ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 28.11.2018Справа № 910/12782/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс" (50048, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Пуріна, 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон" (02121, м. Київ, Харківське шосе, 201-203) про стягнення 81 291,93 грн. Представники сторін: не викликались ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон" про стягнення 81 291,93 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки №182/07-14 від 10.07.2014 та Додаткової угоди №1 від 19.10.2015 позивачем в період з 20.11.2017 по 04.07.2018 було здійснено 24 поставки товару на загальну суму 452073,54 грн. Внаслідок часткового повернення товару та його часткової оплати у розмірі 270879,07 грн., у відповідача виникла заборгованість за договором у розмірі 69 660,99 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, за порушення відповідачем строків розрахунків за поставлений товар, позивач з урахуванням п. 8.4. договору нарахував відповідачу пеню у розмірі 11630,94 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/12782/18 та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив. З наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0103047822797 вбачається, що ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем 03.10.2018, проте, у визначений судом строк відзив на позовну заяву останнім не подано. Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України. 29.10.2018 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних, відповідно до якої останній повідомляє про сплату відповідачем основної суми боргу у розмірі 68 167,63 грн. та просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон" іншу частину заявлених позовних вимог, а саме: основний борг у розмірі 1493,36 грн. та пеню у розмірі 12 512,67 грн. Відповідно п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. З огляду на те, що заява позивача про зменшення позовних вимог відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що вказана заява подана до суду не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, суд вважає за необхідне прийняти до розгляду відповідну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс", у зв'язку з чим має місце нова ціна позову. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. 10 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс" (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркасон" (надалі – покупець, відповідач) був укладений договір поставки №182/07-14 (надалі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставляти товар, обраний (замовлений) покупцем, відповідно до остаточного замовлення, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, згідно умов даного договору (п.2.1 договору). Кількість, асортимент, ціна товару й інші показники й характеристики вказуються в списку, визначаються в остаточному замовленні й відображаються в накладних, які підписуються сторонами на партію товару в рамках даного договору (п.2.2. договору). У пункті 3 додаткової угоди №1 до договору сторони передбачили, що постачальник зобов'язується здійснювати поставку товару протягом 30 «бізнес годин» (до «бізнес годин» зараховуються всі години доби робочого тижня (з понеділка по п'ятницю, без врахування вихідних та святкових днів) з моменту отримання остаточного замовлення, але в будь-якому разі не пізніше 120 «бізнес годин». Відповідно до п. 6 додаткової угоди №1 покупець здійснює оплату за товар не пізніше: - 15 календарних днів з моменту отримання товару, за умови поставки товару постачальником у строк, що не перевищує 30 «бізнес годин» з моменту отримання остаточного замовлення; - 25 календарних днів з моменту отримання товару від постачальника, за умови поставки товару постачальником у строк від 31 до 120 «бізнес годин» з моменту отримання остаточного замовлення. Згідно п. 7.1. додаткової угоди №1 до договору сума оплати за товар, поставлений за відповідним остаточним замовленням, може бути зменшена покупцем в односторонньому порядку у випадку та в порядку, визначених в п. 7.1. В такому випадку сума, вказана у відповідних рахунку-фактурі постачальника, може відрізнятись від суми, фактично сплаченої покупцем. Сума оплати за товар, поставлений за відповідним остаточним замовленням, може бути зменшена покупцем на: - вартість раніше оплаченого та в подаль ношу повернутому у відповідності до п. 8 цієї додаткової угоди та п. 3.8 договору товару; - вартість товару, про готовність до повернення якого покупець повідомив постачальника у порядку, визначеному пп. 8.1. та пп. 8.2. цієї додаткової угоди; - суму збитків, що підлягають відшкодуванню внаслідок порушення постачальником гарантій, визначених в п. 2 цієї додаткової угоди; - на суму штрафних санкцій. На виконання умов договору позивач в період з 21.11.2017 по 04.07.2018, за замовленням відповідача, здійснив поставку товару на загальну суму 452 073,54 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, які складались та підписувались уповноваженими представниками сторін на кожну партію товару. Разом з тим, частина поставленого товару була повернута відповідачем на загальну суму 111 946,79 грн., а інша частково оплачена на суму 270 879,07 грн. та 69 247,63 грн., про що свідчать накладні про повернення товару та звіти про дебетові та кредитові операції по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс". За доводами позивача, спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що відповідач всупереч умовам договору належним чином не виконав свого зобов'язання щодо своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар, внаслідок чого у останнього з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 493,36 грн., яку Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс" просить стягнути в судовому порядку. Крім того, за порушення строків розрахунків за поставлений товар, позивач на підставі п. 8.4. договору нарахував відповідачу пеню у розмірі 12 512,67 грн. Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як встановлено судом, поставка товару на виконання умов договору №182/07-14 від 10.07.2014 була здійснена позивачем в період з листопада 2017 року по липень 2018 року на загальну суму 452 073,54 грн., про що свідчать підписані з обох сторін та скріплені печатками товариств видаткові накладні, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи. Судом також встановлено, що частина товару на суму 111 946,79 грн. була повернута позивачу на підставі п. 8 додаткової угоди №1 до договору, а інша частина була оплачена відповідачем в період з 07.12.2017 по 07.09.2018 на суму 270 879,07 грн. та в період з 14.09.2017 по 05.10.2018 на суму 69 247,63 грн. Таким чином, врахувавши суми повернень та суми здійснених відповідачем проплати, які надійшли на розрахунковий рахунок позивача, в тому числі після відкриття провадження у справі (24.09.2018 у розмірі 24 997,98 грн., 05.10.2018 у розмірі 36269,71 грн.), суд дійшов висновку, що станом на момент розгляду спору заборгованість відповідача за договором поставки №182/07-14 від 10.07.2014 погашена в повному обсязі. Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі. За таких обставин, враховуючи сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркасон" основної заборгованості за договором №182/07-14 від 10.07.2014, суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору. В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом встановлено, що відповідач у визначений договором строк свого обов'язку щодо оплати поставленої продукції не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, що є порушенням договірних зобов'язань і підставою для настання правових наслідків, встановлених договором та законом. Так, за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №182/07-14 від 10.07.2014 позивачем було нараховано пеню за загальний період прострочення з 16.12.2017 по 04.10.2018 у розмірі 12 512,67 грн. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як встановлено ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За приписами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За змістом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У пункті 8.4. договору сторони передбачили, що за порушення відповідачем строків розрахунків за поставлений товар, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої вартості партії товару за кожен день прострочення. Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд встановив, що при здійсненні позивачем даного розрахунку, останній допустив арифметичну помилку при визначені кінцевої загальної суми пені, у зв'язку з чим за перерахунком суду до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 12 496,38 грн., що на 16,29 грн. менше від заявленої позивачем. Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс", з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, при розподілі судового збору судом прийнято до уваги той факт, що відповідач сплатив суму основного боргу після звернення позивача з позовом до суду та відкриття провадження у справі, а відтак, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору в цій частині підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Вирішуючи питання щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне. Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з вимогами п. п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на правничу допомогу, позивач зазначає, що 05.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс" (клієнт) та Адвокатським бюро "Лозицького" (адвокатське бюро) було укладено Договір про надання правничої допомоги №4/09, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, при підготовці та судовому розгляді справи за позовом клієнта до ТОВ "Маркасон" про стягнення зайво сплачених коштів (п.1.1. договору). Відповідно до п. 4.1. даного договору встановлено, що за правничу допомогу, передбачену у п. 1.1. договору, клієнт сплачує адвокатському бюро на підставі виписаного рахунку попередню плату у розмірі 15 000,00 гривень шляхом перерахування грошових коштів на рахунок адвокатського бюро протягом 30 календарних днів з дати укладання цього договору. Як встановлено судом, за результатами розгляду даної справи, адвокатським бюро було нараховано, а позивачем сплачено за надання професійної правничої допомоги грошові кошти у розмірі 15 000,00 грн., про що свідчить долучений до матеріалів справи рахунок №4 від 12.09.2015, акт здачі-приймання робіт №4 від 24.10.2018 та звіт про дебетові та кредитові операції по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс" за вересень 2018 року. Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвокатського бюро з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвокатського бюро та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04, п. 269). У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат. Однак, із наданих позивачем документів не вбачається, що витрати у розмірі 15 000,00 грн. (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі №910/12782/18, обставини даної справи та її складність) є розумним та виправданим (як обов'язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною). Так, з доданого позивачем акту здачі-приймання робіт №4 від 24.10.2018 вбачається, що загальна вартість наданих послуг була розрахована, виходячи з того, що адвокатським бюро в межах надання правової допомоги були здійснені наступні дії: консультація, аналіз документів (2 год.) – 4 000,00 грн.; підготовка позовної заяви – 7 000,00 грн.; отримання витягу з ЄДР (2 шт) – 500,00 грн.; підготовка заяви про зменшення – 1 500,00 грн.; підготовка перерахунку (2 год.) – 2 000,00 грн. Проте, враховуючи обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, витрачений виконавцем час, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та не відповідає критеріям розумності та співрозмірності. Приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи, що даний позов було розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання, за наслідками розгляду якого відповідач сплатив суму основного боргу, суд приходить до висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу та задоволення їх на суму 5 000,00 грн. Керуючись ст.ст. 129, 236 – 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: 1. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору. 2. Позовні вимоги задовольнити частково. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркасон" (02121, м. Київ, Харківське шосе, буд. 201-203, ідентифікаційний код 37118680) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика текстиля "Міратекс" (50048, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Пуріна, 2, ідентифікаційний код 38032201) пеню у розмірі 12 496 (дванадцять тисяч чотириста дев'яносто шість) грн. 38 коп., судовий збір у розмірі 1 761 (одна тисяча сімсот шістдесят одна) грн. 65 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. 4. В іншій частині позову відмовити. 5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повний текст рішення складено 28.11.2018 Суддя Пукшин Л.Г.
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 28.11.2018 |
Оприлюднено | 30.11.2018 |
Номер документу | 78181165 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Пукшин Л.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні