Постанова

від 15.11.2018 по справі 753/21918/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/650/2018

справа №753/21918/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Амборської Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Колесника О.М. 12 червня 2018 року,

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Колективне підприємство &q?ід;Автокомплекс&quАв; про поділ майна подружжя,-

встановив:

В листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювала, та просила ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2:

грошову компенсацію 1/2частини автомобіля ГАЗ 3110, кузов НОМЕР_1 , у розмірі 20000 грн.;

грошову компенсацію 1/2частини вантажного причепу ПФ ФЕРМЕР, VIN НОМЕР_2, 2009 року випуску у розмірі 1499 грн.;

грошову компенсацію 1/2частини незавершеного будівництвом об&q? б;єкту гаражного боксу НОМЕР_3, розташованого на території КМО &q?а ;Військовий автоаматор&q?ьк; ЄДРПОУ 22934447 (Колективного підприємства &q?го;Автокомплекс&ququ; (ЄДРПОУ 23726372)), за адресою: м.Київ, вул. Пухівська, 2 у розмірі 48500 грн.

Вимоги обґрунтовує тим, що сторони з 05 лютого 2003 року та по теперішній час перебувають у зареєстрованому шлюбі, ними набуте майно, яке є об&q?аб;єктом заявлених вимог та щодо якого виник спір з приводу володіння та користування.

29 вересня 2016 року ОСОБА_2 здійснив відчуження автомобілю ГАЗ 3110 без її згоди. Зазначаючи, що середня ринкова вартість автомобіля становить 40000 грн., просить стягнути 1/2 частину цієї суми.

Зазначає також, що за спільні кошти подружжя побудовано гаражний бокс НОМЕР_3, розташований на території КП &qu, ;Автокомплекс&quте;. Готовність об&q?вт;єкта складає 100%, проте його не введено в експлуатацію. ОСОБА_2 здійснив переоформлення договору забудови гаражу на свого сина ОСОБА_5, який 24 листопада 2016 року уклав з КП &quли;Автокомплекс&q?ку; новий договір забудови, при тому, що його вже збудовано.

Щодо причепу позовна заява не містить обґрунтувань.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_2 1499 грн. в рахунок 1/2 частини вартості вантажного причепу ПФ Фермер, VIN НОМЕР_2, 2009 року випуску, 48500 грн. в рахунок 1/2 частини вартості незавершеного будівництвом гаражного боксу НОМЕР_3, розташованого в м.Києві, вул. Пухівська, 2 на території КМО &quКи;Військовий автоаматор&quте; Колективного підприємства &q?вт;Автокомплекс&q?ле; в порядку поділу майна подружжя, 1102 грн. 42 коп. судового збору.

В іншій частині заявлених вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом не досліджено обставин про походження коштів, за які придбано автомобіль та побудовано гаражний бокс. Так, зазначає, що отримав у спадщину домоволодіння в м.Обухові Київської області, яке продав, а на отримані кошти придбав автомобіль, побудував гаражний бокс та 1/8 частину квартири, співвласниками якої також стали прямі родичі позивача.

Вказує, що суд не взяв до уваги при вирішення справи вартості 1/8 частки квартири, що вказана вище.

Щодо гаражного боксу додатково зазначає, що він не був власником гаражного боксу, оскільки в експлуатацію його введено не було.

Посилається на неможливість брати до уваги висновки будівельно-технічного дослідження щодо гаражного боксу, проведення якого вчинено із суттєвими порушеннями.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідач та представник третьої особи в судове засідання не з&qulo;явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції установлено, що 05 лютого 2003 року сторони зареєстрували шлюб, про що зроблено актовий запис за №135, що підтверджується даними Свідоцтва про одруження НОМЕР_4

Згідно даних довідки №31/26-607аз від 24 жовтня 2016 року Регіонального сервісного центру, за даними автоматизованої інформаційно-пошукової системи міста Києва 05 серпня 2008 року автомобіль ГАЗ 3110 було зареєстровано за ОСОБА_2, та 29 вересня 2016 року автомобіль ГАЗ 3110 ОСОБА_2 перереєстровано на нового власника.

Згідно даних Договору купівлі-продажу 8041/2016/098162 від 29 вересня 2016 року ОСОБА_2 продав автомобіль ГАЗ 3110 ОСОБА_7. Згідно пункту 3.1. цього Договору за домовленістю сторін вартість транспортного засобу складає 10000 грн.

Згідно із даними товарного чеку магазину &qu=';6 КАРЗ&qu12;, 07 вересня 2009 року придбано вантажний причіп ПФ 01 &quЗг;Фермер&q?ни;, ціна причепу склала 2999 грн.

Згідно даних довідки №31/26-108аз від 01 березня 2017 року Регіонального сервісного центру, за даними автоматизованої інформаційно-пошукової системи міста Києва, на підставі договору №8041/2016/097946 від 29 вересня 2016 року здійснено перереєстрацію вантажного причепа, 2009 року виготовлення, який належав на праві власності ОСОБА_2, на ОСОБА_7.

30 травня 2006 року між КП &qund;Автокомплекс&qun ; та ОСОБА_2 укладено Договір забудови №3215, предметом якого є спільна діяльність сторін, щодо будівництва гаражних боксів на території гаражного комплексу &q?бу;Воєнавто&quпр; на АДРЕСА_2. Згідно із цим договором підприємство зобов&quте;язалось виділити забудовнику конкретне місце для забудови (зокрема, бокс 1-12-72); організувати приймання-здачу гаражного боксу в експлуатацію, після чого укласти договір експлуатації, а також подати до правління &q?із;Воєнавто&q?ан; документи, необхідні для видачі правовстановлюючих документів.

Поряд з цим, відповідно до Договору забудови №5185 від 24 листопада 2016 року, який укладено між КП &quom;Автокомплекс&qur:; КП &qu>П;Автокомплекс&q?ов; та ОСОБА_5, предметом якого є спільна діяльність сторін, щодо будівництва гаражних боксів на території гаражного комплексу &q? К;Воєнавто&q?.Д; на АДРЕСА_2. Згідно із цим договором підприємство зобов&q? н;язалось виділити забудовнику конкретне місце для забудови (зокрема, 1-12-72); організувати приймання-здачу гаражного боксу в експлуатацію, після чого укласти договір експлуатації, а також подати до правління &quор;Воєнавто&quпр; документи, необхідні для видачі правовстановлюючих документів.

Згідно даних Висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження №12/12/16 від 12 грудня 2016 року, встановлено, що ринкова вартість гаражного приміщення НОМЕР_3, площею 48 кв.м не введеного у експлуатацію становить 97000 грн., будівельна готовність гаражу 100%.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів придбання майна, за кошти, що належали йому особисто, відтак майно є спільною сумісною власністю, та, оскільки майно відчужене відповідачем без відома і згоди позивача, його вартість враховується при поділі.

Відмовляючи у стягнення компенсації за транспортний засіб, суд виходив з того, що позивач не довела його вартості.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення компенсації за транспортний засіб не оскаржується, а тому апеляційний суд, виходячи із наданих йому повноважень, не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині.

Згідно із положеннями ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України &qup:;Про приватизацію державного житлового фонду&qu_b; ; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частиною першою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегією суддів установлено, що 11 травня 2006 року між продавцями ОСОБА_2, ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу розташованого у м.Обухові будинку за ціною 217500 грн. Будинок, що відчужений продавцями прийнятий ними у спадщину. Договір не містить визначення в якій частці спадкове майно належало кожному із продавців та не розкриває порядку розподілу грошових коштів між продавцями.

З матеріалів справи також убачається, що 21 жовтня 2010 року між продавцем Київською міською державною адміністрацією та покупцями, якими є позивач, відповідач, ОСОБА_10, ОСОБА_11, яка діє в своїх інтересах та в інтересах двох малолітніх дітей, ОСОБА_12, ОСОБА_13 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 304446 грн. Покупці набули право власності на квартиру в рівних частках - по 1/8 кожний.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що вантажний причеп та незавершений будівництвом об&qu'>;єкт гаражного боксу є об&qu ;єктами спільної сумісної власності подружжя та відповідачем не спростовано презумпцію спільності цього майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що таке майно придбано за власні кошти відповідача, відхиляються колегією суддів, оскільки не підтверджені належними доказами.

Згідно із наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, даними товарного чеку магазину &qu> ;6 КАРЗ&qu=M;, 07 вересня 2009 року придбано вантажний причеп ПФ 01 &qu2.;Фермер&qu-f; придбано 07 вересня 2009 року за 2999 грн.

Ураховуючи часовий проміжок між датою отриманням коштів від продажу спадкового майна та датою придбання вантажного причепу, звичайні побутові життєві обставини за цей період та інфляційній процеси, колегія суддів уважає недоведеним факт придбання цього майна за особисті кошти відповідача.

