Рішення

від 06.11.2018 по справі 910/9687/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2018Справа № 910/9687/18

Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Піраміда"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Сі Компані"

про стягнення 123026 грн. 96 коп.

Представники учасників справи: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

23.07.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Піраміда" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Сі Компані" про стягнення 123026 грн. 96 коп., з яких 113287 грн. 60 коп. основного боргу, 6664 грн. 38 коп. пені, 1153 грн. 12 коп. 3% річних та 1921 грн. 86 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язку з поставки товару за Договором № 0306-18/1 від 06.03.2018.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/9687/18 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Піраміда" залишено без руху, встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі господарського суду міста Києва від 31.07.2018 у справі № 910/9687/18.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2018 справу № 910/9687/18 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з (повідомленням) викликом сторін, судове засідання призначено на 24.09.2018 року.

Представники учасників справи у судове засідання 24.09.2018 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

24.09.2018 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, з якого вбачається, що 14.09.2018 року відповідач перерахував позивачу в рахунок погашення заборгованості 900, 00 грн., позивач зазначив, що основна сума заборгованості становить 112 387, 60 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.09.2018 відкладено судове засідання у справі № 910/9687/18 на 24.10.2018 року.

24.10.2018 судове засідання у справі № 910/9687/18 не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.10.2018 розгляд справи № 910/9687/18 призначено на 06.11.2018 року.

Представники учасників справи у судове засідання 06.11.2018 не з'явились.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 04.09.2018 про відкриття провадження у справі № 910/9687/18 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02068, м. Київ, Проспект Петра Григоренка, буд. 23, оф.8, код ЄДРПОУ 39075728, що підтверджується довідкою поштового відділення зв'язку про повернення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором № 0103047484000 у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання та поштовим конвертом, в яких ухвала суду від 04.09.2018 направлялась на адресу відповідача.

Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.09.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 04.09.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 06.11.2018 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.03.2018 між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) було укладено Договір поставки № 0306-18/1, відповідно до п.1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець у порядку і на умовах, передбачених даним Договором, зобов'язується прийняти і оплатити продукцію (далі-товар), асортимент та кількість якої визначається сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.2.1. ціна на товар та умови розрахунків узгоджуються та відображаються у специфікаціях, що є невід'ємною частиною данного Договору.

Пункт 2.3. передбачає, що порядок оплати за товар вказується у специфікаціях, що є невід'ємною частиною данного Договору

Згідно з п.5.1. Договору факт поставки продавцем товару покупцеві сторони фіксують шляхом складання відповідної видаткової накладної, у якій зазначають асортимент, кількість та вартість товару, що передається покупцю.

Відповідно до п.7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання будь - якою із сторін своїх обов'язків за цим Договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдвані таким невиконанням збитків та сплачує штрафні санкції, передбачені цим Договором. Штрафні санкції підлягають стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Пунктом 7.2.1. передбачено, що за порушення строку поставки товару, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від вартості простроченого до поставки товару, за кожен день прострочення (загальна сума пені не може перевищувати 5% від вартості товару, простроченого до поставки покупцю).

Згідно з п.10.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його тексту їхніми печатками (у разі їх наявності) і діє до 31.12.2018 року.

06.03.2018 сторони на виконання умов Договору підписали Специфікацію № 01 до Договору поставки № 0306 від 06.03.2018, в якій сторони визначили загальну вартість товару, яка становить 155 000, 00 грн. у т.ч. ПДВ 25 833, 33 грн., умови поставки, умови оплати: передоплата 100% та термін поставки : 14 робочих днів з моменту передоплати.

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 2 від 06.03.2018 на оплату товару в сумі 155 000, 00 грн. Платіжним дорученням № 84 від 06.03.2018 позивач оплатив суму, яка вказана в рахунку № 2 від 06.03.2018 року.

Відповідач відповідно до видаткових накладних № 1 від 13.03.2018 та № 2 від 14.03.2018 поставив щебінь фр. 10-20 на загальну суму 21 712, 40 грн.

В подальшому відповідач здійснив повернення грошових коштів позивачу платіжним дорученням № 495 від 27.04.2018 на суму 15 000, 00 грн. та платіжним дорученням № 501 від 23.05.2018 на суму 5 000, 00 грн.

Сума основної заборгованості становить 113 287, 60 грн.

23.05.2018 року позивачем звернувся до відповідача з вимогою № 98/01 від 23.05.2018 про сплату основної заборгованості, 3% річних, пені та процентів за користування грошовими коштами.

Листом від 25.05.2018 № 133 відповідач зазначив, що за Товариством з обмеженою відповідальністю Ай Сі Компані значиться заборгованість у розмірі 113 287, 60 грн. по Договору № 0306/18-1 від 06.03.2018 та повідомив, що Товариство з обмеженою відповідальністю Ай Сі Компані зобов'язується повернути предоплату в повному розмірі по мірі можливості та повернення грошей від постачальника щебня.

Листом від 04.06.2018 № 134 Товариство з обмеженою відповідальністю Ай Сі Компані повідомило, що зобов'язується повернути предоплату за недопоставлену продукцію в розмірі 113 287, 60 грн. в термін до 20.06.2018 в повному розмірі.

Клопотанням від 18.09.2018 представник позивача зазначив, що відповідач платіжним дорученням № 505 від 14.09.2018 повернув грошові кошти в розмірі 900, 00 грн.

