Рішення

від 21.11.2018 по справі 922/2381/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2018 р.м. ХарківСправа № 922/2381/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (Фермерського) господарства "Процер", с. Павлівка Богодухівського району Харківської до Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків про визнання права користування ділянкою за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, адвокат, ордер № 54040 від 01.10.2018 р.;

відповідача - ОСОБА_2, довіреність №32-20-0.14,1-95/62-18 від 22.08.2018 р.,

ВСТАНОВИВ:

Селянське (фермерське) господарство "Процер" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідач), в якому просить визнати за Селянським (фермерським) господарством "Процер" код ЄДРПОУ 22678872, (юридична адреса: 62133. Харківська обл., Богодухівський район, с. Павлівка, вул. Піщана, б.9) право постійного користування земельною ділянкою площею 32,73 га в межах згідно з планом, розташованою на території ОСОБА_3 сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-04-00-000916, на підставі Розпорядження Богодухівської райдержадміністрації №750 від 18.12.1996 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.09.2018 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 01.10.2018 року на 11:00 год.

24.09.2018 року відповідач надав відзив (вх.№ 27616), в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем належним чином не підтверджено наявність юридичного спору, що виник між С(Ф)Г та відповідачем, не підтверджено наявності порушення, невизнання або оспорювання відповідачем прав позивача, а тому, не підтверджено підстав для звернення до суду із позовною заявою. Відповідач зауважує, що позивач має довести наявність у нього певного конкретного цивільного права, за захистом якого він звертається до суду. На думку відповідача, позивач помилково вважає, що користувачем земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні громадянина ОСОБА_4, померлого у 2017році було саме С(Ф)Г "Процер", а не померлий громадянин. Відповідач вважає, що спірна земельна ділянка була передана у постійне користування гр. ОСОБА_4, а не С(Ф)Г "Процер" згідно з державним актом. Разом з тим, таке право постійного користування земельною ділянкою, що було оформлено на громадянина, припинено в силу закону у зв'язку зі смертю такого громадянина. Відповідач також звернув увагу, що позивачем до позовної заяви не надано копію погосподарської книги.

26.10.2018 року позивач надав відповідь на відзив (вх.№ 30607), в якій зазначає, що станом на теперішній час, ні ГУ Держеокадастру в Харківській області ні Прокуратура Харківської області не визнають права С(Ф)Г "Процер" на користування спірною земельною ділянкою. Позивач також вважає, що захист його права (законного інтересу) має відбуватися саме через визнання за ним права постійного користування спірною земельною ділянкою. Позивач зазначає, що що С(Ф)Г "Процер" набуло право постійного користування земельною ділянкою виданою на ім'я ОСОБА_4, ще за його життя, а саме 25 травня 1994 року (в момент державної реєстрації юридичної особи).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01.10.2018 року продовжено строк проведення підготовчого провадження до 29.11.2018 року, підготовче засідання у справі № 922/2391/18 відкладено на 12.11.2018 року на 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2018 року закінчено підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 21.11.2018 року на 11:30 год.

Представник позивача у судовому засіданні 21.11.2018 року підтримав позов та відповідь на відзив, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 21.11.2018 року підтримав відзив, просив в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд встановив наступне.

Громадянин ОСОБА_4, реалізуючу свій намір отримати земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, подав до ОСОБА_3 сільської Ради народних депутатів заяву про виділення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

15.06.1993 року рішенням ОСОБА_3 сільської Ради народних депутатів "Про надання земельної ділянки для веденім селянського (фермерського) господарства" вирішено на підставі ст. 19 і 50-52 Земельного кодексу України надати в постійне користування громадянину ОСОБА_4 земельну ділянку площею 43,4 га для ведення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу (а.с. 17).

16.05.1994 року на підставі рішення ОСОБА_3 сільської Ради народних депутатів від 15.06.1993 року ОСОБА_4 отримав Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000309.

25.05.1994 року Богодухівська районна рада народних депутатів Харківської області, розглянувши заяву голови селянського (фермерського) господарства - ОСОБА_4 та надані останнім документи, зокрема, Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-04-00-000309, своїм розпорядженням №20 вирішила зареєструвати селянське (фермерське) господарство "Процер". Відповідно до п. 3 вказаного Розпорядження, Селянське (фермерське) господарство "Процер" набуло статусу юридичної особи з моменту підписання вказаного розпорядження (а.с. 18).

В 1996 році ОСОБА_4 вирішив скористатись правом на отриманням у власність частини земельної ділянки переданої в 1994 році в постійне користування фермерському господарству та подав відповідну заяву до Богодухівської РДА Харківської області.

18.12.1996 року розпорядженням №750 Богодухівської РДА Харківської області передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 5,4 га ріллі відповідно до розрахунку середньої земельної частки та зобов'язано останнього замовити державний акт на право приватної власності на землю (а.с. 20).

01.10.1998 року розпорядженням №440 Богодухівської РДА Харківської області (а.с. 27) було затверджено Технічний звіт розроблений відповідно до Розпорядження Богодухівської РДА від 18.12.1996 року та видано ОСОБА_5 Державний акт на право приватної власності на землю площею 10,17 га ХР-04-00-000605 (а.с. 29) та Державний акт на право постійного користування землею площею 32,73 га (а.с. 31). Державний акт на право постійного користування землею ХР-04-00-000309 виданий ОСОБА_5 16.05.1994 року наказано вважати недійсним.

Отже, з 01.10.1998 року частина земельної ділянки площею 10,17 га перейшла у приватну власність ОСОБА_4, а інша частина площею 32,73 так і залишилась в постійному користуванні С(Ф)Г "Процер" на підставі Державного акта оформленого на ім'я Голови С(Ф)Г.

10.03.2015 року рішенням №36 зборів членів Селянського (фермерського) господарства "Процер" керівника СФГ - ОСОБА_4 було звільнено з посади відповідно до поданої ним заяви, та призначено на посаду керівника С(Ф)Г його сина - ОСОБА_6 (а.с. 32).

14.12.2017 року ОСОБА_4, на ім'я якого в 1998 році було видано Державний акт на право постійного користування землею - помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії I- ВЛ №609643 (а.с. 33).

28.03.2018 року рішенням №37 зборів членів Селянського (фермерського) господарства "Процер" зі списку членів господарства виключено ОСОБА_4 у зв'язку зі смертю (а.с. 34).

Позивач вважає що право постійного користування на спірну земельну ділянку належить саме Селянському (фермерському) господарству "Процер". Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 року та 2001 року), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).

Відповідно до ст. 50 ЗК України 1990 року громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

В силу ст. 51 ЗК України 1990 року, громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, для одержання земельної ділянки у користування подають до сільської Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

В ч.5 ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) закріплено, що на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Отже, відповідно до законодавства, яке діяло на час створення позивача, необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, у зв'язку з чим голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

Суд звертає увагу, що за чинним Земельним кодексом України громадяни України, які мають намір створити та вести фермерське господарство, повинні спочатку набути земельну ділянку на одному прав, до яких Кодекс відносить право власності, право оренди та емфітевзис. Однак, в Україні існують фермерські господарства, які використовують земельні ділянки, набуті у 90-ті роки на інших правах, зокрема, праві постійного користування. Чинний Земельний кодекс України не дозволяє громадянам набувати земельні ділянки для ведення фермерського господарства на таких правах, але захищає тих з них, хто набув право постійного користування чи право довічного успадковуваного володіння до введення Земельного Кодексу України 2001 року у дію.

Слід відмітити, що право постійного користування землею успадковане від радянського земельного права, де воно було основним і єдиним видом права на землю для всіх громадян і юридичних осіб, і вважається неринковим. Адже згідно з ст. 92 Земельного кодексу України в редакції 2001 року, право постійного користування земельною ділянкою надає постійному землекористувачу лише правомочності щодо володіння і користування земельною ділянкою, але не наділяє правомочністю розпорядження нею. Це означає, що постійний землекористувач не може не тільки продати чи подарувати свою земельну ділянку, але й передати її в оренду чи спадщину, склавши заповіт. Більше того, незважаючи на те, що у ст. 141 Земельного кодексу України в редакції 2001 року, яка визначає підстави припинення права користування землею, відсутня така підстава, як смерть постійного землекористувача, така подія все рівно має своїм наслідком припинення права постійного користування землею, оскільки зі смертю людини припиняються будь-які правовідносини за її участю, в тому числі й правовідносини постійного користування землею.

Проте останнє є вірним, якщо у законі не передбачені обставини, які служать підставою для продовження чинності права постійного користування землею навіть після смерті особи, на ім'я якої земельна ділянка була надана у постійне користування. Таким законом є Закон України "Про фермерське господарство", а також його "попередник" - Закон України "Про селянське (фермерське) господарство", який прийнято 20 грудня 1991 року та діяв до введення у дію Закону "Про фермерське господарство".

