Рішення

від 19.11.2018 по справі 711/5312/18

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5312/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 листопада 2018 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді - Позарецької С.М.

при секретарі - Семиволос І.М.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката ОСОБА_2

та представника відповідача адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства АТП-2361 про стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ЗАТ АТП-2361 про стягнення середнього заробітку. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він був обраний в 2006 році загальними зборами підприємства на посаду голови правління товариства. У жовні 2011 року був звільнений з займаної посади за прогули.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області у справі №22-ц/793/431/17 від 29.03.2017р. позивача поновлено на посаді голови правління ЗАТ АТП-2361 з 07 жовтня 2011 року. Між тим, що цього часу судове рішення про поновлення на роботі не виконано.

Адвокатський запит №1 від 25.05.2018 року відповідачем без залишений без задоволення. Отже, розрахунок середнього заробітку позивачем виконувався, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати: у 2017 році середній заробіток за день розраховує з мінімальної зарплати 3200грн: 3200:21,75=147,13грн. в день; у 2018 році середній заробіток за день розраховує з мінімальної зарплати 3723грн.: 3273: 21,75=171,17грн. в день.

Таким чином, в 2017 році кількість робочих днів з 30.03.2017 року по 31.12.2017року склала 187 робочих днів; сума до нарахування та виплати складає - 147,13 х 187= 27513грн. 31коп.;

В 2018 році кількість робочих днів з 01.01.2018р. по 02.07.2018р. склала 123 робочих дні; сума до нарахування та виплати складає - 171,17 х 123 = 21053грн. 91коп.

Загальна сума заборгованості за весь час затримки складає 27513грн. 31коп. + 21053грн. 91коп. = 48567грн. 22 коп. без урахування податку.

Таким чином, посилаючись на ст.. 236 КЗпП України, позивач просить суд, - стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника за період з 30.03.2017 року по 02.07.2018 року в сумі 48567грн. 22коп.

19.11.2018 року позивачем до суду надані додаткові пояснення, відповідно до яких позивач просить суд стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення його на роботі з 30.03.2017р. до дати прийняття рішення у цій справі.

Ухвалою суду від 09.07.2018 року відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити. Зазначено, що судове рішення від 29.03.2017 року, яке підлягає до негайного виконання, про поновлення позивача на роботі до цього часу не виконано відповідачем, незважаючи на його виконання органами ДВС, зокрема, - відсутні розпорядження про поновлення на роботі ОСОБА_1 та запис в трудовій книжці останнього. ОСОБА_1 не був допущений до роботи, а тому вважає, що відповідачем порушені його трудові права. При здійсненні розрахунку середнього заробітку були враховані чинники: мінімальний розмір зарплати по Україні. Крім того, позивач вважає безпідставним посилання представника відповідача на рішення, що міститься в протоколі загальних зборів від 21.08.2018 року, оскільки воно не має відношення до справи.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 повністю заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог. Зазначив, що ОСОБА_1 було обрано на посаду по строковому договору до 19.12.2011 року. Договір пролонгований не був. Вважає, що поновити ОСОБА_1 на посаді голови правління неможливо, оскільки закінчився строк контракту. Крім того, на думку представника відповідача відсутні підстави для застосування ст. 236 КЗпП, не допускається стягнення середнього заробітку, оскільки вже стягнуто середній заробіток, що потягне за собою подвійне стягнення. Також загальні збори підприємства не прийняли рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1 Просив відмовити у задоволенні позову.

Також відповідачем подано відзив на позов, за яким просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що відповідно до Статуту підприємства, голова правління обирається та відкликається загальними зборами строком на 5 років. Отже посада є виборною та строковою. Строк дії договору з 20.12.2006 по 19.12.2011.

Відповідно до наказу в.о. голови правління ЗАТ, виданим на підставі рішення наглядової ради товариства від 06.10.2011 №2, до закінчення терміну дії контракту ОСОБА_1 було звільнено з посади голови правління.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 29.03.2017р., яке набрало законної сили, ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління ЗАТ АТП-2361 з 07.10.2011р.

