Рішення

від 26.11.2018 по справі 910/11964/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.11.2018Справа № 910/11964/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НАПОЇ ПЛЮС

до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРСИНТЕЗПРОД

про стягнення 6 125,43 грн.

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НАПОЇ ПЛЮС (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю УКРСИНТЕЗПРОД (відповідач) про стягнення грошових коштів у сумі 5 438,40 грн. та пені у сумі 687,03 грн. за порушення строків поставки товару, а всього 6125,43 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю НАПОЇ ПЛЮС залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

20.09.2018 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якості додатків до якої додано позовну заяву (нова редакція) № 870 від 20.09.2018 та докази її направлення з додатками відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/11964/18 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та позивачу - відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін від останніх до суду не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Зокрема, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 про відкриття провадження у справі № 910/11964/18 було направлене відповідачу за адресою: 02088, м. Київ, вул. Промислова, буд. 10, оф. 4, вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім, поштове відправлення з наведеною ухвалою суду та примірником повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції було повернуте органами зв'язку до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 у справі № 910/11964/18 було надіслано за належною адресою, тобто повідомленою суду позивачем, яка відповідає адресі, зазначеній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та повернуто підприємством зв'язку з посиланням на неправильно зазначену (відсутню) адресу одержувача, суд дійшов висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи судом.

Відповідачем без поважних причин відзив на позовну заяву у встановлений строк до суду не подано.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

27.09.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРСИНТЕЗПРОД (постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю НАПОЇ ПЛЮС (покупець, позивач) був укладений Договір поставки № 27/09/16 (надалі - Договір або Договір № 27/09/16 від 27.09.2016), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором прийняти товар та оплатити його вартість. Постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар по накладній, в асортименті в строки та в кількості згідно заявки, а також документацію на цей товар, яка оформлена у встановленому законодавством України порядку, в момент передачі товару покупцю (п. 1.3 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, покупець з 3 (три) місяці до бажаної дати поставки надає постачальнику письмову заявку по електронній пошті, де вказує асортимент, кількість та бажані строки поставки товару на умовах, передбачених Договором. При отриманні заявки від покупця постачальник на протязі 5 (п'яти) днів повинен підтвердити виконання заявки або надати відмову від виконання заявки на поставку товару по електронній пошті. Підтвердженням постачальника до виконання отриманої від покупця заявки є надання рахунку-фактури на оплату останньому. Підтверджена заявка є обов'язковою до виконання останнім (п. 2.2 Договору).

Пунктом 2.4 Договору сторони домовились, що постачальник повинен в будь-якому разі поставити товар покупцю не пізніше ніж через п'ять днів з дати вказаній в заявці на поставку товару покупця.

Згідно п. 3.1 Договору оплата за товар проводиться в національній валюті (грн.) по безготівковому розрахунку на підставі виписаного рахунку протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів після отримання товару покупцем та надання і оформлення відповідних документів постачальником.

Відповідно до п. 5.3 Договору, за несвоєчасну поставку узгодженої сторонами партії товару, включаючи повний комплект документів по товару, або несвоєчасну заміну неякісного товару, постачальник виплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості даної партії товару за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2018 включно, але в будь-якому разі до повного виконання взятих на себе сторонами зобов'язань (п. 8.4 Договору).

В позовній заяві позивач вказав, що 28.02.2018 засобами електронної пошти працівником позивача було направлено відповідачу лист-заявку на поставку товарів в асортименті. 06.03.2018 позивач та відповідач погодили поставку товарів на загальну суму 10 670,40 грн. з ПДВ, що підтверджується виставленим відповідачем рахунком на оплату № 19 від 06.03.2018. Відповідно до п. 2.2 Договору, виставлення відповідачем позивачу рахунку на оплату № 19 від 06.03.2018 є підтвердженням відповідача на виконання зобов'язання з поставки товару, визначеного в такому рахунку.

На виконання умов Договору № 27/09/16 від 27.09.2016 на підставі вказаного рахунку позивач 21.03.2018 платіжним дорученням № D549844 здійснив 100% оплату вартості товару в сумі 10 670,40 грн.

Однак, як стверджує позивач, відповідач свої зобов'язання, передбачені Договором № 27/09/16 від 27.09.2016, щодо поставки товару позивачу виконав лише частково, поставивши лише частину оплаченого позивачем товару на суму 5 232,00 грн., що підтверджується позивачем доданою до позовної заяви копією видаткової накладної № 23 від 23.03.2018.

Інших поставок товару відповідачем станом на дату подання позовної заяви більше не здійснювався.

Позивач вважає, що, оскільки строк поставки товару сторонами в заявці (листі від 28.02.2018) не зазначений, та такий строк визначається згідно ч. 4 ст. 267 ГК України. З урахуванням вимог п. 2.4 Договору, останнім днем поставки узгодженої партії товару є 24.04.2018.

