Постанова

від 28.11.2018 по справі 910/7587/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2018 р. м. Київ Справа№ 910/7587/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу: від позивача: Тупікова Л.І.- за довіреністю № 1995 від 22.08.2018; від відповідача: Тележинський М.М. - за ордером серія КС № 442863 від 27.11.2018 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області на рішенняГосподарського суду міста Києва від 13.09.2018 суддя Бойко Р.В., повний текст складено 24.09.2018 за позовомвиконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області, м. Обухів, Київська обл. дотовариства з обмеженою відповідальністю "Альма-2", м. Київ простягнення збитків у розмірі 200 107,00 грн.,

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Альма-2" (надалі - відповідач) про стягнення 200 107 грн. 00 коп. збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправної поведінки відповідача, яка полягає у наданні недостовірних відомостей про вартість об'єкта будівництва, бюджету міста Обухів було завдано збитків у сумі 200 107 грн. 00 коп. і вказана сума збитків має бути стягнута з відповідача.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альма-2" (надалі - відповідач) заперечувало проти позовних вимог, оскільки відповідачем було вірно вказано розмір загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування та вірно визначено розмір пайової участі, який був ним сплачений. Натомість саме позивачем невірно визначається розмір пайової участі, оскільки позивач відраховував такий розмір у відсотковому співвідношенні від вартості основних фондів, які приймаються в експлуатацію. Відповідач належним чином виконав свої зобов'язання за договором про пайову участь, а відтак в його діях відсутній склад цивільного правопорушення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2018 було відкрито провадження у справі № 910/7587/18 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

У відповіді на відзив позивач наголошував на тому, що перед укладенням договору про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів, сіл Таценки та Ленди для розрахунку розміру пайової участі відповідачем надано не акт готовності об'єкта до експлуатації з загальною кошторисною вартістю, а зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва, згідно якого вартість будівництва є меншою в два рази. Позивач пропонував відповідачу укласти додаткову угоду до договору про пайову участь, якою внести зміни в частині збільшення розміру пайового внеску товариства з обмеженою відповідальністю "Альма-2", однак відповідач відмовився від її укладення. Позивач вважає, що саме у зв'язку з невиконанням відповідачем вимог законодавства в частині надання належних доказів вартості будівництва, бюджет міста недоотримав дохід у розмірі 200 107 грн. 00 коп.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7587/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд, посилаючись на ст. ст. 11, 22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 188, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", зазначав про те, що позивачем не надано суду Додатку №1 до Договору (Розрахунок величини пайової участі (внеску)), який є невід'ємною частиною Договору, а відтак позивачем не доведено погодження іншого розміру пайового внеску, ніж вказаний у п. 2.1 Договору. Отже, на момент укладення Договору проектна документація була затверджена, і, виходячи із зазначеної в ній загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва, була обрахована сума пайового внеску. Матеріали справи не містять доказів дотримання позивачем встановленого законодавством порядку внесення змін до господарського договору, зокрема, доказів направлення відповідачу проекту додаткової угоди до Договору.

Суд наголошував на тому, що позивачем не враховано, що вартість будівництва, яка вказана у спірному Акті готовності об'єкта до експлуатації, включає в себе витрати замовника будівництва, які не враховуються при визначенні величини пайової участі згідно ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Заявлений позивачем розмір упущеної вигоди, розрахований від вартості будівництва, яка вказана у спірному Акті готовності об'єкта до експлуатації, є необґрунтованим та таким, що обрахований невірно

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області (надалі - позивач, скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7587/18 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Скаржник в апеляційній скарзі наголошував на тому, що поза увагою суду залишилися надані відповідачем зведені кошторисні розрахунки вартості об'єкту будівництва форми № 5 та договірні ціни форми №9, в яких вказано різні розмірі кошторисної вартості об'єкта будівництва.

Під час укладення договору про пайову участь між сторонами відповідач надав інформацію щодо загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва не з Акту готовності об'єкта будівництва до експлуатації, як передбачено ч. 11 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а із зведеного кошторисного рахунку вартості об'єкта будівництва. Про вказані обставини позивач дізнався лише після проведення у нього ревізії. На думку позивача, вина відповідача полягає у наданні недостовірних відомостей щодо загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2018 апеляційну скаргу виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7587/18 було передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (доповідач) - Разіна Т.І., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2018 (головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.) було відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 28.11.2018.

