Рішення

від 28.11.2018 по справі 910/12850/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2018Справа № 910/12850/18

Господарський суд міста Києва у складі судді ДЖАРТИ В.В. , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний код 20474912)

до Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, місто Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604)

про стягнення страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн,

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення сплаченого страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору №313057ак7юб від 13.09.2017 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності власників наземного транспортного засобу та від нещасного випадку на транспорті здійснено виплату страхового відшкодування власнику автомобіля "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому до нього відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1172 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. За твердженнями позивача, власником транспортного засобу - тролейбуса "ЛАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, водієм якого скоєно ДТП, є Комунальне підприємство "Київпастранс", а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків в розмірі 69 215,25 грн покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/12850/18, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

09.10.2018 через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позову заяву, в якому Комунальне підприємство "Київпастранс" проти задоволення позову заперечує з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача про проведення огляду пошкодженого транспортного засобу, договір між оцінювачем та позивачем, на підставі якого було складено звіт про оцінку вартості збитків, а також на те, що в ремонтній калькуляції та акті огляду відсутні розбіжності в пошкодженнях транспортного засобу. Крім того, відповідач зазначає про те, що позивачем не надано належних доказів понесення витрат в розмірі 69 215,25 грн, оскільки рахунок №VSK0026034 від 14.05.2018 не містить переліку робіт та деталей, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля, та не є розрахунковим документом.

05.11.2018 позивачем подано до відділу документообігу суду відповідь на відзив в якій Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" заперечує проти обставин, викладених відповідачем у відзиві.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 Цивільного кодексу України).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Предметом позову є вимога про відшкодування завданої майнової шкоди у вигляді сплати страхового відшкодування у розмірі 69 215,25 грн.

Учасники справи згідно з її матеріалами мають декілька зобов'язань :

1) договірне зобов'язання між позивачем і потерпілим - за договором добровільного майнового страхування;

2) деліктне зобов'язання між потерпілим та відповідачем - із завдання шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

3) договірне зобов'язання між відповідачем і винною особою - за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За приписами статті 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Як свідчать матеріали справи, 13.09.2017 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Страхування" (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гореніє" (страхувальник) було укладено Договір №313057ак7юб від 13.09.2017 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності власників наземного транспортного засобу та від нещасного випадку на транспорті, предметом є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом.

При цьому, відповідно до пункту 6.1. Договору транспортним засобом, що страхується є "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

За змістом пункту 8.2. Договору, страховим ризиком є, зокрема, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Як вбачається з довідки №3018115370519239 про дорожньо-транспортну пригоду, 20.04.2018 о 08 год. 30 хв. в місті Києві по вулиці Студентській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та тролейбуса "ЛАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який знаходився під керуванням ОСОБА_2, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Дорожньо-транспортна пригода відбулась з огляду на порушення водієм тролейбуса "ЛАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1 пункту 16.5. Правил дорожнього руху України. Вину вказаного водія у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, встановлено вищезазначеною постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 31.05.2018 по справі №761/16234/18 (провадження №3/761/3992/2018).

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 20.04.2018 страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку просив здійснити виплату страхового відшкодування за Договором №313057ак7юб від 13.09.2017 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності власників наземного транспортного засобу та від нещасного випадку на транспорті на рахунок ТОВ "Арма Моторс" (ТОВ "СМГ ПІКАССО").

Згідно звіту №221 від 01.06.2018 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, який складений ФОП Гавриловича В.В., вартість збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 69 142,92 грн.

Водночас, судом відхиляються твердження відповідача про те, що вказаний звіт складений з порученням чинного законодавства, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача про огляд пошкодженого транспортного засобу, оскільки відповідно до пункту 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату.

Тобто, зазначеним положенням Методики встановлене право, а не обов'язок, виклику на огляд заінтересованих осіб, у випадку виникнення такої необхідності.

При цьому, відповідно до рахунку №VSK0026034 від 14.05.2018, складеного СТО - Товариством з обмеженою відповідальністю "СМГ Пікассо", визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 на суму 69 215,25 грн.

