Рішення

від 20.11.2018 по справі 910/12957/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2018Справа № 910/12957/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТС Плюс

до приватного підприємства Ікорний дім Бестер

про стягнення 118 947,17 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Циганенко О.С. - представник (довіреність № б/н від 26.09.2018),

від відповідача не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю ТС Плюс (далі - ТОВ ТС Плюс , позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства Ікорний дім Бестер (далі - ПП Ікорний дім Бестер , відповідач) про стягнення 118 947,17 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що між ним та відповідачем був укладений договір поставки № 23-09 від 23.09.2015, на виконання умов якого відповідач передав позивачу товар. У грудні 2017 року сторони дійшли згоди припинити свої правовідносини, що виникли з указаного договору, у зв'язку з чим позивачем був повернутий відповідачу поставлений ним товар. З урахуванням здійсненої позивачем часткової оплати попередніх партій товару та вказаного повернення товару, поставленого відповідачем, у останнього утворилась заборгованість перед позивачем, яку позивач просить стягнути у судовому порядку на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки правова підстава набуття таких грошових коштів відпала.

У зв'язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 118 947,17 грн., з яких: 106 300,35 грн. - основний борг, 12 646,82 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/12957/18 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 06.11.2018.

01.11.2018 відділом автоматизованого діловодства суду був зареєстрований поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому останній вказав, що у грудні 2017 року сторони дійшли згоди припинити правовідносини, що виникли між ними з договору поставки № 23-09 від 23.09.2015, а вказаний договір був розірваний сторонами за взаємною згодою. Однак, твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості є хибними та ґрунтуються на помилках, допущених при ведені бухгалтерського обліку на підприємстві позивача. Відповідач, відповідач вказав, що товар, поставлений відповідачем у грудні 2017 року, не був оплачений або повернутий позивачем, вважав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості у розмірі, заявленому позивачем. Враховуючи викладене, відповідач вважав заявлені позовні вимоги безпідставними та просив суд у їх задоволенні відмовити.

06.11.2018 позивач подав відповідь на відзив, вважав, що доводи відповідача є таким, що не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

У судовому засіданні 06.11.2018 судом була оголошена перерва до 20.11.2018.

20.11.2016 відділом автоматизованого діловодства суду було зареєстроване подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтоване відсутністю у представника відповідача можливості прибути в судове засідання у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні в Апеляційному адміністративному суді (Шостий апеляційний адміністративний суд). Вказане клопотання було відхилене судом з огляду його необґрунтованість, оскільки відповідач, всупереч вимогам ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтував подане ним клопотання. Крім того, вказане клопотання також було відхилено судом зважаючи на обмежений процесуальний строк, встановлений ст. 248 Господарського процесуального кодексу України для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, та відсутність законодавчо закріпленої можливості подовжити вказаний строк.

У судовому засіданні 20.11.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та правомірними, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 20.11.2018 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

23.09.2015 між ТОВ ТС Плюс (покупець) та ПП Ікорний дім Бестер (постачальник) був укладений договір поставки № 23-09 (далі - договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар окремими партіями протягом строку дії договору, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити його на умовах, визначених у даному договорі.

На виконання умов вищевказаного договору відповідач поставив позивачу товар, а позивач частково оплатив вказаний товар, внаслідок чого у позивача станом на 30.06.2017 утворилась заборгованість перед відповідачем за поставлений та неоплачений товар в розмірі 142 049,47 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків, засвідченим підписами представників та печатками обох сторін, а також видатковими накладними та банківськими виписками по рахунку позивача, долученими до матеріалів справи з клопотанням, поданим до суду 14.11.2018.

Крім тог,о відповідач поставив позивачу товар за видатковими накладними № РН-0000152 від 14.07.2017 та № РН-0000170 від 02.08.2017 на загальну суму 26 100,08 грн.

Таким чином загальний розмір грошових зобов'язань позивача перед відповідачем становив 168 149,55 грн. (142 049,47 грн. + 26 100,08 грн.).

Судом також встановлено, що протягом періоду з 07.07.2017 по 28.09.2017 позивач здійснив оплату переданого йому відповідачем товару в загальному розмірі 155 749,53 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача, долученою до матеріалів справи.

Крім того, як зазначає позивач у позовній заяві та відповідач у відзиві на позовну заяву, в грудні 2017 року сторони дійшли згоди припинити правовідносини, що виникли з вищевказаного договору поставки № 23-09 від 23.09.2015.

Частиною 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності вищевказаних обставин припинення договірних правовідносин, а також не має сумнівів щодо добровільності їх визнання сторонами, вказані обставини не підлягають доказуванню перед судом під час розгляду даної справи.

