Рішення

від 21.11.2018 по справі 344/6842/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/6842/18

Провадження № 2/344/3136/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

19 листопада 2018 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Татарінової О.А.,

секретаря Бухвак І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку. Позов вмотивованим тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва від 27.05.2016 року. Раніше вищевказана квартира належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2007 року. Після придбання квартири під час реалізації свого законного права щодо капітального ремонту та реконструкції квартири, позивач ОСОБА_1 дізнався про те, що ОСОБА_2 в 2012 році приватизував земельну ділянку площею 0,015 га із кадастровим номером 2610100000:03:002:0482 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою вул. Лєрмонтова 14/2, м. Івано-Франківськ. При придбанні квартири позивач не знав про факт приватизації земельної ділянки, на якій вона розмішена, оскільки будинок № 14 по вул. Лєрмонтова є чотирьохквартирним і обов'язкового переходу прав власності на земельну ділянку при укладенні правочину щодо продажу квартири законодавство не вимагає. Існування різних власників об'єкту нерухомого майна та земельної ділянки, на якій він знаходиться, унеможливлює реалізацію позивачем права власності на придбану квартиру, а тому на підставі статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України ОСОБА_3 просить визнати право власності на спірну земельну ділянку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причину неявки суду не повідомлено. З урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статей 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Згідно статті 89 ППК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва від 27.05.2016 року, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за № 598.

Раніше, квартира АДРЕСА_3 належала відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу, 06.09.2007 року за реєстраційним номером 1167Д, зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 4965018.

20.04.2012 відповідачу ОСОБА_2 було видано Державний акт (серії ЯК №984942 від 20.04.2012 року) на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,015 га із кадастровим номером 2610100000:03:002:0482 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою вул. Лєрмонтова 14/2, м. Івано-Франківськ. Даний Державний акт видано відповідачу на підставі рішення від 05.10.2010 року LVII сесії 5 демократичного скликання № 266- LVII Івано-Франківської міської ради.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому згідно зі статтею 125 ЗК України (в редакції від 03.04.2016 року) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстровано одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Також, пунктом 18 Пленуму ВСУ Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ визначено, що з 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК України.

Отже, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землевласнику.

До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд у своїх постановах № 686/9580/16-ц від 21.03.2018 року, № 359/2801/15-ц від 14.03.2018 року.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Таким чином, у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або права користування.Отже, право власності попереднього власника земельної ділянки -ОСОБА_2 припинилось, а у зв'язку із набуттям у власність квартири АДРЕСА_4 до позивача ОСОБА_1, як до нового власника нерухомого майна, перейшло право власності на земельну ділянку, на якій житловий будинок( квартира) розміщений, без зміни цільового призначення, в обсязі та на умовах, встановлених для її попереднього власника.

Отже, позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення у повному обсязі.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 13, 141, 247, 263-265, 273, 289 ЦПК України, ст.ст. 377 ЦК України, 120 ЗК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, зареєстрованим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, право власності на земельну ділянку площею 0,015га із кадастровим номером 2610100000:03:002:0482 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Лєрмонтова, 14/2.

Заочне рішення може бути переглянуте Івано-Франківським міським судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Татарінова О.А.

Повний текст рішення складено 21 листопада 2018 року.