Станом на 06.11.2018 основна заборгованість відповідача перед позивачем становить 112 387, 60 грн., інших доказів повернення грошових коштів чи поставки товару на зазначену суму матеріали справи не містять.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладена між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Специфікацію № 01 до Договору поставки № 0306 від 06.03.2018 сторони визначили умови оплати: передоплата 100%.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Судом встановлено, що товар на 21 712, 40 грн. був переданий позивачу, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 13.03.2018 та № 2 від 14.03.2018 року.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи повернення відповідачем грошових коштів у сумі 900, 00 грн. після звернення позивача з позовом до суду, господарський суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/9687/18 в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 900, 00 грн.

Таким чином, оскільки відповідач недопоставив товар на суму 112 387, 60 грн., відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 6 664, 38 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям "штраф" та "пеня" дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2.1. передбачено, що за порушення строку поставки товару, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від вартості простроченого до поставки товару, за кожен день прострочення (загальна сума пені не може перевищувати 5% від вартості товару, простроченого до поставки покупцю).

Судом встановлено, що пеня нараховується з 27.03.2018 по 20.07.2018 року, та за разрахунком становить 14 431, 58 грн., проте враховуючи, що загальна сума пені не може перевищувати 5% від вартості товару, простроченого до поставки покупцю (п. 7.2.1. Договору) та становить 6 664, 38 грн.

Згідно з частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України та статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому до пені за порушення грошових зобов'язань застосовуються приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд, здійснивши перевірку наданого розрахунку пені, дійшов висновку про те, що при здійсненні розрахунку пені позивачем вірно визначено суму пені з урахуванням умов Договору та норм чинного законодавства, та становить 6 664, 38 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних у сумі 1 153, 12 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1 153, 12 грн. суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 2 статті 251 Цивільного кодексу України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 Цивільного кодексу України ).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Із системного аналізу наведених приписів чинного законодавства вбачається, що день фактичної оплати товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення відсотків річних на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У той же час із наданого позивачем розрахунку вбачається, що суму заявлених до стягнення 3 % річних було обчислено вірно.

Одночасно, суд зазначає, що розглядаючи позовні вимоги про стягнення відсотків річних, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми процентів річних та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних процентів річних та інших нарахувань..

З огляду на вищевикладене, суд вважає заявлені позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних такими, що підлягають задоволенню в сумі 1 153, 12 грн.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 5% річних за користування чужими грошововими коштами у сумі 1 921, 86 грн. з посиланням на Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07. 1988 року № 888, не стосується відповідальності за непоставку товару за договором та не відповідає змісту існуючих правовідносин, з огляду на наступне.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року № 888 затверджено "Положение о поставках продукции производственно-технического назначения", пунктом 57 якого передбачено, що за прострочення поставки або недопоставку продукції постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 8 відсотків від вартості непоставленої у строк продукції за окремими найменуваннями номенклатури (асортименту) (мовою оригіналу "За просрочку поставки или недопоставку продукции поставщик уплачивает покупателю неустойку в размере 8 процентов стоимости не поставленной в срок продукции по отдельным наименованиям номенклатуры (ассортимента)").

В той же час, постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

16 січня 2003 року Верховною Радою України прийнято Господарський кодекс України, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Отже, з моменту прийняття Господарського кодексу України питання про відповідальність та відносини щодо договору поставки врегульовані цим Кодексом.

Статтею 193 "Загальні умови виконання господарських зобов'язань" Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При цьому, положеннями розділу V Господарського кодексу України врегульована відповідальність за правопорушення у сфері господарювання.

Так, статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Визначення штрафних санкцій як господарських санкцій, їх розмір та порядок застосування врегульований статтями 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України окремо встановлений розмір штрафних санкцій у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, а саме: штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відтак, у відповідності із постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР", норми, встановлені у "Положении о поставках продукции производственно-технического назначения", яке затверджено постановою Ради Міністрів СРСР 25.07.1988 року № 888, зокрема в частині відповідальності за порушення зобов'язання, не можуть бути застосовані до господарюючих суб'єктів, оскільки 01.01.2004 набрав чинності кодифікований акт законодавства - Господарський кодекс України, який врегулював спірні правовідносини, що виникли у сторін у зв'язку з виконанням (неналежним виконанням) господарських зобов'язань, в даному випадку, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань постачальника за договором поставки в частині зобов'язання поставити товар в обумовленій сторонами кількості.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача заявленого до стягнення штрафу за непоставку товару в розмірі, встановленому актом законодавства Союзу РСР, який втратив свою дію в цій частині відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII у зв'язку з набранням чинності Господарським кодексом України.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності та враховуючи, що умовами договору поставки № 0306/18-1 від 06.03.2018 підстави, розмір і порядок стягнення штрафу за неналежне виконання зобов'язання з поставки товару по кількості не встановлено, а зазначений позивачем акт законодавства в якості правової підстави позову втратив чинність, у відповідності до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року №1545-XII, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5% річних за користування чужими грошовими коштами.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Піраміда задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 900 (дев'ятсот) грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ай Сі Компані (02068, м. Київ, Проспект Петра Григоренка, буд. 23, оф. 8, код ЄДРПОУ 39075728) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма Піраміда (51900, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, 2-й Волчанський провулок, 2, код ЄДРПОУ 19092453) суму основного боргу у розмірі 112 287 (сто дванадцять тисяч двісті вісімдесят сім) грн. 60 коп., пеню у розмірі 6 664 (шість тисяч шістсот шістдесят чотири) грн. 38 коп., 3% річних у сумі 1 153 (одну тисячу сто п'ятдесят три) грн. 86 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 786 (одна тисяча сімсот вісімдесят шість) грн. 93 коп.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

5. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2018 року.

Суддя М.Є. Літвінова