Рішення

від 27.11.2018 по справі 917/1327/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  27.11.2018 р.                                                                            Справа №  917/1327/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Церматт" вул. Шевченка, буд. 208, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 35891342 до  Селянського фермерського господарства "Криниця", с. Пашківка, Козельщинський район, Полтавська область, 39143, код ЄДРПОУ 24831390 про  стягнення грошових коштів                                                         Суддя  Білоусов С. М.                                            Секретар судового засідання  Бойченко Л.О. Представники: від позивача:  не з'явився; від відповідача:  не з'явився. Суть справи: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Церматт" про стягнення з Селянського фермерського господарства "Криниця" заборгованості в розмірі 51 173,06 грн. з яких 43 712,06 грн. - інфляційні нарахування та        7 461,00 грн. - 3% річних. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.10.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі в судовому засіданні з повідомленням сторін. Представники сторін повідомлені належним чином про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення ухвали суду від 29.10.2018 року (залучено до матеріалів справи). Згідно ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 20 від 08.11.2018 року (вх. № 10527 від 12.11.2018 року), в якому проти позову заперечує та просить суд застосувати строк позовної давності. Від позивача надійшли заперечення на відзив від 26.11.2018 року (вх. № 11074 від 27.11.2018 року), де позивач вважає доводи відповідача безпідставними. Рішення приймається з врахуванням вимог ст. 252 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив: Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.01.2011 року по справі          № 25/224, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2011 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Церматт" (позивач) до селянського (фермерського) господарства "Криниця" (відповідач) задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 80 000,00 грн. основного боргу,            10 000,00 грн. штрафу, 7 905,21 грн. - пені, 4 040,00 грн. - інфляційних та 1 653,70 грн. - 3% річних, за неналежне виконання умов договору купівлі-продажу № 67/2009 від 01.12.2009 року. На виконання вказаних вище судових рішень господарським судом Полтавської області було видано наказ № 25/224 від 01.02.2011 року. Рішення суду набрало законної сили 01.02.2011 року, тому позивач звернувся до суду про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду на підставі       ст. 625 ЦК України на загальну суму боргу 103 598,91 грн. починаючи з наступного дня, а саме з 02.02.2011 року. Позивач у позовній заяві зазначив, що 24.09.2018 року відповідно до платіжного доручення № 1486 відповідач погасив в повному обсязі заборгованість перед позивачем у розмірі 27 810,89 грн. При прийнятті рішення судом враховано наступне. Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Згідно з наведеною нормою  боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не визнаються неустойкою у розумінні  положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України. Отже, за  змістом  наведеної  норми  закону  інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні кредитору матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові. Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за  час прострочення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням,  і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК), а тому 24.09.2018 року (дата здійснення розрахунку з позивачем) і є датою, коли зобов'язання припинилося. Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим. З правового аналізу положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України випливає, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник виконав лише 24.09.2018 року, не припиняє правовідносин між сторонами, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу. Тому позивачем правомірно заявлено до стягнення 43 712,06 грн. інфляційних нарахувань та 7 461,00 грн. - 3% річних. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про сплив строку позовної давності. Водночас главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Зі змісту норм матеріального права випливає, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, визначених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 зазначеного Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Позивач визначив період для стягнення 3 % річних із 02.02.2011 року по 23.09.2018 року, інфляційних втрат – із 02.02.2011 року по 23.09.2018 року, з позовом звернувся 23.10.2018 року, про що свідчить штамп поштового відділення на конверті, в якому прийшла позовна заява до суду (а.с.30). Враховуючи клопотання відповідача про застосування строку позовної давності,   кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Таким чином задоволенню підлягають вимоги про стягнення 10 775,43 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період із 23.10.2015 року по 23.09.2018 року та                   2 449,57 грн. – 3 % річних за період із 23.10.2015 року по 23.09.2018 року. У стягненні 3 % річних та інфляційних нарахувань за період із 02.02.2011 року по 22.10.2015 року слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності. Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заявленої суми з відповідача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладається у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Здійснивши перерахунок судового збору до стягнення з відповідача підлягає 455,37 грн. Враховуючи викладене, керуючись статтями 232-233, 237-238 ГПК України, суд,- ВИРІШИВ: 1.   Позовні вимоги задовольнити частково. 2. Стягнути з Селянського фермерського господарства "Криниця" (с. Пашківка, Козельщинський район, Полтавська область, 39143, код ЄДРПОУ 24831390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Церматт" (вул. Шевченка, буд. 208, м. Черкаси, 18001, код ЄДРПОУ 35891342) - 10 775,43 грн. - інфляційні нарахування, 2 449,57 грн. - 3% річних та 455,37 грн. судового збору. 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Копію рішення направити сторонам по справі. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до       п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами  за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 03.12.2018 року.                                  Суддя                                                    Білоусов С. М.