Рішення

від 05.11.2018 по справі 910/11567/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.11.2018Справа №  910/11567/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МЕДЕОЛ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гормед" про стягнення 44  969, 38 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Медеол" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гормед" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 44 969, 38 грн., з яких: 35 304, 87 грн. - основного боргу та 9 664, 51 грн. - штрафних санкцій. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № ТД-74 від 12.07.2017 в частині оплати поставленого товару. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності). 24.09.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕДЕОЛ" надійшла заява про виправлення описки в ухвалі суду,  в якій позивач зазначає, що судом при винесенні ухвали Господарського суду від 03.09.2018 було допущено описку у вступній та описовій частині ухвали, а саме, замість: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕДЕОЛ", помилково зазначено: Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДЕОЛ". Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕДЕОЛ"   про виправлення описки в ухвалі суду – задоволено. У вступній та описовій частині ухвали Господарського суду міста Києва від 03.09.2018 у справі № 910/11567/18 у зазначенні найменування позивача замість: «Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕДЕОЛ"» слід читати: «Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "МЕДЕОЛ".     02.10.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 03.09.2018 надав детальний обґрунтований розрахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційних та 3% річних за прострочення оплати поставленого товару із зазначенням дати виникнення заборгованості за відповідним платежем та періоду нарахування пені, інфляційних та 3% річних. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч.   6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Так, з метою повідомлення відповідача   про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.09.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1 І, офіс 1/1, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 03.09.2018 з відміткою «за закінченням встановленого строку». Згідно з ч.  6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до ч. 2  ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень»  усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Частинами 1, 2  ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень»  визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1  ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 03.09.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва – ВСТАНОВИВ: 12.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МЕДЕОЛ" (далі - продавець) та  Товариством з обмеженою відповідальністю "Гормед" (далі – покупець) укладено договір поставки  № ТД-74, умовами якого передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити на умовах, передбачених даним договором. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною (п. 2.6. договору). Відповідно до п.п. 4.1. та 4.2. договору, ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін, встановлених продавцем на момент отримання заявки покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (в накладних). При заборгованості за товар по попередніх накладних, отримані кошти будуть зараховуватися як погашення заборгованості за раніше отриманий товар, незалежно від призначення оплати, вказаної в платіжному дорученні. Згідно п. 4.4. договору, оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу не більше 30 днів. Пунктом 5.3. договору передбачено, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі не більше подвійної ставки Національного банку України, за  кожний день прострочки платежу. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 6.2. договору). Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки № ТД-74 від 12.07.2017, позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 35  304, 87 грн., на підтвердження чого позивач надав  видаткові накладні № 3614 від 27.11.2017 на суму 5  102, 19 грн., № 3687 від 01.12.2017 на суму 2  409, 52 грн., № 3711 від 05.12.2017 на суму 1  621, 91 грн., № 3743 від 07.12.2017 на суму 2  194, 78 грн., № 3809 від 14.12.2017 на суму 4  220, 67 грн., № 3837 від 15.12.2017 на суму 8  111, 46 грн., № 3846 від 18.12.2017 на суму 9  782, 37 грн., № 3886 від 20.12.2017 на суму 1  861, 97 грн., а також податкові накладні. Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, зокрема не підписав видаткові накладні № 3687 від 01.12.2017, № 3711 від 05.12.2017, № 3743 від 07.12.2017, № 3809 від 14.12.2017, № 3837 від 15.12.2017, № 3846 від 18.12.2017, № 3886 від 20.12.2017, вмотивовану відмову від їх  підписання не надав, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість на загальну  суму 35  304, 87 грн. Позивач звертався до відповідача з листом № 5-18/К від 07.08.2018, в  якому просив відповідача підписати видаткові накладні та протягом 3-х днів з моменту отримання даного листа надіслати їх на адресу позивача, в додатках до якого наведені видаткові накладні № 3687 від 01.12.2017, № 3711 від 05.12.2017, № 3743 від 07.12.2017, № 3809 від 14.12.2017, № 3837 від 15.12.2017, № 3846 від 18.12.2017, № 3886 від 20.12.2017, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією службового чеку від 07.08.2018. Відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, видаткові накладні не підписав, заборгованість не погасив. Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 35  304, 87 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 7  456, 21 грн. – пені за загальний період з 28.12.2017 по 28.08.2018, 666, 06 грн. – 3 % річних за  період з 28.12.2017 по 28.08.2018 та 1  542, 24 грн. – інфляційних втрат за період з 28.12.2017 по 28.08.2018. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № ТД-74 від 12.07.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки. Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або пр-ипинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.  Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання  та  інші  учасники  господарських відносин  повинні  виконувати  господарські  зобов'язання належним чином відповідно до закону,  інших правових актів,  договору, а за відсутності   конкретних   вимог  щодо  виконання  зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських   договорів   застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).   Договір, відповідно до  ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, поставив відповідачу товар на загальну суму 35  304, 87 грн., проте відповідач оплати поставленого товару не здійснив, доказів зворотного суду не надав, в порушення умов договору, надіслані видаткові накладні не підписав, вмотивовану відмову від їх підписання не надав. Отже, непідписання    покупцем видаткових накладних, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання    покупцем повного виконання продавцем своїх зобов'язань, передбачений договором товар вважається поставленим у повному обсязі та прийнятими покупцем без зауважень. Згідно п. 4.4. договору, оплата покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу не більше 30 днів. Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на адресу відповідача направлявся лист № 5-18/К від 07.08.2018, в якому позивач зазначив, що на виконання договору поставлено відповідачу товар на загальну суму 35  304, 87 грн., проте товар не оплачений, видаткові накладні не підписані, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією службового чеку від 07.08.2018. Згідно абзацу 2 п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Враховуючи нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 року N 958 «Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень» відповідач вважається таким, що отримав претензію 10.08.2018 (враховуючи вихідні дні). Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530  Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату за поставлений товар за договором поставки № ТД-74 від 12.07.2017 у розмірі 35  304, 87 грн. у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто починаючи з 18.08.2018 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання за видатковими накладними № 3687 від 01.12.2017, № 3711 від 05.12.2017, № 3743 від 07.12.2017, № 3809 від 14.12.2017, № 3837 від 15.12.2017, № 3846 від 18.12.2017, № 3886 від 20.12.2017 та приймаючи до уваги, що видаткова накладна № 3614 від 27.11.2017 на суму 5  102, 19 грн. підписана представниками сторін та скріплена печатками товариств, суд с урахуванням п. 4.4. договору зазначає, що за видатковою накладною № 3614 від 27.11.2017 на суму 5  102, 19 грн. починаючи з 28.12.2017 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України,   належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати поставленого товару у повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки поставки № ТД-74 від 12.07.2017 та положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 35  304, 87 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 7  456, 21 грн. – пені за загальний період з 28.12.2017 по 28.08.2018, 666, 06 грн. – 3 % річних за  період з 28.12.2017 по 28.08.2018 та 1  542, 24 грн. – інфляційних втрат за період з 28.12.2017 по 28.08.2018. Так, статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного Банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. (стаття 547 Цивільного кодексу України) Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства України, для застосування пені за порушення грошового зобов'язання договором мають бути визначені випадки, розмір та порядок їх застосування. Оскільки між сторонами угода щодо стягнення пені не укладена, а частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено обмеження нарахування пені за весь час користування чужими грошовими коштами обліковою ставкою НБУ, якщо вона передбачена умовами укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 7  456, 21  грн. задоволенню не підлягають. При цьому, суд зазначає, що пунктом 5.3. договору передбачено, стягнення саме процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України, оскільки їх розмір встановлюється договором, а не пені, як помилково зазначає позивач у позовній заяві та розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій. Щодо вимоги позивача про стягнення відповідача 666, 06 грн. – 3 % річних за  період з 28.12.2017 по 28.08.2018 та 1  542, 24 грн. – інфляційних втрат за період з 28.12.2017 по 28.08.2018, суд відзначає наступне. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 року). Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від  17.12.2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”,  інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат і встановлено, що у розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат допущено помилку у визначені періоду та відповідно розміру нарахування. За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 206, 37  грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 28.12.2017 по 28.08.2018 нарахована на суму боргу 5  102, 19 грн.,  за період з 18.08.2018 по 28.08.2018 нарахована на суму боргу 30  202, 68 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 185, 61 грн. яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за періоди з 28.12.2017 по 28.08.2018 на суму боргу 5  102, 19 грн., за період з 18.08.2018 по 28.08.2018 нарахована на суму боргу 30  202, 68 грн., а тому вимога в цій частині також підлягає задоволенню частково. Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись   статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва. ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МЕДЕОЛ" задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гормед" (02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1 І, офіс 1/1, ідентифікаційний код - 39999499) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медеол" (02660, м. Київ, бульвар Верховної Ради, буд. 34, ідентифікаційний код - 39010566) 35 304 (тридцять п'ять тисяч триста чотири) грн. 87 коп. – заборгованості, 185 (сто вісімдесят п'ять) грн. 61 коп. – інфляційних втрат, 206 (двісті  шість) грн. 37 коп. – 3 % річних та 1  398 (одну тисячу триста дев'яносто вісім) грн. 68 коп. -  судового збору. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.                     Суддя                                                                                                   С. О.  Щербаков