Постанова

від 29.11.2018 по справі 814/983/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/983/18

Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Димерлія О. О.,

- Єщенка О. В.,

розглянувши за правилами письмового провадження в м. Одеса апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду, яке прийнято 11 липня 2018 року у складі суду судді: Мороз А. О. за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІМ-ПРІМ" про стягнення заборгованості в сумі 37515, 37 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю АІМ-ПРІМ заборгованості в сумі 37515,37 грн., з яких 37425,53 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій, 89,84 грн. - пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.

Позов обґрунтовано тим, що протягом 2017 року відповідач не працевлаштував осіб з інвалідністю відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв'язку з чим до нього застосована адміністративно-господарська санкція, а в результаті її несвоєчасної сплати нарахована пеня.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в задоволені вказаного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що Миколаївський окружний адміністративний суд прийняв рішення від 11.07.2018 року з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, зробив висновки, що не відповідають дійсним обставинам справи та суперечать нормам діючого законодавства України, просить, зокрема: скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року; прийняти нову постанову по справі № 814/983/18, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що протягом 2017 року відповідач подав до Заводського районного центру зайнятості звіти форми 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) від 05.01.2017 р. та від 08.11.2017 р. Подання відповідачем форм звітності підтверджується листом Заводського районного центру зайнятості від 29.03.2018 р. №04-314/2-18/13, згідно якого відповідачем подано 2 звіти, із вакансією на посаду інструктор з фізкультури , на яку центром зайнятості було направлено одну особу, як не була працевлаштована, у зв'язку з відсутністю відповідної освіти. Більше осіб за цей період не направлялось.

15.03.2018 року за № 08-61/420 Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів керівнику ТОВ АІМ-ПРІМ направлено претензію (а.с. 18) стосовно сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на протязі 2017 року, у розмірі 37 425, 53 грн. та 89.84 грн.

Дана сума заборгованості (37 425,53 грн.) по адміністративно-господарських санкціях підтверджується звітом за формою 10-ПІ №06-12/2066 від 28.02.2018 року за 2017 рік (Додаток № 1), розрахунком заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій (Додаток № 2), та сума пені (89,84 грн.) підтверджується розрахунком пені на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій (Додаток № 2) (а.с. 12).

Оскільки вищевказані суми відповідачем не сплачено у добровільному порядку, утворилася заборгованість у сумі 37515,37 грн., внаслідок чого Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду із вказаним адміністративним позовом.

За наслідками розгляду вказаного спору суд першої інстанції дійшов висновку, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Підприємство вжило заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У зв'язку з цим покладання на підприємство відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись, або з відмовою цих осіб чи не відповідністю посаді, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 Господарського кодексу України. Таким чином, позивач не довів суду вчинення відповідачем правопорушення у сфері господарювання (як того вимагають приписи статті 218 Господарського кодексу України), що є підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій, а тому позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні № 875-XII (далі - Закон України № 875-XII), вбачається, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно ст. 19 Закону України № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Так, як вбачається із матеріалів справи, а саме із звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форма № 10-ПІ (зареєстровано у відділені 28.02.2018 року під № 06-12/2066) (а.с. 13) наданого ТОВ АІМ-ПРІМ до Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (фактично на рік) становить - 47 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить - 1 особа, при цьому кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні становить - 2 осіб.

Частиною 1 ст. 20 Закону України № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Згідно змісту ст. 20 Закону України № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України ( 436-15 ).

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону).

Отже, діючим законодавством встановлюється обов'язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для інвалідів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Так, згідно матеріалів справи, 15.03.2018 року за № 08-61/420 Миколаївським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів керівнику ТОВ АІМ-ПРІМ направлено претензію (а.с. 18) стосовно сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на протязі 2017 року, у розмірі 37 425, 53 грн. та 89.84 грн., згідно розрахунку (а.с. 12).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 18-1 Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення від 05 липня 2012 року №5067-VІ роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

Згідно Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Підпунктом 3.1.3 п. 3.1 даного Порядку визначено, що у звіті № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у пункті 3 вказується кількість вакансій, на які можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню та зазначаються категорії таких громадян, зокрема, інваліди.

У разі якщо роботодавець планує укомплектувати вакансію самостійно, без допомоги служби зайнятості, він також зобов'язаний подати форму № 3-ПН, при цьому, згідно з п. 2.2.6 Порядку подання цієї звітності, зазначивши у ній, що не потребує укомплектування вакансії за сприянням служби зайнятості. У випадку якщо вакансія передбачена штатним розписом, роботодавець має подавати інформацію за формою № 3-ПН до внесення відповідних змін у штатний розпис (лист Міністерства соціальної політики України від 21 серпня 2013 року).

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості .

Така позиція суду цілком відповідає висновкам Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним в постанові від 21.09.2018 року у справі №816/593/17.

Так, судом встановлено, що згідно матеріалів справи, а саме копії листа Заводського районного центру зайнятості № 04-314/2-18/13 від 29.03.2018 (а.с. 14) вбачається, що відповідачем подано 2 звіти, із вакансією на посаду інструктор з фізкультури , на яку центром зайнятості було направлено одну особу, як не була працевлаштована, у зв'язку з відсутністю відповідної освіти. Більше осіб за цей період не направлялось.

При цьому, колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року у справі № 805/2275/17-а висловив правову позицію, відповідно до якої Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Водночас, як свідчать матеріали справи (а.с. 30-36) відповідач вживав усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме проводив робочі зустрічі представників ТОВ АІМ-ПРІМ з представниками центру зайнятості та представниками позивача на влаштованих ним конференціях та ярмарках вакансій.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем, у зв'язку із виконанням передбачених законодавством заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць, шляхом подання звітів за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є вірним, та доводи позивача, що викладені в його апеляційній скарзі висновків суду не спростовують.

Згідно вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІМ-ПРІМ" про стягнення заборгованості в сумі 37515, 37 грн. - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О. О. Димерлій

Суддя: О. В. Єщенко