Постанова

від 20.11.2018 по справі 808/1857/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м  У к р а їн и 20 листопада 2018 року м. Дніпросправа № 808/1857/18 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді  Юрко І.В., суддів:  Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,      розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року в адміністративній справі №808/1857/18 (головуючий 1-ї інстанції Конишева О.В., рішення виготовлено в повному обсязі 02.08.2018 року) за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Якимівської районної асоціації підприємств сільського комунального господарства «Райсількомунгосп» про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій, - В С Т А Н О В И В : Позивач 21.05.2018 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Якимівської районної асоціації підприємств сільського комунального господарства «Райсількомунгосп», в якому просив стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалід в у 2017 році у розмірі 30465,54 грн.. В обгрунтування позову зазначено, що середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», працюючих в Якимівській районній асоціації підприємств сільського комунального господарства «Райсількомунгосп» у 2017 році, повинна складати 1 особу. Середньооблікова кількість працевлаштованих інвалідів на підприємстві склала 0 осіб, що є меншим, ніж встановлено нормативом, у зв'язку з чим підприємство повинно було сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 29909,09 грн. до 15.04.2018 року. У зв'язку з несплатою вищезазначеної суми підприємству також нараховано пеню у сумі 556,45 грн.. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року в задоволенні позовної заяви відмовлено.           Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не були досліджені всі обставини справи, внаслідок чого неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до невірних висновків у постанові. Крім того, 29.10.2018 року позивач подав суду апеляційної інстанції доповнення до апеляційної скарги. Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доповнення та зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 303 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. У разі доповнення чи зміни апеляційної скарги особа, яка подала апеляційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до апеляційної скарги іншим учасникам справи, інакше суд не враховує такі доповнення чи зміни. Доповнення до апеляційної скарги подані позивачем поза межами строку на апеляційне оскарження та позивач не надав суду докази надсилання копій відповідних доповнень відповідачу. Відповідач надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу зазначається, що суд першої інстанції правильно з'ясував всі обставини справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідив наявні у справі докази у їх сукупності та дійшов вірного висновку щодо відмови у задоволенні позову.           Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.           Відповідно до пункту 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.           Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.           Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне.           Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ужив всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу. При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.           Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідач - Якимівська районна асоціація підприємств сільського комунального господарства «Райсількомунгосп» перебуває на обліку в Запорізькому обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю. Відповідачем до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подавався «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» за 2017 рік за формою №10-ПІ (річна), затвердженою  наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42, згідно якого, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2017 році становила 22 особи (а.с.5).           Також, відповідно до звіту, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб. При цьому кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 1 особа. Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»  підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно зі статтею 19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Частиною першою статті 20 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. З аналізу вказаних норм вбачається, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов'язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. При цьому, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Також, у 2017 році відповідач подавав до органів, які реалізують державну політику у сфері зайнятості населення, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування на посаду головного інженера (експлуатаційні водогосподарські організації, а саме звіт від 06.03.2017 року (а.с.31). Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого  наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Викладене свідчить про належне виконання відповідачем покладеного на нього законом обов'язку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості відповідно до нормативу, встановленого  статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та належне інформування органів, які реалізують державну політику у сфері зайнятості населення, про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Органами, які реалізують державну політику у сфері зайнятості населення, інваліди для працевлаштування у Якимівську районну асоціацію підприємств сільського комунального господарства «Райсількомунгосп» не направлялися. Випадків відмови у працевлаштуванні інвалідів на заявлені вакансії з боку відповідача судом не встановлено. Таким чином, за умови виконання підприємством обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасного інформування органів, які реалізують державну політику у сфері зайнятості населення, про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про безпідставну відмову інваліду у прийнятті на роботу, не виникає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій. Отже, відповідач, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів виконав. Господарськими санкціями у розумінні частини першої  статті 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Згідно  статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. За нормами частини третьої статті 18 вказаного Закону державна служба зайнятості  здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань. З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги  Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що підтверджено належними доказами під час судового розгляду справи, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду відсутні. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі №803/534/17 (адміністративне провадження №К/9901/37435/18)           За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовної заяви.           Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.           Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В:                               Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року в адміністративній справі №808/1857/18 залишити без задоволення.           Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2018 року в адміністративній справі №808/1857/18 залишити без змін.           Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.     Головуючий - суддя                                                                      І.В. Юрко                                суддя                                                                      С.В. Чабаненко                                суддя                                                                      С.Ю. Чумак