Враховуючи зазначене, відповідачем не здійснено поставку позивачу товару на загальну суму 5 438,40 грн., що додатково підтверджується позивачем доданим до позовної заяви актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2018 по 26.06.2018.

26.07.2018 позивач направив відповідачу претензію № 837 про зобов'язання здійснити поставку товару або повернути кошти, а також сплатити штрафні санкції за порушення умов договірних зобов'язань. Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, зазначена претензія не була розглянута відповідачем та була повернута позивачу органами зв'язку через закінчення терміну її зберігання.

За наведених обставин, заборгованість відповідача перед позивачем по поверненню коштів, сплачених за неотриманий товар, становить 5 438,40 грн. (основний борг), у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача вказаної суми основного боргу, а також 687,03 грн. пені за порушення строків поставки узгодженої партії товару.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).

Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 27/09/16 від 27.09.2016 свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначають права та обов'язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

По матеріалам справи судом встановлено, що на виконання умов Договору № 27/09/16 від 27.09.2016 на підставі рахунку на оплату № 19 від 06.03.2018 позивач здійснив повну оплату вартості товару в розмірі 10 670,40 грн., а відповідач здійснив лише часткову поставку товару.

Положеннями ст. 663 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

26.07.2018 позивач направив відповідачу претензію № 837 про зобов'язання протягом 5 банківських днів здійснити поставку товару або повернути кошти, а також сплатити штрафні санкції за порушення умов договірних зобов'язань. Однак, вказана претензія не була розглянута відповідачем та 29.08.2018 була повернута позивачу органами зв'язку через закінчення терміну її зберігання.

В пункті 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначено, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

Враховуючи зазначені правові норми та дату повернення органами зв'язку позивачу претензії № 837 від 26.07.2018, відповідач повинен був поставити товар або повернути кошти протягом п'яти банківських днів, тобто у строк до 05.09.2018 включно.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Однак, відповідач поставку товару не здійснив, грошові кошти в сумі 5 438,40 грн. за недопоставлений товар не повернув.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що станом на час розгляду справи по суті заборгованість відповідача перед позивачем за недопоставлений товар на підставі Договору № 27/09/16 від 27.09.2016 становить 5 438,40 грн.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 438,40 грн. , сплачених позивачем, визнаються судом обґрунтованими.

З огляду на прострочення відповідачем строків поставки товару, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 687,03 грн. пені.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п. 5.3 Договору, за несвоєчасну поставку узгодженої сторонами партії товару, включаючи повний комплект документів по товару, або несвоєчасну заміну неякісного товару, постачальник виплачує покупцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості даної партії товару за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Як встановлено судом, пунктом 2.4 Договору сторони домовились, що постачальник повинен в будь-якому разі поставити товар покупцю не пізніше ніж через п'ять днів з дати вказаній в заявці на поставку товару покупця.

Пунктом 4 ст. 267 ГК України передбачено, що, у разі, якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць. Сторони можуть погодити в договорі також графік поставки (місяць, декада, доба, тощо).

Оскільки строк поставки товару сторонами в заявці не зазначений, такий строк визначається згідно ч. 4 ст. 267 ГК України, тому, з урахуванням вимог п. 2.4 Договору, останнім днем поставки узгодженої партії товару є 24.04.2018.

З огляду на зазначене, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання починаючи з 25.04.2018.

Станом на час розгляду справи по суті відповідач поставку товару не здійснив, тим самим порушивши прострочивши виконання свого обов'язку, у зв'язку з чим наявні підстави для застосування до відповідача наслідків, встановлених п. 5.3 Договору, та нарахування до сплати відповідачу пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості даної партії товару за кожен день прострочення виконання зобов'язань.

Дослідивши матеріали справи, а саме розрахунок пені в розмірі 687,03 грн. за період з 25.04.2018 по 05.09.2018, судом встановлено, що позивач вірно визначив період нарахування пені.

Здійснивши перевірку розрахунку пені за визначений позивачем період за допомогою інформаційно-пошукової системи Ліга , суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 687,03 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем разом із позовною заявою подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на повне задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 762,00 грн. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 232, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю УКРСИНТЕЗПРОД (02088, м. Київ, вул. Промислова, буд. 10, оф. 4; ідентифікаційний код 39653930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НАПОЇ ПЛЮС (01033, м. Київ, Спортивна площа, буд. 3; ідентифікаційний код 36843876) 5 438,40 грн. (п'ятьтисяч чотириста тридцять вісім гривень 40 коп.) попередньої оплати, 687,03 грн. (шістсот вісімдесят сім гривень 03 коп.) та 1 762,00 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят дві гривні 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 26.11.2018.

Суддя Гумега О.В.