Рішення

від 20.11.2018 по справі 910/13964/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2018Справа №910/13964/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" простягнення 45 067,41 грн. Суддя Бойко Р.В.

секретар судового засідання Баринова О.І.

Представники сторін:

від позивача: Новицький Г.В.

від відповідача: Сіткевич Є.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" про стягнення 45 067,41 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання укладеного з відповідачем у спрощеній формі договору поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" товар загальною вартістю 65 309,49 грн., однак відповідачем не в повному обсязі виконано свої зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 40 309,49 грн. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 4 379,92 грн. та 3% річних у розмірі 378,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.10.2018 відкрито провадження у справі №910/13964/18; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.

25.10.2018 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" надійшли клопотання про наданням матеріалів справи №910/13964/18 на ознайомлення та про розгляд даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, у своєму клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" вказує, що не одержувало від позивача копії позовної заяви з доданими до неї документами; проти позову заперечує та стверджує, що сторонами договір у формі єдиного документу не укладався, у зв'язку з чим просить суд розглядати справу №910/13964/18 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.10.2018 призначено у справі №910/13964/18 судове засідання на 20.11.2018.

20.11.2018 до господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, вказав на те, що між сторонами не було укладено договору поставки, з огляду на що не було визначено терміну оплати товару, а вимоги про сплату заборгованості відповідачем від позивача не отримано (в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України), у зв'язку з чим строк оплати товару не настав.

Представники сторін у судове засідання, призначене на 20.11.2018, з'явились, надали усні пояснення по суті справі, за змістом яких представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 20.11.2018 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданні здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються правові позиції сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" товар на суму 43 674,76 грн., що підтверджується підписаною уповноваженими представниками та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №691 від 19.05.2018.

01.06.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" товар на суму 11 634,73 грн., що підтверджується підписаною уповноваженими представниками та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №833 від 01.06.2018.

Факт отримання товару від позивача за вказаними видатковими накладними (№691 від 19.05.2018 на суму 53 674,76 грн. та №833 від 01.06.2018 на суму 11 634,73 грн.) відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечувався.

Спір у справі виник у зв'язку з твердженнями позивача про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого згідно видаткових накладних №691 від 19.05.2018 та №833 від 01.06.2018 товару, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" виникла заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" у розмірі 40 309,49 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України зазначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Оскільки видаткова накладна №691 від 19.05.2018 та видаткова накладна №833 від 01.06.2018 містять найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки (щодо кожної накладної окремо).

З огляду на наведене, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про те, що між сторонами не було укладено договору поставки.

За приписами ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на те, що оскільки між сторонами не було укладено договору поставки та не встановлено строку здійснення відповідачем оплати товару, а претензії про сплату заборгованості відповідач від позивача не отримував (в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України), строк виконання зобов'язання з оплати товару, отриманого від позивача за спірними видатковими накладними, у відповідача не настав.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З наведених приписів законодавства вбачається, що положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню у випадку, якщо іншого строку виконання зобов'язання не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Натомість частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару за договором купівлі-продажу (поставки), відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Отже, в силу ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний розрахуватися з продавцем (постачальником) за придбаний (поставлений) товар з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №925/1332/12, з якою погодився Верховний Суд у своїй постанові від 20.02.2018 у справі №905/102/17.

Таким чином, строк оплати покупцем придбаного товару встановлений нормою статті 692 Цивільного кодексу України, а тому положення ч. 2 ст. 530 цього Кодексу не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на те, що сторонами не надано доказів погодження строків оплати товару, поставленого за видатковою накладною №691 від 19.05.2018 на суму 53 674,76 грн. та за видатковою накладною №833 від 01.06.2018 на суму 11 634,73 грн., суд прийшов до висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень норми ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

Отже, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем за видатковою накладною №691 від 19.05.2018 на суму 53 674,76 грн. до 21.05.2018 включно та товар, поставлений за видатковою накладною №833 від 01.06.2018 на суму 11 634,73 грн., до 04.06.2018 включно (з огляду на положення статті 253 Цивільного кодексу України, згідно яких перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а також враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, так як у даному випадку останній день строку оплати поставленого 19.05.2018 (субота) товару припадав на 20.05.2018 - неділю, та товару, поставленого 01.06.2018, припадав на 02.06.2018 - суботу).

З наявної в матеріалах справи банківської виписки з рахунку позивача вбачається, що 18.05.2018 відповідач сплатив позивачу грошові кошти у сумі 25 000,00 грн.

Будь-яких інших доказів на підтвердження виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, поставленого позивачем за спірними видатковими накладними, матеріали справи не містять.

Таким чином, враховуючи загальну вартість товару, поставленого позивачем відповідачу за спірними видатковими накладними (на суму 65 309,49 грн.), та розмір сплачених відповідачем грошових коштів (25 000,00 грн.), суд дійшов висновку, що у відповідача виникла заборгованість у розмірі 40309,49 грн.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 40 309,49 грн. станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись наведеними нормами процесуального закону, суд приходить до висновку, що відповідачем не спростовано тверджень позивача щодо наявності у нього заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" у розмірі 40 309,49 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" у сумі 40 309,49 грн. (за спірними видатковими накладними) підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" суми основного боргу у розмірі 40 309,49 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 4 379,92 грн., нараховану за період з 02.06.2018 по 24.09.2018.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, з наведених положень законодавства вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

В той же час, договорами поставок (спірними видатковими накладними) сторони не передбачили нарахування пені за несвоєчасну сплату (покупцем) відповідачем коштів за отриманий товар, та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої за прострочення оплати товару, поставленого за спірними видатковими накладними.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" пені у розмірі 4 379,92 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 378,00 грн., нарахованих за період з 02.06.2018 по 24.09.2018.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" 3% річних у повному обсязі.

Щодо інших доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Проніна проти України" зазначено, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Інші доводи відповідача судом не досліджуються, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, судом встановлено, що у відповідності до платіжного доручення №18534 від 26.09.2018 при зверненні з даним позовом до суду Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" було сплачено судовий збір у розмірі 1 841,00 грн., тоді як сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. (враховуючи заявлену позивачем ціну позову, а також ч. 1 ст. 4 та п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік").

Таким чином, позивачем було надмірно сплачено судовий збір у сумі 79,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, позивач вправі звернутись до суду з клопотанням про повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 79,00 грн., проте в цій частині судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

Відтак, з огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, який підлягав оплаті позивачем за подання даного позову до господарського суду міста Києва (у розмірі 1 762,00 грн.), покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтаж-Інжиніринг" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 18Б, офіс 3; ідентифікаційний код 40114361) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандартпарк Україна" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 67; ідентифікаційний код: 35704813) суму основного боргу у розмірі 40 309 (сорок тисяч триста дев'ять) грн. 49 коп., 3% річних у розмірі 378 (триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 590 (одна тисяча п'ятсот дев'яносто) 76 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва..

Повний текст рішення складено 23.11.2018.

Суддя Р.В. Бойко