Постанова

від 06.11.2018 по справі 812/257/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2018 року

м. Київ

справа №812/257/15

адміністративне провадження №К/9901/4784/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 (суддя - Секірська А.Г.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 (судді - Ястребова Л.В., Васильєва І.А., Компанієць І.Д.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" (далі - ПАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія") до Офісу великих платників податків ДФС (далі - ДФС), за участю Прокурора Луганської області про визнання дій протиправними, скасування податкових повідомлень-рішень,

секретар судового засідання Савченко А.А.,

представники відповідача Демченко С.В., Биков В.А., прокурор Чубенко В.В.

У С Т А Н О В И В:

ПАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" звернулося до суду з позовом до ДФС, у якому просило: визнати протиправним та скасувати Наказ "Про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки" від 04.11.2014 № 1089; визнати протиправними дії контролюючого органу щодо порядку повідомлення про перевірку, недотримання термінів на її проведення; скасувати податкові повідомлення - рішення форми "В1", "В4" від 23.12.2014 №№ 0001003720, 0001013720, якими товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за березень - липень 2014 року на суму 15`808`150,00 грн та зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ за липень 2014 року на 23`583,00 грн.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає про порушення порядку та підстави призначення та проведення податкової перевірки щодо нього, висновки податкової перевірки ґрунтуються виключно на податковій інформації щодо розбіжності між сумою задекларованого товариством податкового кредиту та податкових зобов'язань його контрагентами та результатах податкових перевірок щодо цих контрагентів, що само собою, виходячи з принципу індивідуальної відповідальності, не свідчить про безтоварність господарських операцій. При цьому позивач зазначив, що до перевірки були надані усі необхідні документи на підтвердження правомірності формування товариством даних свого податкового обліку.

Луганський окружний адміністративний суд постановою від 03.09.2015, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017, позов ПАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення - рішення форми "В1", "В4" від 23.12.2014 №№ 0001003720, 0001013720; в іншій частині позовних вимог відмовив.

Висновок суду в частині задоволених позовних вимог вмотивований тим, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами є встановленим в судовому процесі, а також, що контролюючий орган не мав права зменшувати бюджетне відшкодування з ПДВ, заявлене платником податку у наступних податкових періодах за рахунок від'ємного значення, зменшеного податковими повідомленнями - рішеннями, що були прийняті за наслідками попередніх податкових перевірок та неузгодженими з огляду на їх оскарження в судому порядку.

ДФС подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на зазначені судові рішення, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на обставини, що були встановлені у ході податкової перевірки.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну та зазначає, що у касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин у справі.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд ухвалою від 15.01.2018 відкрив касаційне провадження у цій адміністративній справі та ухвалою від 24.09.2018 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи.

Відповідно до частини п'ятої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.09.2018 призначив справу до розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо змісту і вимог касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень -рішень, з приводу правомірності яких виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ "Лисичанська нафтова інвестиційна компанія" за період з 01.03.2014 по 31.07.2014 від 04.12.2014 № 1426/28-10-37-20/32292229, про порушення позивачем норми пунктів 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту у березні, квітні, червні, липні 2014 року на суму 343`696,00 грн, завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ на суму 343`696,00 грн та завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 31`616`300,00 грн.

Висновок податкового органу про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між товариством та його контрагентами (ТОВ "ІнвентумУкраїна", ПП "Донтехобладнання", ПП "Оскар-Т", ТОВ "Завод лакофарбових матеріалів "Протект", ТОВ "Восток - Сервіс Україна", ТОВ "Харті", ОКП "Компанія "Луганськвода") не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними, оскільки згідно з інформацією, отриманої в результаті здійснення заходів податкового контролю, в тому числі у вигляді податкових перевірок, вказані контрагенти або не декларують, або не виконують свої податкові зобов'язанні зі сплати ПДВ, безпідставно складали податкові накладні.

У ході податкової перевірки також встановлені відхилення задекларованих позивачем даних через те, що не були враховані результати попередніх податкових перевірок.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 статті 198 ПК України).

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат та/або податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення як протиправного, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу "Інтерсплав проти України", вказав на те, що " коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій дослідили договори між позивачем та його контрагентами (договори підряду на виконання робіт та купівлі-продажу) та первинні документи, складені у межах вказаних договорів, а саме: акти виконаних робіт до вказаних договорів (Форма № КБ-2в, форми № 03-2); довідки про вартість виконаних робіт (Форма № КБ-3); відомості форми № 4а; акт форми № 01; акти про оприбуткування матеріальних цінностей; видаткові накладні та податкові накладні; платіжні доручення; ТТН; прибуткові ордери; акти на списання матеріальних цінностей; планові калькуляції; витяг з книги видачі довіреностей та довіреності, - та дійшли правильного висновку, що зазначені документи підтверджують факт надання послуг контрагентами відповідно до умов укладених договорів.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з'ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій.

Суди також встановили, що податкові повідомлення - рішення, прийняті податковим органом за результатами попередніх податкових перевірок та не враховані товариством під час формування даних свого податкового обліку у період, охоплений перевіркою (актом від 04.12.2014 № 1426/28-10-37-20/32292229), були оскаржені товариством до суду (справи №№ 820/17416/14, 820/20134/14, 820/16574/14) та на момент проведення податкової перевірки, оформленої актом від 04.12.2014 № 1426/28-10-37-20/32292229, не набули статусу узгоджених.

Відповідно до абзацу першого пункту 57.3 статті 57 ПК України із змінами, внесеними згідно із Законом від 24.10.2013 № 657-VII, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення абзац перший пункту 56.18 статті 56 із змінами, внесеними згідно із Законом від 24.10.2013 № 657-VII .

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили пункт 56.18 статті 56 в редакції Закону від 07.07.2011 № 3609-VI .

Таким чином, суди вірно зазначили, що у контролюючого органу не було підстав для зменшення товариству суми бюджетного відшкодування, заявленого у наступному податковому періоді за рахунок від'ємного зазначення попередніх податкових періодів, яке в свою чергу було зменшено за результатами попередніх податкових перевірок щодо правильності декларування товариством ПДВ у грудні 2013 року, січні - лютому 2014 року, до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.11.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

І.А. Гончарова

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду