Постанова

від 21.11.2018 по справі 0440/6572/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 листопада 2018 року м. Дніпросправа № 0440/6572/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

розглянувши в порядку

письмового провадження

в м. Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Студія Арт Бетон

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року (головуючий суддя - Ільков В.В.) про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Студія Арт Бетон

до Державної служби України з безпеки на транспорті

про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Студія Арт Бетон (далі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту №0007105 від 01.08.2018 року складений відносно ТОВ Студія Арт Бетон .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року відмовлено у відкритті провадження у справі №0440/6572/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Студія Арт Бетон до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд (а.с. 2-3).

Позивач - ТОВ Студія Арт Бетон не погодившись з ухвалою суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження оскаржило її в апеляційному порядку (а.с. 66-69).

В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, оскільки у позові ТОВ Студія Арт Бетон було детально викладено суть позовних вимог, яка цілком зводиться до оскарження індивідуального акту суб'єкта владних повноважень - розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, складеного Укртрансбезпекою. Натомість судом не наведено конкретних обставин справи, які б вказували на необхідність розгляду позову ТОВ Студія Арт Бетон саме в порядку господарського судочинства, оскільки основним аргументом оскаржуваної ухвали є посилання на постанову Верховного Суду 06.06.2018 року у справі №820/1203/17, яка була ухвалена стосовно абсолютно іншої категорії справ, предметом якої є стягнення грошових коштів.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спір за позовом ТОВ Студія Арт Бетон до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов'язаний з вирішенням питання щодо правильності розрахунку завданих державі збитків. Крім того, суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі заначив, що така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.06.2018 року у справі №820/1203/17, і застосовується судом при вирішенні даної справи згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У постанові від 06.06.2018 року у справі №820/1203/17, на яку посилався суд першої інисті при прийнятті оскаржуваної ухвали, Верховний Суд розмежовує юрисдикцію загальних та адміністративних судів з приводу розгляду категорії справ, предметом яких є стягнення передбачених розрахунком плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування грошових коштів на користь Державної служби України з безпеки на транспорті.

Так, Верховним Судом наголошується на тому, що повноваження Укртрансбезпеки щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати та за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що вказана позиція була висловлена безпосередньо щодо звернення Укртрансбезпеки з позовними заявами про стягнення коштів з осіб, що допустили перевищення транспортними засобами нормативні вагові параметри, роз'яснюючи, що позови саме з таким предметом підлягають розгляду судами загальної юрисдикції у разі стягнення грошової суми з фізичних осіб, та господарськими - у разі стягнення коштів з юридичних осіб відповідно.

У даній справі ТОВ Студія Арт Бетон звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, предметом якого є не вимога майнового характеру, а оскарження акту індивідуальної дії - розрахунку плати за проїзд.

Так, відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта ж владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Разом з тим, відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з п. п. 15, 27 п. 5 вищевказаного Положення, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює: габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.

З наведеного вбачається, що Укртрансбезпека виконує функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нараховує відповідну плату за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу.

КАС України, а саме п. 7 ч. 1 ст. 4 встановлено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, повноваження Укртрансбезпеки щодо складення актів, розрахунків та інших документів імперативного характеру, делеговані Кабінетом Міністрів України, характеризують вказаний орган таким, що є суб'єктом владних повноважень, а складені посадовими особами акти є індивідуальними актами, які можуть бути оскаржені в судовому порядку в рамках адміністративного судочинства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України публічно-правовим спором є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами заявника про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави приймати ухвалу про відмову у відкритті провадження, оскільки

Згідно ст. 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Положенням ч. 4 ст. 6 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Необхідно, також, зазначити, що згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів приходить до висновку, що відмова у відкритті провадження унеможливила доступ Позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищенаведені обставини колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи було постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження з порушенням норм чинного процесуального законодавства, тому апеляційна скарга Позивача підлягає задоволенню, а ухвалу суду першої інстанції від 04 вересня 2018 року про відмову у відкритті провадження у даній адміністративній справі необхідно скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 311, 320, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Студія Арт Бетон - задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року про відмову у відкритті провадження у справі №0440/6572/18 - скасувати.

Адміністративну справу №0440/6572/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Студія Арт Бетон до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя В.В. Мельник

суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова