обласна клінічна лікарня профзахворювань знаходиться на непідконтрольній території і не здійснила перереєстрацію здійснити перевірку достовірності відомостей управлінням неможливо. При цьому, як зазначив відповідач, позивачем не надано жодних відомостей/доказів на підтвердження наявності в неї спеціального стажу, що ,на думку відповідача, є підставою для неврахування вказаних періодів роботи позивача в якості спеціального стажу при призначенні пенсії згідно пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення .

Таким чином, спірним питанням у справі є наявність або відсутність правових підстав для зарахування періодів роботи позивача до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення за наявними записами трудової книжки.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач - ОСОБА_1, громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1 є особою, яка претендує на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення (надалі - Закон № 1788-XII).

Відповідач - Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171290) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Як встановлено судом та не спростовується сторонами по справі, позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-XII

Рішенням начальника управління Пенсійного фонду України в Великоновосілківському районі Донецької області від 15 листопада 2017 року № 31 позивачу відмовлено у призначенні пенсії згідно пункту е статті 55 Закону № 1788-XII у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії керувався, зокрема, нормами розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року (зі змінами) №1085-р, від 05 травня 2015 року №428-р від 02 грудня 2015 року № 1276-р, згідно яких м. Донецьк відноситься до території на яких органи державної влади здійснюють свої повноваження не в повному обсязі та п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей відповідно до яких міністерства, інші центральні органи виконавчої влади повинні були до 01 грудня 2014 року забезпечити переміщення бюджетних установ в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Також, в оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено, що в індивідуальних відомостях ОСОБА_1 спеціальний стаж відображено за 1998 та 1999 роки по 12 місяців в кожному році.

У зв'язку з відсутністю даних, які б підтверджували спеціальний стаж, відповідачем зроблено висновок про неможливість врахувати період роботи з 01.01.2000 року по 11.03.2015 року на підставі індивідуальних відомостей з Реєстру застрахованих осіб.

Згідно відомостей трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 вбачається, що у спірні періоди позивач працювала:

- на посаді палатної медсестри відділення № 1 Макіївського міськтубдиспансеру (з 01.05.1997 року по 07.12.2000 - записи №№ 9, 10);

- на посаді палатної медсестри 3-го терапевтичного відділення Обласної клінічної лікарні профзахворювань;

- 05 грудня 2001 року переведена на посаду старшої медсестри 3-го терапевтичного відділення;

- на підставі наказу від 16.10.2002 року № 121 переведена палатною медсестрою 3-го терапевтичного відділення;

- відповідно до запису трудової книжки № 15 від 01.01.2004 року посада медсестра палатна на підставі наказу від 01.11.2003 року № 229 перейменована на медсестру стаціонару;

- 11 березня 2015 року позивача було звільнено з посади палатної медсестри 3-го терапевтичного відділення Обласної клінічної лікарні профзахворювань за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України.

Як встановлено судом на підставі наявних матеріалів справи факт роботи позивача на посаді палатної медсестри в КЛПУ Міський протитуберкульозний диспансер м. Макіївки у період з 01.08.1984 року по 15.04.1985 року та з 01.11.1988 року по 07.12.2000 року підтверджується відповідною довідкою, виданою 20 січня 2015 року Комунальною лікувальною профілактичною установою Міський протитуберкульозний диспансер м. Макіївки .

Згідно зазначеної довідки позивач у зазначені періоди її роботи у безоплатній та декретній відпустках не перебувала. Загальний стаж роботи на посадах, що дають право на розрахунок стажу роботи у подвійному розмірі станом на 07 грудня 2000 року, відповідно до наданої довідки склав 12 років 09 місяців 20 днів.

Також, у вказаній довідці зазначено, що згідно листа Міністра охорони здоров'я України п. 10.01.09/57 від 20.01.2001 року робота у туберкульозних лікарнях вважається роботою в інфекційних закладах.

Окрім того, про факт роботи позивача на посаді палатної медсестри в КЛПУ Міський протитуберкульозний диспансер м. Макіївки , що дає право на пільгове призначення пенсії, свідчить довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 20 січня 2015 року № 2, наказ від 29 грудня 1998 року № 74 Про підсумки атестації робочих місць за шкідливими умовами праці , наказ від 29 грудня 2003 року № 106-А.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (Форма ОК-5) вбачається нарахування заробітку та сплату страхових внесків за позивача підприємством-страхувальником - Обласною клінічною лікарнею профзахворювань (код ЄДРПОУ 01989993) у груді 2000 року, у 2001-2013 роках, з січня по листопад 2014 року включно. У грудні 2014 року вбачається нарахування заробітної плати у розмірі 3 229,14 грн., проте, відсутні дані про сплату страхових внесків. Відомості про нарахування заробітку та сплату страхових внесків у 2015 році матеріали справи не містять.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час прийняття рішення Комунальна лікувальна-профілактична установа Обласна клінічна лікарня профзахворювань (код ЄДРПОУ 01989993) у процесі припинення не перебуває та значиться зареєстрованою в якості юридичної особи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з абзацом 2 частини 16 Прикінцевих положень Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-IV, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно з положеннями статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.

Відповідно до пункту е статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців (абз.1, 2).

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджено Постановою Кабінет міністрів України від 04.11.1993 року № 909 з наступними змінами.

У розділі 2 вказаного Переліку Охорона здоров'я передбачено посади лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Відповідно до примітки 2 вказаного Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Суд зауважує, що зі змісту рішення про відмову у призначенні пенсії та наданого відзиву відповідача вбачається, що пенсійним органом не ставиться під сумнів віднесення посади та місця праці позивача до таких, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а наявність у позивача стажу роботи достатнього для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно з статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, положення якої кореспондують із статтею 48 Кодексу законів про працю України, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться (ч.2 та 4 ст.48 Кодексу законів про працю України).

Як встановлено судом раніше, спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки позивача, які є розбірливими та мають усі необхідні реквізити, що також не заперечувалось відповідачем.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі - Порядок) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

З аналізу зазначеного суд доходить висновку, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що передбачають пільгове призначення пенсії, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією.

Як встановлено судом, факт перебування позивача на роботах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах підтверджується насамперед записами у трудовій книжці позивача.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність у Реєстрі застрахованих осіб інформації про наявність спеціального стажу не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії (зарахуванні відповідного стажу), оскільки ведення Реєстру/внесення до нього інформації про спеціальний стаж не відноситься до повноважень позивача, отже на позивача не може бути покладено відповідальність за невнесення зазначеної інформації.

Щодо доводів відповідача про неможливість проведення перевірки достовірності відомостей суд зауважує, що відсутність можливості проведення перевірки не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення , стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані КонституцієюУкраїни та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин, суд доходить висновку, що повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з не врахуванням періодів роботи позивача до спеціального стажу відповідач діяв необґрунтовано.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Нормами статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн .

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1) до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85500, Донецька область, Великоновосілківський район, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, буд. 103, код ЄДРПОУ 42171290) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України у Великоновосілківському районі Донецької області від 15 листопада 2017 року № 31 Про відмову в призначенні пенсії .

Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 листопада 2017 року № 2141 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту е статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи з 01 січня 2000 року по 11 березня 2015 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (юридична адреса: 85500, Донецька область, Великоновосілківський район, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, буд. 103, код ЄДРПОУ 42171290) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, проживає за адресою: АДРЕСА_1).

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження та його повний текст складено та підписано 19 листопада 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.