Зазначеними вище законами встановлений особливий порядок створення таких юридичних осіб як фермерське господарство. Згідно з цими законами, перша особливість правового статусу фермерського та селянського (фермерського) господарств полягає у тому, що їх засновником та учасниками (членами) можуть бути виключно громадяни України (ст.ст. 2, 4 Закон України "Про селянське (фермерське) господарство"). Другою особливістю їх правового статусу є те, що для створення фермерського господарства як юридичної особи громадянин України повинен спочатку отримати у власність або користування земельну ділянку з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", а вже потім зареєструвати і вести фермерське господарство (ст. 5 Закон України "Про селянське (фермерське) господарство"). Нарешті, третя особливість правового статусу фермерського господарства як юридичної особи зводиться до того, що воно з моменту створення набуває виключне право на використання земельної ділянки, яка була надана громадянину України - його голові (засновнику) на будь-якому праві для ведення фермерського господарства. Це означає, що такий громадянин хоч і вважається суб'єктом відповідного права на земельну ділянку, але в силу спеціальних приписів Закону "Про фермерське господарство" (або Закону "Про селянське (фермерське) господарство) він не має права використовувати її самостійно, тобто, як громадянин, наприклад, для ведення підсобного господарства, а зобов'язаний організувати цільове використання такої земельної ділянки створеним ним фермерським господарством як юридичною особою. Таке використання підтверджуватиметься тим, що земельна ділянка обробляється сільськогосподарською технікою, яка належить на праві власності фермерському господарству або взятою ним в оренду, а доходи від реалізації вирощеної на такій земельній ділянці сільськогосподарської продукції відображаються в бухгалтерському обліку фермерського господарства як юридичної особи. В противному разі матиме місце нецільове використання земельної ділянки.

Саме наявністю прав на землю свого засновника відрізняється правовий статус фермерського господарства від правового статусу інших юридичних осіб. Так, наприклад, якщо громадянин набув у власність чи користування земельну ділянку, а потім створив, наприклад, товариство з обмеженою відповідальністю, то останнє не набуває ніяких прав на земельну ділянку свого засновника. Водночас фермерське господарство набуває право на землю свого засновника з моменту його створення на підставі закону.

Зазначені особливості правового статусу фермерського господарства свідчать про те, що з моменту його створення фермерське господарство отримує право на користування землею, що була надана громадянину - його засновнику (голові), без укладення договору між цим громадянином та фермерським господарством та набуття на таку земельну ділянку речового права. Отже, право фермерського господарства на земельну ділянку, надану його голові (засновнику) чи іншому члену, є нетиповим правом на землю, оскільки його не можна кваліфікувати ні як речове, ні як зобов'язальне право. Тому його виникнення у фермерського господарства не передбачає його припинення у голови (засновника) чи іншого члена цього фермерського господарства.

Таким, чином, при створенні фермерського господарства відбувається двоетапний процес оформлення права користування на земельну ділянку, на першому з яких набувається набуття такого права громадянином України, яке є обмеженим, оскільки цей громадянин не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, а на другому етапі (державна реєстрація фермерського господарства як юридичної особи) фермерське господарство, засновником якого є громадянин України, в силу закону набуває правомочностей щодо володіння і користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею від 16.05.1994 року (серія ХР 04-00-000309) за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_7 до створеного ним СФГ "Процер".

Факт перебування спірної земельної ділянки саме у користуванні Селянського (фермерського) господарства "Процер" підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи, зокрема:

- довідкою Управління Держкомзему у Богодухівському районі Харківської області №357 від 31.01.13 року - відповідно до змісту якої в користуванні селянського фермерського господарства "Процер" перебуває всього угідь 48,7474 га в тому числі: 32,73 га - постійне користування (а.с. 36);

- довідкою Відділу Держземагенства у Богодухівському районі Харківської області №37 від 29.01.2014 року - відповідно до змісту якої в користуванні селянського фермерського господарства "Процер" перебуває всього угідь 48,7474 га в тому числі: 32,73 га-постійне користування (а.с. 37);

- довідкою Відділу Держземагенства у Богодухівському районі Харківської області №27-04-/2-15 на №б/н від 03.02.2015 року - відповідно до змісту якої в користуванні селянського фермерського господарства "Процер" перебуває всього угідь 48,7474 га в тому числі: 32,73 га - постійне користування (а.с. 38);

- довідкою Відділу Держгеокадастру у Богодухівському районі Харківської області №27-20.12-0.3-365/2-16 від 03.02.2016 року - відповідно до змісту якої в користуванні селянського фермерського господарства "Процер" перебуває всього угідь 48,7474 га в тому числі: 32,73 га - постійне користування (а.с. 39);

- довідкою Відділу у Богодухівському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 09.08.2018 року №480/104-18, відповідно до змісту якої станом на 30.07.2018 року в користування С(Ф)Г "Процер" перебуває 32,73 га, в тому числі: - відповідно до державного акту на право постійного користування землею ХР-04-00-000916 - 32,73 га (а.с. 40).

Враховуючи викладене, суд вважає встановленим та доведеним, що з 25.05.1994 року обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки перейшли від ОСОБА_4 до створеного ним до Селянського (фермерського) господарства "Процер".

Таким чином, з 25.05.1994 року саме створене громадянином України ОСОБА_7 Селянське (фермерське) господарство "Процер" несе обов'язки землекористувача земельної ділянки площею 32,73 гектарів, яка розташована на території ОСОБА_3 сільської ради.

Суд також враховує, що саме таку правову позицію щодо можливості переходу обов'язків власника чи землекористувача земельної ділянки до селянського (фермерського) господарства від громадянина, якому вона надавалась на підставі державного акту на право приватної власності чи користування землею, неодноразово викладав Верховний Суд України, зокрема у постановах у справах №№ 6-20100св09, 6-20859св07, 6-13576св07, 6-14879св07 та 6-20275св07.

Суд зазначає, що зі смертю ОСОБА_4, якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею від 16.05.1994 року (серія ХР 04-00-000309), таке право не є таким що припинилось. Зазначене випливає з того, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач.

Суд враховує, що з набранням чинності нового Земельного кодексу України 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року №449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України 2001 року, право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України 2001 року, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України 2001 року вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України 2001 року.

Позивач із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки не звертався та державний акт на право постійного користування землею йому не повертав. Також земельна ділянка у позивача не вилучалася. Крім того, обставини, зазначені в статті 141 ЗК України 2001 року, з якими законодавець пов'язує припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку також відсутні. При цьому, оскільки суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, Земельного кодексу та іншими законами України, що регулюють земельні відносини, то підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У Земельному кодексі України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Право ж постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідач не зробив.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі 909/631/16.

За своєю юридичною природою право фермерського господарства на земельну ділянку його засновника слід розглядати як охоронюваний законом інтерес фермерського господарства у розумінні, викладеному у рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 1 грудня 2004 р. Згідно з цим рішенням, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, з моменту створення фермерського господарства відповідно до закону суб'єктивне право його засновника на користування наданою йому землею "заморожується", а у фермерського господарства на основі норм об'єктивного права виникає простий легітимний дозвіл та охоронюваний законом інтерес у використанні землі його засновника, який є правовою підставою для правомірного використання цієї землі фермерським господарством. Саме тому з моменту виникнення у фермерського господарства легітимного дозволу та охоронюваного законом інтересу щодо використання земельної ділянки його засновника до фермерського господарства переходять як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. З моменту такого переходу зазначені правомочності та юридичні обов'язки стають частиною правосуб'єктності фермерського господарства як юридичної особи. Вони набувають сталого юридичного зв'язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майнового комплексу, або майна.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Крім того, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

При цьому, концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та підпадає під захист.

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, належним чином не обґрунтувало та не довило за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Селянського (фермерського) господарства "Процер" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи Головного управління Держземагентства у Харківській області внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставними доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що позивач не є суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою і не володіє на неї суб'єктивним цивільним правом, на яке претендує, що свідчить про порушення прав останнього.

В силу ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України та абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не визнає право позивача на користування спірною земельною ділянкою, що і зумовило подання даного позову. Отже, в даному випадку наявний спір щодо належності позивачу права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Стосовно доводів відповідача, про ненадання позивачем до позовної заяви копій погосподарської книги, необхідно зазначити, що на запит адвоката позивача ОСОБА_3 сільська рада надала відповідь (а.с. 132), до якої додала копії сторінок Господарської книги ОСОБА_3 сільської ради (а.с. 133-136), відповідно до змісту яких, вбачається, що земельна ділянка обліковувалась саме за С(Ф)Г "Процер", а не за фізичною особою ОСОБА_7

Правові позиції викладені в постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 по справі №6-3113цс15, та від 05.10.2016 по справі №6-2329цс16, на які відповідач посилається у відзиві, не підлягають застосуванню до даної справи у зв'язку з відмінністю суб'єктного складу та правових підстав позовів.