16.11.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ "Альма-2" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт-без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважає посилання скаржника на зведені кошторисні розрахунки вартості будівництва, яких зазначені різні розміри загальної кошторисної вартості об'єкту будівництва необґрунтованими, оскільки позивачем не зазначено, який нормативно-правовий акт або його норма обмежує або забороняє при проведенні будівельних робіт або реконструкції об'єктів складати проекто-кошторисну документацію і у встановленому порядку вносити до неї відповідні зміни.

В судовому засіданні 28.11.2018 представник скаржника підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7587/18 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні 28.11.2018 адвокат відповідача вимоги апеляційної скарги заперечував, з викладених у ній підстав та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт-без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 16.06.2015 між виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області та товариством з обмеженою відповідальністю "Альма-2" (далі - замовник, позивач) було укладено договір 09-11 №3 про пайову участь замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів, сіл Таценки та Ленди (надалі - договір).

За умовами договору (п.п. 1.1, 1.2) предметом останнього є пайовий внесок замовника на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів, сіл Таценки та Ленди при здійсненні реконструкції існуючого автозаправочного комплексу з пунктом сервісного обслуговування водіїв та пасажирів по вулиці Загребля, 21 у місті Обухові, Київська область. Замовник зобов'язався взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів, сіл Таценки та Ленди та перерахувати до Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області грошові кошти на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів, сіл Таценки та Ленди у розмірі, що дорівнює 10% від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, відповідно до Порядку встановлення, оплати та використання коштів замовників (забудовників) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на території Обухівської міської ради, затверджені рішенням Обухівської міської ради № 878 від 21.05.2015.

Сума договору та умови оплати визначені сторонами у розділі 2 договору, відповідно до якого замовник перераховує кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів у розмірі 249 893 грн. 00 коп. єдиним платежем або частинами, за графіком (додаток № 2 до договору), на рахунок міської ради відповідно до розрахунку у строк до 15.07.2015. Кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів, сіл Таценки та Ленди сплачуються у повному обсязі до прийняття об'єкта в експлуатацію та/або встановленого терміну сплати коштів пайової участі (зазначеного у п. 5.1 Порядку) єдиним платежем або частинами за графіком, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з платіжним дорученням № 254 від 10.07.2015 відповідач перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 249 893 грн. 00 коп. з призначенням платежу: оплата згідно договору за пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Обухова .

Позивач зазначав про те, що Північним офісом Державної аудиторської служби України було проведено перевірку дотримання вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в частині надходження та використання коштів міського бюджету від пайової участі забудовників у розвиток інфраструктури за період з 01.01.2014 по 30.06.2017, про що складено Акт ревізії від 20.09.2017.

За результатами перевірки було встановлено, що при укладенні договору 09-11 № 3 про пайову участь відповідача у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухова, сіл Таценки та Ленди від 16.06.2015, для розрахунку розміру пайової участі надано кошторисну вартість будівництва меншу, ніж зазначено в Акті готовності об'єкта до експлуатації.

За твердженням позивача, з метою врегулювання даного питання він звернувся до відповідача з листом № 98 від 22.11.2017, в якому зазначив про невідповідність суми кошторисного розрахунку з кошторисною вартістю зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації та запропонував укласти додаткову угоду до договору про пайову участь. Однак в порушення вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку, відповідач додаткової угоди до договору про пайову участь із виконавчим комітетом Обухівської міської ради не уклав і не сплатив пайового внеску у відповідності з кошторисною вартістю об'єкта, згідно з актом готовності об'єкта до експлуатації, внаслідок чого позивачеві завдано збитків у вигляді упущеної вигоди.

Позивач вважає, що неправомірна діяльність відповідача щодо виконання вимог чинного законодавства стосовно надання достовірних відомостей щодо кошторисної вартості об'єкта будівництва, є протиправною формою поведінки, внаслідок чого позивач був позбавлений права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів, яка підпадає під визначення упущеної вигоди. Водночас, якщо б при укладенні договору відповідач надав достовірні відомості про кошторисну вартість об'єкта будівництва, то сума пайового внеску за договором складала б 450 000,00 грн. В результаті неправомірної діяльності відповідача міський бюджет недоотримав кошти у сумі 200 107 грн. 00 коп.

З урахуванням вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість з пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухова у зв'язку із здійсненням будівництва об'єкта на території Обухівської міської ради у загальній сумі 200 107 грн. 00 коп.

В ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відносини сторін щодо порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту врегульовані Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до ст. 40 якого порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків.

З матеріалів справи вбачається, що укладаючи договір, сторони погодили обов'язок відповідача, як замовника, перерахувати кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Обухів у розмірі 249 893 грн.00 коп.

При цьому в п. 1.3 договору зазначено про те, що обсяг внеску визначено в додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Натомість позивач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції вищезгаданого додатку № 1 до договору, у зв'язку з чим колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем погодження іншого розміру пайового внеску аніж той, що вказаний у п. 2.1 договору.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на надані відповідачем зведені кошторисні розрахунки вартості об'єкту будівництва форми № 5 та договірні ціни форми № 9 не спростовують відсутності додатку № 1 до договору, в якому мав бути чітко вказаний розрахунок пайового внеску, що підлягав сплаті відповідачем та критерії його визначення.

Таким чином, наявні в справі матеріали свідчать про те, що на момент укладення договору проектна документація була затверджена, і саме виходячи із зазначеної в ній загальної кошторисної вартості об'єкта будівництва, була обрахована сума пайового внеску.

До того ж, суду не надано доказів, які б свідчили про те, що сторонами погоджено можливість подальшого коригування розміру пайового внеску в залежності від підсумкової вартості будівництва, у разі її збільшення або зменшення від початково визначеного розміру.

При цьому необхідно зазначити, що згідно зі ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами п. 6.1. укладеного між сторонами договору зміни до цього договору вносяться в установленому законодавством порядку за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідних угод, які є невід'ємною частиною Договору, або у судовому порядку.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, дізнавшись про необхідність укладення додаткової угоди до договору позивач, міг направити відповідачу проект додаткової угоди.

Натомість суду не надано доказів направлення відповідачу проекту додаткової угоди до договору. Тобто зміни до укладеного між сторонами договору внесені не були. Доказів, які б свідчили про протилежне суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Положеннями ст. 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

В ст. 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

З наведених вище правових норм випливає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини боржника у заподіянні збитків. При цьому відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Водночас саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.

В ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на надані пояснення та докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач виконав умови укладеного з позивачем договору у повному обсязі та належним чином, що свідчить про відсутність в діях відповідача протиправної (неправомірної) поведінки і дана обставина виключає наявність в його діях складу цивільного правопорушення та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі.

Водночас судом апеляційної інстанції враховано доводи апеляційної скарги про те, що для укладення договору про пайову участь відповідач надав зведений кошторисний розрахунок вартості об'єкта будівництва на суму 2 498 930,00 грн.

За твердженням позивача, в Акті готовності об'єкта до експлуатації кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією вказана в сумі 4 500 000 грн. 00 коп.

Як встановлено в ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

З наведеного можна дійти висновку про те, що лише сама вказівка в Акті готовності об'єкта до експлуатації, що вартість будівництва становить 4 500 000 грн. 00 коп., не свідчить про правомірність визначення розміру пайового внеску у відсотковому співвідношенні саме від цієї суми, оскільки вказана вартість включає в себе, в тому числі, витрати відповідача на демонтажні роботи зовнішніх мереж електропостачання, водопостачання та каналізації, а також влаштування мереж електропостачання, водопостачання та каналізації.

Суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в тому, що позивач не врахував тієї обставини, що вартість будівництва, вказана у Акті готовності об'єкта до експлуатації, включає в себе витрати замовника будівництва, які не враховуються при визначенні величини пайової участі згідно ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Наданими відповідачем до справи локальними кошторисами підтверджується, що ним виконувались вказані роботи, витрати на які не повинні враховуватись при визначенні величини пайової.

Таким чином, заявлений позивачем до стягнення розмір упущеної вигоди розрахований від вартості будівництва, яка вказана у спірному Акті готовності об'єкта до експлуатації, є необґрунтованим та таким, що обрахований невірно, а відтак позивач не довів понесення ним збитків у вигляді упущеної вигоди саме у розмірі 200 107 грн. 00 коп.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В ст.ст. 78, 79 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Надані до матеріалів справи докази та пояснення сторін свідчать про те, що в даному випадку відсутня наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, які необхідні для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків (шкоди), а відтак вимоги позивача є необґрунтованими та документально непідтвердженими, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

За результатами перегляду даної справи суд апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2018 у справі № 910/7587/18 залишити без змін.

2. Справу № 910/7587/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 29.11.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка