Рішення

від 19.11.2018 по справі 906/601/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2018 р. м. Житомир Справа № 906/601/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

секретар судового засідання: Голюк Л.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: ОСОБА_1 - довіреність від 19.11.2018.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кострижівський комбінат будівельних матеріалів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспостач"

про стягнення 209311,50 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 142509,64 грн. основного боргу, 61853,58 грн. штрафу, 4948,28 грн. інфляційних.

Позивач в судове засідання уповноваженого представника не направив.

19.11.2018 на електронну пошту суду надійшло клопотання позивача з проханням розглядати справу без участі їх представника.

Також 19.11.2018 представник відповідача подав заяву про зменшення розміру штрафу.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подану заяву, просив задовольнити.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 24.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кострижівський комбінат будівельних матеріалів" (позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіспостач" (відповідач/покупець) укладено договір поставки № ТД-197/Ц, згідно умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець оплатити та прийняти на умовах, обумовлених договором, товар в асортименті за групами товарів, зазначених в додатку №1 до договору. Терміни поставки, кількість продукції вказуються в заявці покупця (п.п. 1.1. договору).

Відповідно до п.п. 3.1., 3.3. договору покупець оплачує поставлену продукцію за ціною, вказаною в оформленій постачальником заявці. Ціни на групу товарів визначаються виходячи з ринкової ціни на момент підписання цього договору, є фіксованими і підлягають зміні в порядку, визначеному цим договором. За цим договором покупець оплачує продукцію наступним чином: протягом двох календарних днів з дня розміщення заявки покупцем, постачальник виставляє покупцю рахунок на кожну партію (заявку) окремо, оплата по яких становить 100% передоплату від суми розміщення кожної партії (заявки). Передоплата здійснюється до фактичного відвантаження продукції на адресу покупця та/або визначеним покупцем вантажоотримувача. Сторони вправі письмово погодити у додатках до договору, специфікаціях тощо інші умови оплати.

Згідно п. 5 додатку до договору покупець оплачує товар протягом 2-х календарних днів з дня погодження заявки постачальником шляхом здійснення попередньої оплати в розмірі 50 % від суми розміщення замовлення та 50 % протягом 15 календарних днів з моменту переходу права власності на товар, тобто в контексті п.п. 4.2.4 договору - з моменту підписання товарно-транспортної та видаткової накладної.

На виконання своїх зобов'язань позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 618535,77 грн., що підтверджується видатковими накладними №577 від 26.03.2018, № 614 від 31.03.2018, № 634 від 03.04.2018.

Відповідач кореспондуючий обов'язок з оплати виконав частково, сплативши 476026,13 грн.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на день звернення до суду становила 142509,64 грн.

В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідач сплатив суму основного боргу.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши пояснення учасників процесу, господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Як зазначалося раніше, відповідач після відкриття провадження у справі, а саме 26.07.2018 та 03.10.2018 сплатив суму основного боргу, що підтверджується відповідними банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 85-86).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Предмет спору відсутній у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 142509,64 грн. основного боргу слід закрити на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 5.4. договору в разі порушення покупцем строків оплати більш ніж на 3 (три) банківських дня, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 10% від суми простроченої заборгованості.

Відповідно до розрахунку позивача (а.с. 12), розмір неустойки (штраф і пеня) складає 61853,58 грн.

Перевіривши розрахунок позивача, суд вважає останній вірним, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача, наведеного в тексті позовної заяви, та перевіреного судом, розмір інфляційних складає 4948,28 грн. (а.с. 13).

Щодо заяви представника відповідач про зменшення розміру штрафу господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання відповідача на неспівмірність суми збитків (які на його думку тотожні нарахованим інфляційним) не узгоджуються з положеннями діючого законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тоді як, нарахування інфляційних втрат має компенсаційний, а не штрафний характер. За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу і входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

Отже, ототожнення поняття збитки та інфляційні втрати не є можливим.

З огляду на викладене, враховуючи інтереси обох сторін, в т.ч. майнові, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру неустойки та відмовляє в її задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не подав до суду достатніх доказів на спростування позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 61853,58 грн. штрафу, 4948,28 грн. інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. Також суд закриває провадження у справі в частині стягнення 142509,64 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору, оскільки даний борг був сплачений відповідачем після звернення позивача до суду.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Приписами п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір , зокрема передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, сплачена позивачем у цій справі сума судового збору (пропорційно сумі вимог щодо яких закрито провадження у справі) може бути повернута позивачу з Державного бюджету України за наявності відповідного клопотання.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіспостач" (10001, м.Житомир, вул. Металістів, 11, ід. код 39983850)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кострижівський комбінат будівельних матеріалів" (59410, Чернівецька область, Заставнівський район, смт.Кострижівка, вул. Заводська, 15, ід. код 33108815) 61853,58 грн. штрафу, 4948,28 грн. інфляційних, а також 1204,01 грн. судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення 142509,64 грн. основного боргу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 29.11.18

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2, 3 - сторонам (рек. з повід.)