Рішення

від 21.11.2018 по справі 812/184/18

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/184/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

18 січня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати дії Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо призупинення позивачу виплати пенсії з 01.04.2017 протиправними та зобов'язати відновити виплату пенсії з моменту призупинення, а саме з 01.04.2017;

- зобов'язати відповідача негайно виконати рішення суду у межах суми виплати пенсії за один місяць (а.с.3-6).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач є пенсіонером за віком та перебуває на обліку у відповідача, є внутрішньо переміщеною особою. З 01.04.2017 відповідач припинив виплату пенсії без пояснення своїх дій. Позивач зазначив, що пенсія є єдиним джерелом існування, однак відповідач без зазначення причин не виплачує пенсію. Позивач вважає, що відповідач порушив визначені законом права, а тому просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 16.03.2018 за вхідним реєстраційним номером 6308/2018 надав відзив на позовну заяву від 07.03.2018 №4731/08 (а.с.57-59), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що виплату пенсії позивачу було припинено з 01.04.2017 автоматично на підставі інформації з Держприкордонслужби, як особі, що перетнула державний кордон України та повернулась до постійного місця проживання. Окреме рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 21.02.2018 виправлено описку допущену у резолютивній частині ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 19.02.2018 №812/184/18 (а.с.38).

Ухвалою суду від 13.03.2018 зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с.52). Ухвалою суду від 21.11.2018 поновлено провадження у справі (а.с.100).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, є громадянкою України, паспорт серії НОМЕР_2 виданий 10.07.1997 року Алчевським МВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.7-8,9).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 (а.с.75).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 28.09.2016 №915019644 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (а.с.10).

На виконання ухвали суду від 19.02.2018 Управління праці та соціального захисту населення Кремінської райдержадміністрації надало інформацію, в якій зазначило, що рішення про скасування дії довідки ОСОБА_1 не приймалось (а.с.46).

У зв'язку з реорганізацією органів Пенсійного фонду України Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області (а.с.60-61, 62-63).

Заявою від 28.09.2016 позивач просила УПФУ в м.Кремінна Луганської області зробити запит пенсійної справи за віком з УПФУ в Артемівському районі Донецької області, зазначила, що пенсію отримала за лютий 2016 року (а.с.71).

21.10.2016 за №10914/07-14 УПФУ в м.Кремінна Луганської області зробила запит до УПФУ в м.Бахмут Донецької області пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с.70).

Витягом з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО №16 від 19.10.2016 вирішено призначити соціальні виплати ОСОБА_1 згідно постанови КМУ від 08.06.2016 №365 (а.с.69).

Заявою від 28.09.2016 позивач просив УПФУ в м.Кремінна Луганської області належні суми пенсії перераховувати на поточний рахунок, який відкрито в АТ Ощадбанк (а.с.79).

Відповідно до розпорядження від 30.11.2016 №109 ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача та отримувала пенсію (а.с.66).

З довідки відповідача від 20.11.2018 вбачається, що в березні 2017 року позивач в останнє отримав пенсію у розмірі 1405,27 грн. За період з 01.04.2017 по 28.02.2018 пенсія позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Починаючи з березня 2018 року нарахування та виплата пенсії позивачу знову поновлена (а.с.99).

Таким чином, судом встановлено, що позивачу, починаючи з 01.04.2017 по 28.02.2018 пенсія не нараховувалась та не виплачувалась. Рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалось.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що виплати пенсії позивачу було припинено автоматично на підставі інформації з Держприкордонслужби, як особі, що перетнула державний кордон України та повернулась до постійного місця проживання.

Між тим, Законом № 1058-VI не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначив відповідач.

Посилання відповідача на постанови КМУ №637 від 05.11.2014, №509 від 01.10.2014, як на правомірність своїх дій щодо призупинення виплати пенсії та неможливість сплатити заборгованість за минулий період, суд вважає незмістовним з огляду на наступне.

Вказані постанови Кабінету Міністрів України не є законом, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

За змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на одержання пенсії у старості; єдиним законом, який регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, як вже зазначалось раніше є Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV, в який не вносились жодні зміни щодо особливості виплати пенсії особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв'язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 1058-IV.

Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаним Законом Кабінету Міністрів Верховною Радою України не надано.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що відповідачем порушено вимоги ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV, оскільки з 01 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати пенсії позивачу у період з 01.04.2017 по 28.02.2018, без прийняття обґрунтованого рішення про припинення виплати пенсії, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу пенсії за віком, починаючи з 01.04.2017 по 28.02.2018, а також зобов'язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком за період з 01.04.2017 по 28.02.2018.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

За інформацією відповідача остання виплата пенсії позивачу була проведена у березні 2017 року у розмірі 1405,27 грн. (а.с.99). Таким чином сума стягнення за один місяць складає 1405,27 грн.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. (а.с.31).

Оскільки рішення прийнято на користь позивача, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо ненарахування та невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94200 АДРЕСА_1) призначеної їй пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по 28 лютого 2018 року.

Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1405 (одна тисяча чотириста п'ять) гривень 27 копійок.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94200 АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (93009, Луганська область, м.Рубіжне, вул.Студентська, буд.35А, код ЄДРПОУ 41245565) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова