Постанова

від 21.11.2018 по справі 817/1513/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1564/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О.І.,

суддів - Качмара В.Я., Курильця А.Р.,

з участю секретаря судового засідання - Федчук М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Костопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції - Комшелюк Т.О.,

час ухвалення рішення - 18.07.2018 року,

місце ухвалення рішення - м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Костопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку його пенсії як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та зобов'язати відповідача з 01 квітня 2018 року провести перерахунок та виплату позивачу пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, згідно з ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що відповідач протиправно відмовив у перерахунку та виплаті пенсії, мотивуючи це тим, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової служби, а як військовозобов'язаний, оскільки, на думку апелянта, право на отримання пенсії в розмірі, передбаченому ч.3 ст.59 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, і цей факт визнається сторонами, що позивач - ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом 2 групи, захворювання якого пов'язане з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Перебуває на пенсійному обліку в Костопільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області і отримує пенсію по інвалідності 2 групи по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивачу призначена та виплачується пенсія відповідно до вимог п.12 Постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

05 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату йому пенсії, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, згідно з ч.3 ст.59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Листом від 17 квітня 2018 року №М-5/060 Костопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області повідомило позивача про відмову у перерахунку та виплаті пенсії відповідно до ч.3 ст.59 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової служби, а як військовозобов'язаний, що призваний на збори, тому і не має права на отримання пенсії, виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Відповідно до довідки військової частини 62008 від 09 жовтня 1986 року №107 та довідки Березнівського районного військового комісаріату від 03 серпня 2000 року №5/8 позивач у період з 12 серпня 1986 року по 03 жовтня 1986 року приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військової частини 62008.

Позивач має захворювання, пов'язане з виконанням обов'язку військової служби під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою Рівненської спеціалізованої онкологічної МСЕК від 07 березня 2012 року №020809 та експертним висновком Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії №9200.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на позивача не поширюється дія ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тому відповідач правомірно відмовив в перерахунку його пенсії як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28 лютого 1991 року пенсії військовослужбовцям призначаються з їх грошового забезпечення згідно з цим Законом та іншими законодавчими актами.

Визначені у цій статті умови та підстави призначення пенсії по інвалідності відповідній категорії осіб у Законі №2532-12 у редакціях Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 05 жовтня 2006 року № 231-V (далі - Закон № 231-V, діяла до 01 жовтня 2017 року) та Закону № 2148-VІІІ I (діє з 01 жовтня 2017 року) не змінювалися.

Ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону №231-V було визначено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням цих осіб з п'ятикратного розміру заробітної плати, що був встановлений на час їхнього перебування в зоні відчуження.

Таким чином, ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено одну категорію осіб, які мали право на обчислення пенсії з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, а саме: особи, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок чого стали інвалідами.

Разом з тим, ч.3 ст.59 Закону №796-XII у редакції, чинній з 01 жовтня 2017 року, передбачено, що особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року.

При цьому, Законом №2148-VІІІ розширено перелік категорій осіб, на яких вказана норма розповсюджується, а саме: осіб, які брали участь у інших ядерних аваріях та випробуваннях, а також осіб, які брали участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Враховуючи вищезазначене, ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (№ 796-XII) передбачає, що її дія (право на обчислення пенсії по інвалідності за особливою процедурою) поширюється на осіб, які відповідають наступним критеріям:

1) особа брала участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, або

2) особа брала участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій та випробувань, або 3) особа брала участь у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в ухвалах від 08 травня 2018 року (провадження № Пз/9901/33/18) та від 21 травня 2018 року (провадження № Пз/9901/37/18) таке право виникає у зазначених осіб лише за наявності трьох умов у сукупності (розширене тлумачення зазначеної статті без внесення змін до ч.3 ст.59 Закону № 796-XII не допускається): 1) особа має статус особи з інвалідністю; 2) особа отримала статус особи з інвалідність виключно внаслідок участі у ліквідації відповідних наслідків та у військових навчаннях; 3) особа брала участь у ліквідації відповідних наслідків та військових навчаннях лише під час проходження дійсної строкової служби.

Відповідно до ст.3 Закону СРСР "Про загальний військовий обов'язок" від 12 жовтня 1967 року всі чоловіки - громадяни СРСР, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, зобов'язані проходити дійсну військову службу в лавах Збройних Сил СРСР.

Згідно зі ст.5 вищевказаного Закону військова служба складається з дійсної військової служби і служби в запасі Збройних Сил СРСР.

Ст.6 цього ж Закону передбачено, що громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а складають запас - військовозобов'язаними.

Відповідно до ст.10 Закону СРСР "Про загальний військовий обов'язок" від 12 жовтня 1967 року зазначено, що на дійсну військову службу призиваються громадяни чоловічої статі, яким до дня призову виповнюється 18 років.

Згідно зі ст.11 вищевказаного Закону громадяни чоловічої статі, які виявили бажання навчатися у військово-навчальних закладах, можуть бути прийняті до цих навчальних закладів після досягнення ними 17-річного віку або якщо їм виповнюється 17 років в рік вступу на навчання.

Громадяни, прийняті в військово-навчальні заклади, перебувають на дійсній військовій службі та іменуються курсантами. На них поширюються обов'язки, встановлені для військовослужбовців строкової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не перебував на дійсній строковій військовій службі, оскільки він перебував у запасі, був військовозобов'язаним, цей факт сторонами не заперечується, а тому на нього не поширювались обов'язки, встановлені для військовослужбовців строкової служби.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність відмови відповідача у здійсненні перерахунку пенсії позивачу як учаснику ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, обчисленої з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, оскільки позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи не під час проходження дійсної строкової служби, а тому пільги, визначені ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на ОСОБА_1 не поширюються.

Колегія суддів також звертає увагу на той факт, що правило призначення пенсії у розмірі 5 мінімальних заробітних плат як мінімальна соціальна гарантія ст. 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у первісній редакції запроваджено законодавцем саме для військовослужбовців дійсної строкової служби за призовом, а тому суд з врахуванням вищенаведеного не знаходить підстав для поширення на інші категорії військовослужбовців того правила, котре запроваджено законодавцем для військовослужбовців дійсної строкової служби, адже це суперечить призначенню норми закону.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених обставин.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі №817/1513/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає за винятками, визначеними п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий- суддя О.І. Мікула

Судді В.Я. Качмар

А.Р. Курилець

Повне судове рішення складено 22 листопада 2018 року.