Так, в постанові Верховного Суду України від 23.11.2016 по справі №6-3113цс15 - позивачем є фізична особа, яка пред'являє позов про визнання права на спадщину (визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування після смерті чоловіка). А в постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 по справі №6-2329цс16 - позивачем є знову ж таки фізична особа, яка пред'являє позов про визнання права власності, визнання права засновника та визнання права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування.

Підставою позову по справі за позовом С(Ф)Г "Процер" є факт переходу прав землекористувача від громадянина на ім'я якого видавався Державний акт до селянського (фермерського) господарства.

В постановах Верховного Суду України, на які посилається відповідач, суд зазначає, що в порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), яке відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК встановлюється договором. Отже, в разі відсутності договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), вказане право не може входити до складу спадщини.

Вказані висновки Верховного Суду України є правильними, проте не мають жодного відношення до даної справи, адже позивач не посилається на те, що набув право постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4

Відповідач не розмежовує юридичну природу права постійного користування (ст.92 ЗК) та права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (ст. 407 ЦК), що є помилковим.

Стосовно посилань відповідача на правові позиції Верховного Суду у справах №552/3951/17, №399/374/16-ц, №908/779/17, та Вищого господарського суду України №922/2310/16 - вони не підлягають застосуванню до вказаної справи, так як стосуються питання переходу права постійного користування в порядку спадкування.

Правові позиції Верховного Суду у справі №926/590/17 та 911/436/17 також не підлягають застосуванню, так як ухвалою від 22 травня 2018 року по справі №922/3312/17 (а.с. 137-141) Верховний суд дійшов до висновку про необхідність відступлення від правових позицій викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду (по справам №911/436/17 та №926/590/17), на які посилається відповідач в обґрунтування власної правової позиції.

В той же час, суд вважає, що до даної справи підлягає до застосування:

- правова позиція ОСОБА_8 Верховного Суду викладена в постанові від 13 березня 2018 року по справі №348/992/16-ц, відповідно до змісту якої зроблено висновок, що : "Суди встановили, що між ОСОБА 3 і Надвірнянською РДА укладено договір оренди земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону України "Про фермерське господарство". Після державної реєстрації цього договору відповідачем засновано фермерське господарство, яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов'язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах мають бути юридичні особи".

- правова позиція ОСОБА_8 Верховного Суду викладена в постанові від 20 червня 2018 року по справі №317/2520/15-ц, відповідно до змісту якої зроблено висновок, що: "за змістом статей 5, 7, 8 і 12 Закону України "Про фермерське господарство" після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов'язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона наддавалась".

Суть вказаних позицій ОСОБА_8 Верховного Суду, ще раз підтверджує особливість природи існування такого суб'єкта господарювання як фермерське (селянське) господарство, та говорить про те, що після реєстрації вказаного суб'єкта як юридичної особи, саме до нього переходять права і обов'язки землекористувача, та відбувається фактична заміна землекористувача, без будь якого додаткового переоформлення вказаного права юридичною особою.

За таких підстав, заперечення відповідача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, є такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у відзиві, що порушує умови ч. 1 ст. 74 ГПК України, згідно якої, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

На підставі ст. ст. 61, 124, 129 Конституції України, ч. ч. 1, 2 ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 5, ч.ч. 1, 2 ст. 16, ст. 17 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" Закону України "Про селянське (фермерське) господарство, ч. 1 ст. 23 ст. 47 ЗК України 1990 року, ст. 16, ч. 1 ст. 392, ст. 396 ЦК України, п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року, керуючись ст.ст. 4, 5, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Процер" (код ЄДРПОУ 22678872, юридична адреса: 62133. Харківська обл., Богодухівський район, с. Павлівка, вул. Піщана, б.9) право постійного користування земельною ділянкою площею 32,73 га в межах згідно з планом, розташованою на території ОСОБА_3 сільської ради, призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я ОСОБА_4, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею №ХР-04-00-000916, на підставі Розпорядження Богодухівської райдержадміністрації №750 від 18.12.1996 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822, адреса місцезнаходження: м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 1 під'їзд, поверх 6,7) на користь Селянського (фермерського) господарства "Процер" (код ЄДРПОУ 22678872, юридична адреса: 62133. Харківська обл., Богодухівський район, с. Павлівка, вул. Піщана, б.9) судовий збір в сумі 1762,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.11.2018 року.

Суддя ОСОБА_9