На думку представника відповідача, нарахування та виплата середнього заробітку за нормами ст. 236 КЗпП та з врахуванням строкових трудових відносин між працівником та роботодавцем, можливе лише у межах строку, на який трудовий договір укладено. Середній заробіток за підставі рішення апеляційного суду Черкаської області від 29.03.2017р. в справі №711/3792/15-ц вже був стягнутий. Вважає, що з часу видачі виконавчого документу (19.04.2017р.) на виконання рішення суду від 29.03.2017р. по справі №711/116/15, позивач не вчинив жодних дій щодо виконання рішення суду протягом майже року. Трудова книжка у розпорядженні товариства відсутня, оскільки знаходиться у позивача і останнім для внесення запису не була надана. Крім того, зазначено, що строк чинності рішення загальних зорів від 20.12.2006р. в частині обрання ОСОБА_1 на посаду голови правління товариства сплинув майже 7 років тому (з 20.12.2011р. в цій частині воно вичерпало свою дію), а тому відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на цій посаді без прийняття рішення загальними зборами. Отже, просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволенні за таких підстав:

встановлено, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 29.03.2017 року (справа №22-ц/793/431/17) ОСОБА_1 поновлено на посаді голови правління ЗАТ АТП-2361 з 07.10.2011 року. Відповідно до даних довідки до акту огляду МСЕК серія 10ААА №358096 ОСОБА_1 встановлена 2 група інвалідності з 09.06.2018 року безтерміново. На даний час за вказаним судовим рішенням видано виконавчий документ, який виконується через органи державної виконавчої служби в примусовому порядку і не є виконаним (ВП №56053053).

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 29.03.2017 року (справа №22-ц/793/478/2017 стягнуто з ПАТ АТП-2361 на користь ОСОБА_1 2290грн. 80коп. заборгованості по зарплаті без утримання податку та 59527грн. 38коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку з утриманням податку при виплаті коштів. Крім того, за вказаним судовим рішенням відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (зі змінами, внесеними постановою КМУ від 16.05.1995р. №348) визначено середньоденну заробітну плату позивача ОСОБА_1, яка становить 66,66грн. Також зазначено, що розрахунок судом проведено без вирахування податку. При цьому, встановлено, що останні два повні календарні місяці роботи, що передували події звільнення з роботи ОСОБА_1, є листопад та грудень 2010 року, в яких позивач отримував заробітну плату в розмірі свого посадового окладу 1500грн.

Зазначені судові рішення набрали законної сили.

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту для даних спірних правовідносин визначені Кодексом законів про працю України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст.78 ЦПК України).

Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені в постанові від 01.07.2015р. у справі №6-435цс15, - Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 ЦК України, статті 14, 367 (на час розгляду справи ст.ст. 18, 430 ЦПК України в ред. ЗУ від 03.10.2017), Закон України Про виконавче провадження ).

Так, частина перша статті 235 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч.7 ст.235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства. Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 18, 430 ЦПК України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (частина друга статті 18 ЦПК України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У випадку невиконання цього обов'язку добровільно, рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України Про виконавче провадження , а також прийнята на виконання цього Закону Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. №512/5 в ред. від 29.09.2016р. №2832/5.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття затримка , як зволікання , проволока , за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Таким чином, з ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази, на думку суду є встановленими обставини про те, що після постановлення апеляційним судом Черкаської області рішення від 29.03.2017 року, - рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді, - відповідач не виконав, в т.ч. й на час розгляду даної цивільної справи, що не заперечується відповідачем, а тому є підстави вважати, що мав місце факт затримки з вини відповідача ЗАТ АТП-2361 виконання судового рішення, у розумінні статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.

Посилання відповідача, що зазначені у відзиві на позов та представника відповідача, що дані ним в судовому засіданні про неможливість виконання рішення суду про поновлення на посаді ОСОБА_1, а також наявність рішення загальних зборів акціонерів ЗАТ АТП-2361 від 21.08.2018року, що викладене у відповідному протоколі, є безпідставними, тобто такими, що не грунтуються на нормах права. Також, помилковими є доводи відповідача про те, що в даному випадку не допускається застосування положень ст. 236 КЗпП, оскільки за попереднім судовим рішенням від 29.03.2017 року вже стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.10.2011року по 24.04.2015року.

