Постанова

від 14.11.2018 по справі 648/829/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 648/829/15-ц

провадження № 61-4441св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Токарівська сільська рада Білозерського району Херсонської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - ОСОБА_4,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 15 березня 2016 року у складі суддів: Кутурланової О. В., Орловської Н. В., Майданіка В. В.,

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Токарівської сільської ради Білозерського району Херсонської області, ОСОБА_2 . , ОСОБА_3 . про визнання в порядку спадкування за законом права власності на фермерське господарство КІД та права постійного користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що після смерті її чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,36 га, розташовану на території Токарівської сільської ради Білозерського району Херсонської області, яка належала йому на праві постійного користування. Посилаючись на те, що після смерті чоловіка вона не може оформити спадкові права, оскільки нотаріальна контора відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, просила визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 50,36 га розташованої на території Токарівської сільської ради та право власності на селянське (фермерське) господарство КІД ідентифікаційний код юридичної особи 31253962 , що розташоване на території Токарівської сільської ради.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 19 червня 2015 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1, в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, розташованою на території Токарівської сільської ради площею 50,36 га, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на селянське (фермерське) господарство КІД , що розташоване на земельній ділянці площею 50,36 га на території Токарівської сільської ради, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_5, який помер 14 квітня 2014 року.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач є спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_5 і прийняла спадщину у встановлений законом строк. Як спадкоємець після смерті чоловіка вступила в спадкові права з управління фермерським господарством і для реалізації своїх спадкових прав звернулася до суду. За нормами діючого на даний час Земельного кодексу України фізичні особи не мають права набути у постійне користування землю, що перебуває у державній або комунальній власності. Разом з тим, смерть особи - користувача земельної ділянки не є підставою припинення права користування земельною ділянкою. Неврегульованість питання в діючому законодавстві щодо спадкування права постійного користування земельною ділянкою після смерті осіб, які правомірно набули таке право на підставі діючого на той час законодавства, не може бути перешкодою для захисту права спадкоємців таких осіб успадкувати всі належні і не припинені права спадкодавця.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 15 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за ЗК України не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Тобто, право постійного користування землею, яке не переоформлено, не спадкується.

У касаційній скарзі, поданій у квітня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що до складу майна фермерського господарства входить у тому числі земельна ділянка, яка підлягає спадкуванню. Її чоловік за життя у встановленому законом порядку набув у постійне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а тому це право перейшло до неї у спадок.

30 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що ОСОБА_5 надавалася у постійне користування земельна ділянка, розташована на території Токарівської сільської ради Білозерського району Херсонської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 50,36 га відповідно до державного акта на право постійного користування землею, 11-ХС №004837 від 09 січня 2001 року, виданого на підставі рішення сесії ХХІІІ скликання Білозерської районної ради Білозерського району Херсонської області від 05 жовтня 2000 року № 185.

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію та статуту фермерського господарства КІД від 18 січня 2001 року засновником є ОСОБА_5

Позивач перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 з 24 жовтня 1981 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер. Дружина спадкодавця - ОСОБА_1 - та їх діти: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини проживали з ним та були зареєстровані за спільною адресою.

За змістом частини першої статті 14 Закону України Про фермерське господарство (тут і далі у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Статтею 23 цього Закону передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (стаття 19 Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Згідно зі статтею 92 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно з наведеною нормою право постійного користування земельними ділянками можуть набувати лише державні та комунальні юридичні особи. Громадяни та приватні юридичні особи не можуть мати земельні ділянки на праві постійного користування.

У редакції пункту 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року.

Тобто, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов'язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі.

Разом з тим, відповідно до статті 191 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент відкриття спадщини) підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

За положеннями статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини .

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-3113цс15 від 23 листопада 2016 року.

З урахуванням викладеного, висновки апеляційного суду про те, що земельна ділянка площею 50,36 га , що перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5 лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, не ввійшла до складу спадщини після його смерті, ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до помилкового розуміння інституту постійного користування землею, який виник на підставі норм, що втратили чинність у зв'язку із набранням законної сили ЗК України 01 січня 2002 року, та спадкування права постійного користування земельною ділянкою громадянами.

Оскільки фермерське господарство саме по собі не успадковується, а спадкуванню підлягає майно такого господарства, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимоги позивача про визнання права власності на селянське (фермерське) господарство КІД

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. О. Лесько

В.В. Пророк

В.М. Сімоненко

С. П. Штелик