Постанова

від 22.11.2018 по справі 905/1342/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2018 р. Справа № 905/1342/18

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Геза Т.Д., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.

секретар судового засідання - Гузікова Я.А.

за участю:

від апелянта - не з'явився

від відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ (вх. №534 Д/2)

на ухвалу господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі № 905/1342/18 (суддя Фурсова С. М., постановлену в м. Харків)

за заявою: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ОСОБА_2» , смт. Біленьке, м. Краматорськ, Донецька область

про видачу судового наказу, -

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» звернулось до господарського суду Донецької області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 ОСОБА_2» про стягнення 18958,62 гривень, з яких:

2321,34 гривень - заборгованість за кредитом станом на 21.03.2018р.;

4950,90 гривень заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 02.06.2014р. по 21.03.2018р.;

7984,98 гривень - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 02.12.2011р. по 21.03.2018р.;

3701,40 гривень - заборгованості по комісії за користування кредитом за період з 03.06.2014р. по 21.03.2018р.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на неналежне виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором б/н від 11.03.2011р. в частині своєчасного повернення коштів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі № 905/1342/18 відмовлено Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ОСОБА_2" 18 958,62 грн, з яких: 2 321,34 грн - заборгованість за кредитом, 4 950,90 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 984,98 грн - пені та 3 701,40 грн - заборгованість по комісії.

Суд першої інстанції, посилаючись на приписи ст. 148, ч.3 статті 151 Господарського процесуального кодексу України, дійшов до висновку, що застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності у зв'язку з порушенням боржником прийнятих на себе зобов'язань (нарахування пені), не є заборгованістю у розумінні ст.148 Господарського процесуального кодексу України, тому наявні підстави для відмови Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" у видачі наказу.

Не погодившись з постановленою судом першої інстанції ухвалою, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву АТ КБ «Приватбанк» задовольнити в повному обсязі.

Апелянт вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апелянт, посилаючись на п.6 ст.232 ГК України та положення Умов та правил надання банківських послуг , вважає, що оскільки боржник не виконав належним чином зобов'язань за договором та не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості, банк має право на захист своїх законних вимог.

Скаржник вважає, що заява банку про видачу судового наказу в повній мірі відповідає вимогам ст.148 ГПК України (договір укладено у письмовій формі; сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), тому ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2018 у справі № 905/1342/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі № 905/1342/18 та зобов'язано учасників справи в строк до 27.08.2018 включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншій стороні у справі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 19.09.2018р. у складі колегії суддів: головуючий суддя - Склярук О.І., судді: Дучал Н.М., Мартюхіна Н.О., розгляд справи призначено на 09.10.2018р.

У зв'язку з ліквідацією Донецького апеляційного господарського суду та утворенням Східного апеляційного господарського суду в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові, на підставі розпорядження керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду від 01.10.2018р. "Про передачу судових справ до Східного та Центрального апеляційного господарських судів" відділом організаційної роботи, документального забезпечення та канцелярії здійснено передачу судової справи №905/1342/18, що перебувала у провадженні Донецького апеляційного господарського суду, до Східного апеляційного господарського суду, який розпочав свою роботу з 03.10.2018р.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2018р. сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Геза Т.Д., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.10.2018р. прийнято до провадження справу №905/1342/18, призначено розгляд справи на 22.11.2018р.

Про дату, час та місце судового засідання сторони повідомлені належним чином.

Стаття 269 ГПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до приписів статті 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Уповноважені представники учасників справи у судове засідання 22.11.2018 року не з'явились.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Частиною 3 ст.222 ГПК України встановлено, що у разі неявки у судове засідання усіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксуваня судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, учасники провадження про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні за наявними у матеріалах справи доказами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали з урахуванням повноважень, визначених в ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила.

Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» в якості доказів наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ОСОБА_2" перед Акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» у сумі 18958,62 грн. до заяви про видачу наказу додало: копію виписки з ЄДРЮОФОП, копію титульної, другою та третьої сторінок статуту банку, копію банківської ліцензії, копію заяви б/н на відкриття банківського рахунку; копію витягу з "Умов та правил надання банківських послуг", розрахунок заборгованості, копії виписок по рахунках, копію довідки про розміри встановлених кредитних лімітів.

Частиною 1, 2 статті 147 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Згідно з статтею 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Статтею 150 Господарського процесуального кодексу України наведено вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником. У заяві повинно бути зазначено: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), вказівку на статус фізичної особи - підприємця (для фізичних осіб - підприємців), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 3) ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання; 4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

До заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до частини 1, 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 1) заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; 2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; 4) наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу; 5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для предявлення позову в суд за такою вимогою; 6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 36 цієї статті; 8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 9) заяву подано з порушенням правил підсудності.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Положеннями статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достатності та достовірності доказів. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що 11.03.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ОСОБА_2 підписало заяву про відкриття поточного рахунку №260001060110555 в національній валюті, відповідно до якої приєдналося до "Умов та правил надання банківських послуг".

У заяві про видачу наказу банк посилався на те, що умови договору якого виконано Банком належним чином та надано боржнику кредитний ліміт у розмірі 17000,00 грн., однак Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ОСОБА_2 не виконало умов договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у сумі 18958,62 грн.

Щодо видачі наказу в частині стягнення заборгованості за кредитом у сумі 2321,34 гривень, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 4950,90 гривень, заборгованості по комісії у сумі 3701,40 гривень, судова колегія зазначає наступне.