Так, судом враховуються висновки постанови Верховного Суду від 25.07.2018року у справі №552/3404/17 (№61-8881св18) про те, що положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Крім того, слід вважати позовні вимоги ОСОБА_1 про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, як такі, що свідчать про наявність спору про оплату праці і такі вимоги не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду, відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України.

На думку суду, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів в обгрунтування своїх заперечень, та які б спростовували доводи позивача в частині невиконання судового рішення про поновлення на посаді ОСОБА_1

Що стосується доводів позивача про необхідність здійснення розрахунку середнього заробітку із застосуванням розміру мінімальної заробітної плати, що мала місце у 2017 року та у 2018 році, то суд приходить до таких висновків:

При визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (із змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров я та призначення пенсії.

Відповідно до абз.3 п.32 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06.11.1992р. №9 (є чинною на час розгляду справи) Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 ( 100-95-п ) (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року N 348).

Як передбачено абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100 (із змінами і доповненнями) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 5 розділу ІУ вказаного Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Таким чином, оскільки за судовим рішенням від 29.03.2017 року по справі №22-ц-793/478/2017 встановлені обставини про те, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 66грн. 66коп., то відповідно розмір середнього заробітку, який підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача становить 27263грн. 94коп. (409 робочих днів х 66,66грн. = 27263грн. 94коп.). При цьому, кількість робочих днів за період, протягом якого позивача не поновлено на роботі на виконання судового рішення від 29.03.2017 року є: з 30.03.2017 року по 19 листопада 2018 року включно: 2017р. - березень - 2дні, квітень - 19днів, травень - 20днів, червень - 20 днів, липень - 21 день, серпень - 22 дні, вересень - 21 день, жовтень - 21 днів, листопад - 22 дні, грудень - 20 днів, а всього 188 робочих дня; 2018р. - січень - 21 день, лютий - 20 днів, березень -21 день, квітень - 19 днів, травень - 21 день, червень - 20 днів, липень - 22 дні, серпень - 22 дні, вересень - 20 днів, жовтень - 22 дні, листопад - 13 днів, а всього 221 робочий день.

Слід зазначити, що в даному випадку суд визначив до стягнення з ЗАТ АТП-2361 на користь ОСОБА_1 середній заробіток у розмірі 27263грн. 94коп. без віднімання сум податків, обов язкових платежів та зборів. Останні підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення, внаслідок чого виплачена працівнику сума зменшується на суму податків і зборів.

Зазначене відповідає висновкам Верхового Суду, що викладені у постанові у справі №359/10023/16-ц (касаційне провадження № 61-14794св18). Крім того, Верховний Суд вказав, відрахування податків і обов'язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, з якої також відраховувались би податки і збори.

На думку суду, здійснений позивачем ОСОБА_1 розрахунок розміру коштів, що підлягає до стягнення з відповідача на його користь, наведений ним невірно і за нормами, які не застосовуються для виниклих спірних правовідносин.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, необхідно стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 704грн. 80коп.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, ст.ст. 233, 235, 236 КЗпП України, 4, 5, 10, 12, 13, 18, 76-81, 200, 206, 259, 265, 268, 430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства АТП-2361 (код ЄДРПОУ 03577651, вул.Першотравнева, 3 у м. Черкаси) на користь ОСОБА_1 (1949р. народження, код НОМЕР_1, проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час затримки у поновленні на роботі за період з 30 березня 2017р. по 19 листопада 2018р. в розмірі 27263грн. 94коп. з утриманням обов язкових платежів та податків, що передбачені законодавством.

В іншій частині відмовити.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства АТП-2361 (код ЄДРПОУ 03577651, вул.Першотравнева, 3 у м. Черкаси) в дохід держави судовий збір в розмірі 704грн. 80коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 23 листопада 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_4