Окрім того, сам по собі факт відчуження 11 травня 2006 року майна, отриманого у спадщину, не є беззаперечним доказом вкладення цих коштів у придбання будівельних матеріалів та виконання будівельних робіт в об&qun";єкт гаражного боксу. При цьому, згідно умов Договору №3215 від 30 травня 2006 року відповідачу лише визначено конкретне місце і межі забудови на підставі рішення правління &q?ді;Воєнавто&q?рі; , проте доказів у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України на підтвердження часу, обсягу, вартості виконаних будівельних робіт тощо матеріали справи не містять.

За відсутності доказів на підтвердження факту будівництва гаражного боксу на грошові кошти, отримані безпосередньо від продажу спадкового майна, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про віднесення цього майна до спільного сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги щодо Висновку експерта будівельно-технічного дослідження №12/12/16 від 12 грудня 2016 року, колегія суддів відхиляє та зазначає наступне.

Відповідно до ст.102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Позивачем на підтвердження своїх вимог надано Висновок експерта №12/12/16 від 12 грудня 2016 року, складений ОСОБА_14, яка згідно Свідоцтва №1408 має кваліфікацію судового експерта з правом проведення будівельно-технічних експертиз за спеціальністю 10.6 - дослідження об&q?їх;єктів нерухомості; будівельних матеріалів, конструкцій та відповідних документів; 10.10 - визначення оціночної вартості будівельних об&q?ка;єктів і споруд.

Долучений до справи висновок, окрім питання з&que:;ясування готовності об&qus ;єкта, також містить і питання його грошової оцінки. Останнє питання належить до сфери регулювання Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , що безпосередньо і вказано в самому висновку.

За змістом ст.3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб&q? п;єкта оціночної діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні професійна оціночна діяльність - діяльність оцінювачів та суб&qu4.;єктів оціночної діяльності , визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Зазначений вище Висновок експерта містить висновки про вартість майна, підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб&qu6';єктом оціночної діяльності та відповідає вимогам Національного стандарту №1 &qufo;Загальні засади оцінки майна і майнових прав&quer;, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, а також Національного стандарту №2 &q?ці;Оцінка нерухомого майна&q?но;, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1442.

Доводи апеляційної скарги про порушення вимог пунктів 50, 51, 53 Національного стандарту №1 &qus ;Загальні засади оцінки майна і майнових прав&qu/p;, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440, відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються даними самого висновку.

Твердження апеляційної скарги щодо порушення порядку ознайомлення експерта з об&qu ;єктом дослідження є помилковими, оскільки &qu26;ознайомлення з об&qu ;єктом дослідження&qust; та &qu-i;огляд об&qu'>;єкту дослідження&quze; не є тотожними поняттями.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що стаття 11 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні визначає обов&qup ;язковість огляду оцінювачем досліджуваного майна відхиляються колегією суддів, оскільки такого обов&qu"s;язку оцінювача ця правова норма не визначає, а натомість визначає обов&qu З;язком замовника забезпечити доступ суб&q?ра;єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці.

Посилання апеляційної скарги на порушення пункту 2 Національного стандарту №2 &quiz;Оцінка нерухомого майна&qus ;, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1442 відхиляються колегією суддів, оскільки цей пункт визначає значення понять, що вживаються у Стандарті, в чому саме полягає порушення цього пункту апеляційна скарга не містить.

Твердження апеляційної скарги в частині порушення експертом в ході дослідження порівняльного методу, відхиляються колегією суддів, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях .

При цьому частина 1 ст.13 Закону Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні встановлює інститут рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), що здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна(акта оцінки майна).

Проте, заперечуючи проти викладених у висновку експерта даних, відповідач у визначений Законом спосіб таких висновків не спростував.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов&qu/s;язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто в контексті одного із основоположних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності сторін, вирішальним фактором є обов&qu:";язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип &qu OMBOBEHEER B .V. vTHE NETHERLANDS , №14448/88, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Відповідачем не спростований наданий позивачем письмовий доказ щодо визначення вартості майна, доказів про визначення іншої вартості суду не надано, клопотань про призначення експертизи не заявлялось.

За змістом ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов&quma;язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності, а також вартості майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення відповідної компенсації на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують.

Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування рішення суду, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381, 383, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 листопада 2018 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді А.М. Андрієнко

В.В.Соколова