Рішення

від 22.11.2018 по справі 2040/7689/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2018 р. справа № 2040/7689/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: позивача - не прибув, представника відповідача - Перепелиці О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області щодо порушення строків затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати Рішення XVIII сесії VII скликання Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області від 22 червня 2018 року № 299- VII "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2";

- зобов'язати відповідача повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства (01.03) гр. ОСОБА_2, яка знаходиться в межах с. Колодязне Дворічанського району Харківської області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою отримання земельної ділянки у власність звернувсь до відповідача з заявою від 22.02.2018р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,000 га. в межах с. Колодязне на території Колодязненської сільської ради. Оскільки у встановлені строки відповідач жодної відповіді на заяву позивача не надав, ним було замовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який було виготовлено спеціалізованим суб'єктом та в подальшому подано на затвердження з метою надання земельної ділянки у власність позивача. В подальшому, відповідачем згідно оскаржуваного в даній справі рішення було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства. Позивач вважає вказану відмову незаконною, необґрунтованою та такою, що порушує його права та законні інтереси. Крім того позивач вказує, що відповідачем було порушено строк розгляду зазначеного проекту землеустрою, який ним було направлено відповідачу поштою.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та у своєму відзиві на позов вказав, що Колодязненська сільська рада Дворічанського району Харківської області діяла у відповідності та на виконання вимог чинного законодавства. Так, представник відповідача посилався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №413 затверджено Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, відповідно до якої Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні, зокрема щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі за місцем розташування земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови ОСОБА_2 у наданні земельної ділянки слугував факт того, що така земельна ділянка зарезервована особам, визначеним ст. 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , а саме учасникам бойових дій. З огляду на зазначене, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

05.11.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач вказав на безпідставність та необґрунтованість доводів, які зазначені у відзиві на позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Позивач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання 22.11.2018 року не прибув, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав свою правову позицію по справі та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2018 року ОСОБА_2 звернувсь до голови Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,000 га., яка розташована в межах с. Колодязне на території Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області для подальшого надання вказаної земельної ділянки у власність (а.с. 20).

Вказану заяву позивачем було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв'язку та отримано адресатом 27.02.2018 року, що підтверджується копіями повідомлення про вручення поштового відправлення з відповідними відмітками (а.с. 21-22)

Оскільки відповідачем у встановлений строк не було надано відповіді на вказаний вище лист, позивачем було укладено з ФОП ОСОБА_3 договір на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки, яка знаходиться в межах с. Колодязне Дворічанського району Харківської області (а.с. 24), про що повідомлено відповідача згідно листа-повідомлення без дати (а.с. 25), який, як вбачається з копії повідомлення про вручення поштового відправлення, було направлено відповідачу 04.04.2018р. та отримано останнім 05.04.2018 р.

В подальшому на замовлення позивача спеціалізованим суб'єктом - ФОП ОСОБА_3 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого господарства ОСОБА_2 яка знаходиться в межах с. Колодязне Дворічанського району Харківської області (а.с. 10-19, 26-48), який було погоджено згідно висновку Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, розвитку інфраструктури та цивільного захисту Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області від 23.04.2018р. № 01-27/185 (а.с.50).

Як зазначив позивач у своєму позові, вказаний проект землеустрою було направлено ОСОБА_2 на адресу відповідача та отримано останнім 03.05.2018 року, доказів на спростування чого відповідачем не надано.

Згідно оскаржуваного в даній справі рішення відповідача від 22.06.2018р. № 299-VII (а.с. 66) позивачу було відмовлено у затвердженні поданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність, з посиланням на те, що вказана земельна ділянка зарезервована особам, визначеним ст. 5 (учасники бойових дій) Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача з урахуванням доказів, зібраних у справі, суд зазначає наступне.

У відповідності до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до ч.4 ст.186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч.5 ст.186-1 ЗК України).

Згідно з ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 статті 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Таким чином, статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Статтею 186-1 ЗК України не передбачено можливості направлення проекту землеустрою на доопрацювання без складення висновку про відмову в затвердженні проекту землеустрою листом про розгляд заяви, як це було зроблено відповідачем по справі.

При цьому, суд зауважує, що у розумінні ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Як вбачається з матеріалів справи, враховуючи не надання відповіді на заяву позивача про надання дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачем було укладено договір № 991 від 28.03.2018р. з ФОП ОСОБА_3 щодо складання землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи положення статей 253, 254 ЦК України щодо початку та закінчення перебігу строку, а також наведені вище приписи ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, позивач правомірно уклав договір від 28.03.2018р. з питання виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про що повідомила відповідача.