Надані до заяви про видачу наказу докази наявності заборгованості - письмова заява від 11.03.2011 року за підписом директора ТОВ Компанія ОСОБА_2 про відкриття поточного банківського рахунку, Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" не підтверджують наявність у ТОВ Компанія ОСОБА_2 заборгованості перед Банком станом на 21.03.2018 року саме в заявленій до стягнення сумі. Зазначені документи лише складають договір банківського обслуговування, але не підтверджують наявність боргу.

Заявником не надано до суду першої інстанції доказів видачі боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю Компанія ОСОБА_2 кредитних коштів за договором банківського обслуговування № б/н від 11.03.2011 року, доказів на підтвердження заборгованості за нарахованими процентами та комісією (первинних документів).

Надана до заяви про видачу наказу довідка ПАТ КБ Приватбанк №08.7.0.0.0/180619152038 від 19.06.2018р. про встановлення кредитного ліміту на поточному рахунку №260001060110555 лише підтверджує розмір ліміту кредитних коштів, але не свідчить про наявність боргу та періоди прострочення.

Крім того, наявна в матеріалах банківська виписка по рахунку №260001060110555 за період з 19.03.2014р. по 01.07.2014р. свідчить про наявність заборгованості за договором банківського рахунку № kt4p86 від 08.11.2007р.

У банківських виписках по рахунку ТОВ Компанія ОСОБА_2 за період з 01.01.2000р. по 19.06.2018р. зазначено зовсім інші рахунки: №20671053607337, №20633053600877 (т.1, а.с.39, 40).

Інший рахунок №20681053603600 та №20690053607448 зазначено і у виписках за період з 02.06.2014р. по 21.03.2018р. (а.с.41-63).

Натомість наданий до заяви про видачу наказу розрахунок заборгованості за договором б/н від 11.03.2011 року станом на 21.03.2018 року не є документом, що підтверджує наявність у ТОВ Компанія ОСОБА_2 заборгованості перед АТ КБ "Приватбанк", а є лише односторонніми арифметичним розрахунком Банку, який не відображає фактичних і правових підстав для стягнення відповідних сум.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що АТ КБ Приватбанк не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність заборгованості у боржника перед заявником, та які підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги щодо видачі судового наказу, а за відсутності належного обґрунтування заявлених вимог разом з переліком відповідних доказів, що мають бути додані заявником до заяви про видачу судового наказу, в тому числі банківських виписок по рахунку боржника, на яких обліковуються прострочена заборгованість по тілу кредиту, відсотках та комісії за користування кредитом, оформлених належним чином, суд позбавлений можливості встановити наявність підстав для видачі наказу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що заявником при поданні до місцевого господарського суду заяви про видачу судового наказу щодо стягнення 2321,34 гривень заборгованості за кредитом, 4950,90 гривень заборгованості по процентам за користування кредитом та 3701,40 гривень заборгованості по комісії за користування кредитом не було дотримано вимоги пункту 4 частини 3 статті 150 Господарського процесуального кодексу України, що, у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для відмови у видачі судового наказу.

Водночас, колегія суддів звертає увагу заявника на положення частини 1 статті 153 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини 1 статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Висновок суду першої інстанції про відмову у видачі наказу щодо стягнення 2321,34 гривень заборгованості за кредитом, 4950,90 гривень заборгованості по процентам за користування кредитом та 3701,40 гривень заборгованості по комісії за користування кредитом на підставі п.3 ч.1 статті 151 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованим та суперечить матеріалам справи.

Частиною 3 статті 152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємоповязані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Щодо звернення із заявою про видачу судового наказу та наявності заборгованості у розмірі 7984,98 гривень - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 02.12.2011р. по 21.03.2018р., судова колегія зазначає наступне.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, за яким праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу приписів частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, пеня за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов'язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені була передбачена договором.

Відтак, пеня не є заборгованістю за договором, а є штрафною санкцією, вимоги про сплату пені у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що оскільки стягнення пені є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, правовим наслідком порушення зобов'язання у разі прострочення його виконання, а також, враховуючи можливість розгляду стягнення тільки неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження, вимоги про стягнення пені у сумі 7984,98 гривень не підлягають розгляду в порядку наказного провадження, тому в цій частині висновок суду першої інстанції про відмову у видачі наказу на підставі п.3 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України є обгрунтованим.

Частиною 2 ст. 153 ГПК України передбачено, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Судова колегія апеляційної інстанції дійшла до висновку, що суд першої інстанції помилково відмовив у частині стягнення заборгованості за кредитом, відсотками за користування кредитом та комісії за користування кредитом на підставі п.3 ч.1 ст. 152 ГПК України, однак резолютивна частина ухвали господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі № 905/1342/18 про відмову Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 ОСОБА_2" 18 958,62 грн, з яких: 2 321,34 грн - заборгованість за кредитом, 4 950,90 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 7 984,98 грн - пені та 3 701,40 грн - заборгованість по комісії є правильною.

Згідно зі частиною 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , м. Київ на ухвалу Господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі № 905/1342/18 не підлягає задоволенню.

Ухвала Господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі №905/1342/18 підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини ухвали в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі № 905/1342/18 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 23.07.2018 у справі № 905/1342/18 - змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.11.2018

Головуючий суддя Т.Д. Геза

Суддя О.В. Плахов

Суддя І.А. Шутенко