Рішення

від 19.11.2018 по справі 910/11802/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 19.11.2018Справа №  910/11802/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопромат" (03048, м. Київ, вул. Медова, будинок 3; ідентифікаційний код 31897749) до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер-Буд ЛТД"  (03134, м. Київ, вул. Булгака, будинок 12; ідентифікаційний код 39653789) про  стягнення 68 926, 07 грн. без повідомлення (виклику) представників сторін ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Сопромат" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер-Буд ЛТД" про стягнення 68 926, 07 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов договору поставки № 01-07/16 від 01.07.2016 взяті на себе зобов'язання щодо оплати послуг виконав лише частково, у зв'язку з чим в останнього утворилась заборгованість на суму 51 750, 00 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 13 915, 58 грн. та 3% річних в розмірі 3 260, 49 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 відкрито провадження у справі № 910/11802/18, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження. У запропонований в ухвалі від 10.09.2018 п'ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідача до суду не надійшло. Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”). Приписами  ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер-Буд ЛТД" є: 03134, м. Київ, вул. Булгака, будинок 12. Ухвала Господарського суду міста Києва від 10.09.2018 направлялась судом на зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "за закінченням встановленого строку зберігання". Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Приписами  ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття  та розгляд справи № 910/11802/18 за правилами спрощеного провадження  належним  чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 01.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сопромат" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер-Буд ЛТД" (покупець) укладено договір поставки № 01-07/16 за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність  (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах 100 % (сто відсоткової оплати). Найменування товару, конкретний асортимент, кількість та комплектність товару визначається в накладних (п. 1.2. договору). Пунктом 4.2. договору встановлено, що сума цього договору становить 65  450, 00 грн. (шістдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят гривень 00 копійок) в тому числі ПДВ. Згідно з п. 5.2. договору розрахунки по даному договору проводяться наступним чином: передплата у розмірі 13  700, 00 грн. від суми договору, визначеної п. 3.1. договору сплачується покупцем протягом 1 робочого дня з моменту підписання цього договору. Залишок коштів за поставлений товар у розмірі 51  750, 00 грн. здійснюється покупцем до 22.07.2016 (п. 5.3. договору). Відповідно до п. 5.4. договору оплата здійснюється шляхом безготівкового перерахунку коштів на розрахунковий рахунок  продавця у вигляді передоплати. При відпуску товару покупцеві надаються документи: рахунок-фактура, видаткова накладна (п. 6.2. договору). Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2016 року (п. 11.1. договору). Позивач у своєму позові зазначає, що ним на виконання умов договору було здійснено поставку товару на загальну суму 65  450, 00 грн. Однак, відповідач всупереч умовам договору сплатив лише передоплату в розмірі 13  700,00 грн., у зв'язку з чим в останнього утворилася заборгованість перед позивачем в розмірі 51  750, 00 грн. Крім того, позивач вказує на те, що з метою досудового врегулювання спору, ним направлялася на адресу відповідача претензія про оплату суми заборгованості, однак, остання проігнорована відповідачем. Суд вказує, що факт направлення позивачем зазначеної вище претензії підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку та опису вкладення в цінний лист від 23.04.2018. Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного. Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 01-07/16 від 01.07.2016, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки. Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України  встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України  з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Суд вказує, що будь яких доказів того, що позивачем не  було поставлено товар на загальну суму 65  450, 00 грн. в матеріалах справи не міститься. У зв'язку з чим суд вважає, що позивачем обумовлені умовами договору зобов'язання щодо поставки товару на  суму 65  450, 00 грн. були виконані. В той час, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у порядку передбаченому умовами договору, а саме його п. 5.2. перерахував на розрахунковий рахунок позивачу передоплату в розмірі 13  700, 00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 351 від 01.07.2016. Відтак, враховуючи загальну вартість поставленого товару, яка зазначена в п. 4.2. договору та суму здійсненої відповідачем передоплати, суд вказує, що відповідач виконав своє грошове зобов'язання перед позивачем не в повному обсязі, у зв'язку з чим має непогашену заборгованість перед позивачем в розмірі 51  750, 00 грн. Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Аналізуючи умови та порядок розрахунків за договором поставки № 01-07/16 від 01.07.2016, судом встановлено, що п. 5.3. договору закріплено, що відповідач повинен був оплатити залишок коштів у розмірі 51  750, 00 грн. до 22.07.2016 (включно). Відтак, враховуючи викладене вище та те, що договором закріплено чітку дату (строк) виконання відповідачем свого грошового зобов'язання та з огляду  на те, що  відповідач не надав суду доказів належного його виконання у строк до 22.07.2016, суд дійшов висновку, що відповідач виконав зобов'язання, передбачене умовами договору частково, а саме, в частині перерахування відповідачу передоплати в розмірі 13  700, 00 грн., а тому вимога позивача про стягнення заборгованості з основного боргу  в розмірі 51  750, 00 грн. є правомірною. За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не надав суду належних доказів виконання ним своїх обов'язків за договором, а саме доказів оплати за поставлений товар у строк до 22.07.2016 та не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 01-07/16 від 01.07.2016 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 51  750, 00 грн. підлягає задоволенню. Крім того, позивач у своєму позові просить суд стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 13  915, 58 грн. та 3 % річних в розмірі 3  260, 49 грн. Що стосується даних вимог позивача, то суд зазначає наступне. Нормами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Що стосується інфляційних нарахувань, то суд вказує, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань суд зазначає, що за розрахунком суду обґрунтованою сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача за період з 23.07.2016 по 28.08.2018 є сума в розмірі 13  584, 80 грн., а тому вимога позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню. Що стосується нарахування позивачем 3 % річних на існуючу суму заборгованості, то суд, враховуючи ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, якою закріплено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, вважає нараховану позивачем суму 3 % в розмірі 3  260, 49 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва -                                                            ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сопромат" (03048, м. Київ, вул. Медова, будинок 3; ідентифікаційний код 31897749) задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мастер-Буд ЛТД"  (03134, м. Київ, вул. Булгака, будинок 12; ідентифікаційний код 39653789) заборгованість з основного боргу в розмірі 51  750 (п'ятдесят одна тисяча сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 13 584 (тринадцять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп., 3 % річних в розмірі 3  260 (три тисячі двісті шістдесят) грн. 49 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1  753 (одна тисяча сімсот п'ятдесят три) грн. 52 коп. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено: 19.11.2018 Суддя                                                                                                                 Д.О. Баранов