Як вбачається зі страхового акту №АХА2380972 від 24.05.2018, страховиком прийнято рішення про виплату страхувальнику страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн.

25.05.2018 позивачем на виконання умов Договору №313057ак7юб від 13.09.2017 добровільного комплексного страхування наземного транспорту, цивільної відповідальності власників наземного транспортного засобу та від нещасного випадку на транспорті, приймаючи до уваги заяву страхувальника, було перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "СМГ Пікассо" страхове відшкодування на суму 69 215,25 грн, що підтверджується платіжним дорученням №455 698 від 25.05.2018.

Стосовно обставин, викладених відповідачем у відзиві на позов щодо того, що звіт №221 від 01.06.2018 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу та рахунок №VSK0026034 від 14.05.2018 не є належними та допустимими доказами понесення позивачем витрат з виплати страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Суд зауважує, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

За таких обставин, суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Окрім того, Законами України "Про страхування" та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року №3-50гс15 та постанові Верховного Суду від 06.07.2018 по справі № 924/675/17.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок пошкодження під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 20.04.2018, транспортного засобу "Subaru Outback", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, позивачем були понесені витрати на виплату страхового відшкодування в сумі 69 215,25 грн. Фактично здійснені позивачем витрати по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, належним чином підтверджуються матеріалами справи, а саме платіжним дорученням № 455 698 від 25.05.2018.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, як власник транспортного засобу, водієм якого було вчинено дорожньо-транспортну пригоду, зобов'язаний відшкодувати суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, розмір якої становить 69 215,25 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.

Отже, кредитор у деліктному зобов'язанні (потерпіла) може бути замінений його страховиком (позивачем) внаслідок виконання ним обов'язку завдавача шкоди (відповідача) з відшкодування останньої.

Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Таким чином, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Загальні положення про відшкодування завданої майнової шкоди закріплені в положеннях статті 1166 Цивільного кодексу України.

Згідно з частини 1 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин 1,2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частин 1, 3 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

При цьому частиною 1 статті 1172 ЦК України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що громадянин ОСОБА_2, здійснював керування тролейбусом "ЛАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить тролейбусному депо №2 Комунального підприємства "Київпастранс", що відповідачем не спростовано.

При цьому, як вже зазначалось, постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 31.05.2018 справа № 761/16234/18 (провадження № 3/761/3992/2018) винною у дорожньо-транспортній пригоді, що мало місце 20.04.2018 визнано громадянина ОСОБА_2.

Таким чином, оскільки громадянин ОСОБА_2 в момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди керував службовим транспортом та не був власником останнього, в силу приписів статті 1172 Цивільного кодексу України відповідальною особою за завдання шкоди є саме Комунальне підприємство "Київпастранс".

З огляду на вищевикладене, у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Комунального підприємства "Київпастранс", як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем дорожньо-транспортної події шкоду.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене, позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Страхування" може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012 у справі №23/279.

Реалізуючи вказане право з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача - Комунального підприємства "Київпастранс" із претензією № ЕЛ_3032Д від 28.08.2018, копія якої наявна в матеріалах справи, в якій просив компенсувати витрати, пов'язані з виплатою страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн. Вказана вимога залишена відповідачем без виконання, що зумовило звернення із даним позовом до суду.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що звернення позивача до суду з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення сплаченого страхового відшкодування на суму 69 215,25 грн є обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного суду по справі №910/13407/17.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 232, 236 - 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" до Комунального підприємства "Київпастранс" про стягнення сплаченого страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс" (04070, місто Київ, вулиця Набережне Шосе, будинок 2; ідентифікаційний код 31725604) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Страхування" (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; ідентифікаційний код 20474912) витрати, пов'язані зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 69 215,25 грн (шістдесят дев'ять тисяч двісті п'ятнадцять гривень 25 копійок) та судовий збір у розмірі 1 762, 00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