Рішення

від 30.11.2018 по справі 910/12903/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 30.11.2018Справа №  910/12903/18 Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С", м. Київ до Малого приватного підприємства "Круїз", м. Київ про стягнення 97  877,14 грн., - Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "С.К.С" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Малого приватного підприємства "Круїз" (відповідач) суми заборгованості за Договором поставки № 5568 від 15.03.2018р. в розмірі 97  877,14 грн., з урахуванням штрафних та фінансових санкцій, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором. Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи. Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами. При цьому, вказаною ухвалою суду, зокрема, відповідачу було запропоновано у строк до п'ятнадцяти днів з дня її вручення подати відзив на позовну заяву, надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази чого надати суду. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Так, з метою повідомлення відповідача  про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, 03.10.2018р. ухвала суду про відкриття провадження у справі від 02.10.2018р. була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, буд. 5-Б. 07.11.2018р. до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачеві разом з ухвалою суду від 02.10.2018р., яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку з відбитком календарного штемпелю за 06.11.2018р. не вручене під час доставки останньому та за закінченням встановленого строку зберігання повернуто до суду. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення за 06.11.2018р. про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву не подав до суду, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, – ВСТАНОВИВ: 15.03.2018р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено Договір поставки № 5568 (надалі – Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язувався передавати у власність покупця товар, а покупець зобов'язувався приймати та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених цим договором. За умовами п. 1.2. Договору асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначається в товарно-транспортних накладних (далі –ТТН), які оформлюються постачальником згідно отриманого від покупця замовлення. Як передбачено в п. 2.1. Договору товар передається покупцю окремими партіями на підставі ТТН, яка оформляється згідно замовлення. Замовлення на товар передається покупцем та приймається постачальником по телефону або через представника постачальника. Відповідно до п. 2.2. Договору прийняття товару здійснюється шляхом підписання покупцем особисто або через уповноважених осіб ТТН, виписаної постачальником, яка є невід'ємною частиною договору. Згідно п. 2.4. Договору право власності на товар, а також ризик випадкового знищення та (або) пошкодження товару, переходять покупцеві у момент підписання ним ТТН. У п. 3.2. Договору сторони домовились, що приймання та передача товару за кількістю та якістю здійснюється представниками постачальника та покупця у відповідності до чинного законодавства України й умов цього договору. Після підписання сторонами ТТН, претензії щодо кількості та якості (крім прихованих недоліків) товару постачальником не розглядаються. Як видно з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 87  552,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченими копіями товарно-транспортних накладних, а саме: - № KS000160086 від 17.04.2018р. на суму 43  776,00 грн.; - № KS000175746 від 25.04.2018р. на суму 43  776,00 грн.; Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами його представника та відтисками печатки відповідача у зазначених вище товарно-транспортних накладних. За змістом п. п. 4.1., 4.2. Договору оплата товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту передачі партії товару покупцю. Форма розрахунків: готівкова, безготівкова. У підп. 5.2.2. п. 5.2. Договору покупець взяв на себе зобов'язання, зокрема, повністю оплатити вартість товару у строк, передбачений п. 4.1. Договору. Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018р. (п. 9.1. Договору). Як вказує позивач та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо здійснення своєчасної та у повному обсязі оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем на суму 87  552,00 грн. Оскільки відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, останній звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 87  552,00 грн. суми основного боргу, з урахуванням -612,86 грн. інфляційних втрат та 10  938,00 грн. пені. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Судом встановлено факт поставки відповідачу товару на суму 87  552,00 грн., прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтисками печатки у зазначених вище товарно-транспортних накладних, що останнім при розгляді даної справи не заперечується. Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін. У відповідності до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З урахуванням викладеного, беручи до уваги положення п. 4.1. Договору обов'язок відповідача щодо оплати вартості поставленого позивачем товару мав бути виконаний протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту передачі партії товару покупцю. Разом з тим, при розгляді даної справи судом встановлено, що позивачем невірно визначено граничний строк для оплати відповідачем вартості поставленого товару (належного виконання зобов'язань за договором) за вказаними товарно-транспортними накладними на поставку товару, а відтак і момент (початок) прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання, оскільки позивачем не враховано, що кінцеві дати строку на оплату вартості товару припадали на святкові дні (01.05.2018р. та 09.05.2018р. відповідно) та в силу положень ч. 5 ст. 254 ЦК України днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день, у даному випадку за товарно-транспортною накладною № KS000160086 від 17.04.2018р. – 02.05.2018р., а за товарно-транспортною накладною № KS000175746 від 25.04.2018р. – 10.05.2018р., а прострочення виконання зобов'язання з оплати вартості товару за вказаними вище товарно-транспортними накладними у відповідача виникло з наступного дня після спливу зазначеного строку. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Оскільки невиконання зобов'язання відповідача за договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 87  552,00 грн. суми основного боргу визнаються судом обґрунтованими. Водночас з розрахунку вимог позивача (ціни позову) вбачається, що позивачем заявлено мінусове значення інфляційного збільшення боргу (дефляцію), а саме – 612,86 грн. за загальний період травень-серпень 2018р. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Згідно з п. п. 3.1., 3.2., 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. З урахуванням викладеного, враховуючи вимоги позивача, заявлена до стягнення з відповідача сума боргу 87  552,00 грн. має бути зменшена на значення індексу інфляції (дефляції), а саме на 612,86 грн. за загальний період травень-серпень 2018р., у зв'язку з чим до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 86  939,14 грн. Крім того, позивачем за прострочення оплати вартості товару за договором заявлено до стягнення з відповідача 10  938,00 грн. пені. Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності. Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки. У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до п. 6.1. Договору у випадку затримки оплати за товар згідно п. 4.1. Договору, покупець зобов'язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочки платежу, починаючи з дати коли покупець був зобов'язаний оплатити партію товару. В контексті вище наведеного (невірно визначеного позивачем моменту прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати вартості переданого йому товару), суд визнає частково невірним розрахунок пені, наведений позивачем у своїй позовній заяві. Таким чином, за період з 03.05.2018р. по 14.09.2018р. (кінцева дата розрахунку, визначена позивачем) на суму заборгованості у розмірі 43  776,00 грн. (за товарно-транспортною накладною № KS000160086 від 17.04.2018р.) обґрунтованою є пеня в розмірі 5  591,33 грн., а за період з 11.05.2018р. по 14.09.2018р. (кінцева дата розрахунку, визначена позивачем) на суму заборгованості у розмірі 43  776,00 грн. (за товарно-транспортною накладною KS000175746 від 25.04.2018р.) – 5  265,11 грн., що разом становить 10  856,44 грн., у зв'язку з чим вимоги позивача у цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму. За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог щодо стягнення основного боргу та нарахованих штрафних санкцій, водночас позивачем не доведено суду наявності обставин щодо покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді штрафних санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими. За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/12903/18 підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 86  939,14 грн. суми основного боргу (з урахуванням індексу інфляції (дефляції)) та 10  856,44 грн. пені. Судовий збір у розмірі 1  760,53 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача. Керуючись ст.  ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Малого приватного підприємства "Круїз" (ідентифікаційний код 21600075, місцезнаходження: 03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, буд. 5-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "С.К.С" (ідентифікаційний код 38591109, місцезнаходження: 03062, м. Київ, вул. Екскаваторна, буд. 35) 86  939,14 грн. (вісімдесят шість тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять гривень 14 коп.) суми основного боргу, 10  856,44 грн. (десять тисяч вісімсот п'ятдесят шість гривень 44 коп.) пені 1  760,53 грн. (одну тисячу сімсот шістдесят гривень 53 коп.) судового збору. 3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. 4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ. 5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після  повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Повне рішення складено 30.11.2018р. Суддя                                                                                                                             С.М. Морозов