У зв'язку з зазначеним припиненням договірних правовідносин між сторонами позивач повернув відповідачу товар на загальну суму 118 700,39 грн., що підтверджується накладними на повернення товару № 299, № 298 від 02.08.2017, № 1249, № 1250, № 1251, № 1252, № 1253, № 1254, № 1255, № 1256, № 1257, № 1258, № 1259, № 1260, № 1261, № 1262, № 1263, № 1264, № 1265 від 14.11.2017, а також розрахунками корегування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, а саме: розрахунком № 54 від 16.12.2017 до накладної № 7 від 04.01.2017, розрахунком № 46 від 16.12.2017 до накладної № 177 від 02.08.2017, розрахунком № 45 від 16.12.2017 до накладної № 159 від 14.07.2017, розрахунком № 28 від 16.12.2017 до накладної № 159 від 14.07.2017, розрахунком № 34 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 27 від 16.12.2017 до накладної № 142 від 26.06.2017, розрахунком № 33 від 16.12.2017 до накладної № 65 від 13.03.2017, розрахунком № 30 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 55 від 16.12.2017 до накладної № 231 від 20.10.2016, розрахунком № 53 від 16.12.2017 до накладної № 269 від 01.12.2016, розрахунком № 52 від 16.12.2017 до накладної № 33 від 08.02.2017, розрахунком № 51 від 16.12.2017 до накладної № 65 від 13.03.2017, розрахунком № 50 від 16.12.2017 до накладної № 45 від 15.02.2017, розрахунком № 49 від 16.12.2017 до накладної № 45 від 15.02.2017, розрахунком № 48 від 16.12.2017 до накладної № 33 від 08.02.2017, розрахунком № 47 від 16.12.2017 до накладної № 177 від 02.08.2017, розрахунком № 38 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 37 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 36 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 35 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 32 від 16.12.2017 до накладної № 142 від 26.06.2017, розрахунком № 31 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 29 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 56 від 16.12.2017 до накладної № 212 від 27.09.2016, розрахунком № 44 від 16.12.2017 до накладної № 159 від 14.07.2017, розрахунком № 43 від 16.12.2017 до накладної № 142 від 26.06.2017, розрахунком № 42 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 41 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 40 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017, розрахунком № 39 від 16.12.2017 до накладної № 117 від 10.05.2017.

Відповідач, у свою чергу, прийняв повернутий позивачем товар, що підтверджується довіреністю ID № 000155 від 14.12.2017, виданою відповідачем ОСОБА_2 - особі, уповноваженій на приймання товарно-матеріальних цінностей від позивача - ТОВ ТС Плюс , а також підписом уповноваженої особи на вищевказаних накладних на повернення товару.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 106 300,35 грн. (155749,53 грн. + 118700,39 грн. - 168 149,55 грн.).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 106 300,35 грн., на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, як такі, що набуті на правовій підставі, що згодом відпала.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд враховував таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За приписами ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо:

1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами;

2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 по справі № 6-3090цс15.

З огляду на те, що спірні грошові кошти були набуті відповідачем в межах правової підстави, а саме - договору поставки № 23-09 від 23.09.2015, яка згодом відпала, оскільки сторони дійшли згоди з грудня 2017 року припинити правовідносин між ними, що виникли з указаного договору, про що сторони спору не сперечаються, суд дійшов висновку про правомірність вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 106 300,35 грн. та необхідність задовольнити таку вимогу у вказаному розмірі. При цьому суд зазначає, що доводи відповідача, наведені ним у відзиві, спростовуються матеріалами справи.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 12 646,82 грн.

Частиною 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Водночас між сторонами відсутній договір, яким встановлений розмір процентів, що нараховуються за користування чужими грошовими коштами, розмір таких процентів також не встановлений чинним законодавством України.

При цьому суд бере до уваги окрему думку Суддів Великої Палати Верховного Суду Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Ситнік О.М. до постанови Верховного Суду від 10.04.2018 по справі № 910/10156/17 та звертає увагу позивача на безпідставність застосування до спірних правовідносин, врегульованих главою 83 Цивільного кодексу України, зокрема ст. ст. 1212, 1214 вказаного Кодексу, положень ст. 1048 Цивільного кодексу України в частині визначення розміру процентів за користування грошовими коштами на підставі аналогії закону, що закріплена у ст. 8 Цивільного кодексу України, оскільки такі правовідносини не є подібними за змістом до правовідносин, що виникають з договору позики, у той час як аналогію закону можна застосовувати виключно за умови подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Поряд з наведеним за приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

До матеріалів справи долучений лист № 231 від 18.05.2018, в якому позивач просить відповідача повернути йому грошові кошти в розмір 106 300,35 грн., проте доказів направлення вказаного листа суду не надав.

Крім того, до матеріалів справи долучена вимога від 03.09.2018 про повернення грошових коштів в розмірі 106 300,35 грн., направлена на адресу відповідача 05.09.2018, що підтверджується описом вкладення у цінний лист (поштове відправлення № 0311516359965) та фіскальним чеком підприємства поштового зв'язку № 0974 від 05.09.2018.

Вказана вимога згідно з витягом з офіційного веб-сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта , долученим до матеріалів справи, отримана відповідачем 12.09.2018.

Таким чином, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк повернення відповідачем спірних грошових коштів настав 19.09.2018 (12.09.2018 + 7 календарних днів).

Водночас, позивач нараховує проценти за користування чужими грошовими коштами до 14.09.2018, тобто позивач нараховує вказані проценти за період до початку прострочення відповідачем виконання його грошового зобов'язання, що є не правомірним. В силу приписів ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, в тому числі в частині визначення періоду нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, а тому відповідна вимога позивача задоволенню не підлягає.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 106 300,35 грн.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства Ікорний дім Бестер (01103, м. Київ, вул. Залізничне Шосе, буд. 21, ідентифікаційний код 39006995) на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТС Плюс (03115, м. Київ, вул. М.Краснова, буд. 27, ідентифікаційний код 36264680) основний борг у розмірі 106 300,35 грн. (сто шість тисяч триста грн. 35 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 594,51 грн. (одна тисяча п'ятсот дев'яносто чотири грн. 51 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 03.12.2018.

Суддя О.Г. Удалова