Незважаючи на те, що повідомлення про укладення договору, копія якого міститься в матеріалах справи, не містить дати його складання, а також вказівки на те, що до нього додано копію договору з питання виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, враховуючи відсутність з боку відповідача заперечень з цього приводу, а також беручи до уваги, що згідно повідомлення про вручення поштового відправлення з надіслання вказаного договору лист було здано до відділення зв'язку для пересилання 04.04.2018р., що є підтвердженням належного виконання з боку позивача приписів ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

В подальшому, виготовлений та належним чином погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було надіслано відповідачу поштою та отримано ним 03.05.2018р., що не спростовується відповідачем, проте оскаржуване рішення про відмову у його затвердженні були ним ухвалено 22.06.2018р.

Таким чином, відповідачем не було в даному випадку дотримано вимог ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, яка передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Щодо підстав, якими керувався відповідач, приймаючи спірне рішення судом встановлено, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу та передачі її у власність позивачем визначено ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими та зазначає, що, як слідує зі змісту ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вона визначає які особи відносяться до учасників бойових дій та, зокрема, вказує, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

З наведеного слідує, що вказана норма жодним чином не впливає на питання надання земельної ділянки у власність як особам, які мають відповідний статус учасника бойових дій, так і будь-яким іншим особам, а відтак не може бути застосована при вирішення питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання її у власність.

Суд зазначає, що ст. 118 Земельного кодексу України не містить переліку підстав, за яких особі може бути відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо земельної ділянки та наданні її у власність. Частина 9 вказаної статті лише вказує, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З урахуванням приписів ст. 7 КАС України суд доходить висновку, що такими підставами можуть слугувати ті підстави, що визначені як такі, що перешкоджають розробленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як вихідного документа, на підставі якого приймається рішення про надання земельної ділянки.

Це, зокрема, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд наголошує, що чинними нормативними актами передбачено формування переліку учасників антитерористичної операції, яких можна вважати такими особами, на яких розповсюджується дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" або його окремих положень, та переліку земельних ділянок, які планується передати учасникам АТО, проте в даній справі відсутніми є докази, що вказують на віднесення земельної ділянки, про надання якої просила позивач, до такого переліку та взагалі про його наявність на відповідній території. В оскаржуваному рішенні конкретизація даного аспекту відсутня.

Щодо посилань відповідача у своєму відзиві на позов, як на підставу відмови позивачу у наданні земельної діялнки (а.с. 104) на затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, то суд зазначає, що вказаним актом зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Як вбачається зі змісту Стратегії Міністерство аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру мають розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії. На момент виникнення спірних правовідносин відповідні нормативно-правові акти не прийняті.

Окрім того, затверджена постановою №413 "Стратегія удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними" - це алгоритм дій уряду в майбутньому у цій сфері, а тому вона не містить правових норм для врегулювання цих відносин. Більш того, в ній прямо зазначено, що "для реалізації Стратегії необхідно розробити проекти нормативно-правових актів".

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження, разом з тим, зазначає, що постанова від 07 червня 2017 року №413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Крім того, відповідно до вимог статті 6 Земельного кодексу України виключно до повноважень Верховної ради України віднесено регулювання земельних відносин шляхом прийняття законів.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а за змістом ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов'язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не навів суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином суд прйимає до уваги, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, перевіривши оскаржувані в даній справі дії (бездіяльність) та рішення відповідача, суд доходить висновку про їх невідповідність приписам чинного законодавства та прийняття оскаржуваного рішення без урахування всіх дійсних обставин справи, без дотримання розумного строку на його прийняття.

В зв'язку з наведеним суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в даній справі та необхідність їх задовольнити.

Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки суд вважає належним і достатнім та вважає, що вказані дії мають бути вчинені відповідачем з урахуванням висновків суду, викладених в даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області щодо порушення строків затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2.

Визнати протиправним та скасувати рішення XVIII сесії VII скликання Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області від 22.06.2018р. №299-VII "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2".

Зобов'язати відповідача повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства (01.03) ОСОБА_2, яка знаходиться в межах с. Колодязне Дворічанського району Харківської області.

Стягнути з Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області (вул. Центральна, буд. 5а, с. Колодязне,Дворічанський район, Харківська область,62713, код ЄДРПОУ 04398703) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) судовий збір, сплачений при зверненні до суду в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 27 листопада 2018 року.

Суддя Горшкова О.О.