Ухвала

від 03.12.2018 по справі 640/18647/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/29   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А про повернення позовної заяви 03 грудня 2018 року                                        м. Київ                              № 640/18647/18           Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкова Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «Бюромакс» товариства з обмеженою відповідальністю «Осмій-груп» про визнання недійсним правочину, В С Т А Н О В И В :           До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - позивач), адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 із позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Бюромакс» (надалі - відповідач-1), адреса: 03680, м. Київ, вул. Святошинська, 34, товариства з обмеженою відповідальністю «Осмій-груп» (надалі - відповідач-2), адреса: 02094, м. Київ, пров. Червоногвардійський, 2А, офіс 4, у якій просить суд визнати недійсним правочин, укладений між ТОВ «Бюромакс» (код ЄДРПОУ 41509826) та ТОВ «Осмій-груп» (код ЄДРПОУ 40227862), за результатами якого складено податкові накладні від 10.05.2018 №41, від 10.05.2018 №42.           Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року позовна заява Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишена без руху та надано строк для усунення недоліків. Для усунення недоліків позовної заяви, позивачу необхідно було подати до суду заяву на усунення недоліків позовної заяви із зазначенням номера справи, до якої долучити: оригінал документа про сплату судового збору, копію оскаржуваного договору та власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. 28 листопада 2018 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника позивача про відстрочення сплати судового збору, у зв'язку зі скрутним фінансовим положенням та неналежним фінансуванням державних органів. Інших документів на вимогу суду та на виконання ухвали про залишення позову без руху позивачем не надано. Розглядаючи заявлене клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, суд зазначає наступне. В поданому до суду клопотанні про відстрочення сплати судового збору заявник не зазначає період, подію або календарну дату, до якої він просить відстрочити сплату судового збору (на годину, на день, на рік тощо), а зазначає лише: «Відстрочити сплату судового збору за зверненням до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ТОВ «Бюромакс», ТОВ «Осмій-груп». Такий виклад прохальної частини клопотання позбавляє суд можливості встановити його обґрунтованість. При цьому, в тексті заяви щодо цього вказано лише аргумент про скрутне фінансове становище та неналежне фінансування державних органів, який заявник взагалі не конкретизує. Так, не вказано, які саме державні органи неналежним чином фінансуються, яким чином ці обставини стосуються заявника та поданої ним заяви, якими доказами підтверджується скрутне фінансове становище та неналежне фінансування. Крім цього, згідно ч. 1 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Вказаною нормою встановлено можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення такої норми спрямоване на те, щоб сплата судового збору не була перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану. Разом з тим, положення наведених статей процесуального закону надають суду певні можливості для зменшення тягаря судових витрат за своїм розсудом у кожній конкретній ситуації, тоді як Закон України "Про судовий збір" у певних категоріях справ/певної категорії населення безальтернативно звільняє від обов'язку сплачувати судовий збір, серед яких податкові органи відсутні (стаття 5 цього Закону). Згідно з статтею 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Отже, в силу вимог статті 8 Закону України "Про судовий збір", органи Державної фіскальної служби України не є суб'єктами, на яких розповсюджується дія законодавства щодо відстрочення або розстрочення його сплати. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 10.01.2018 у справі №К/9901/12/18, від 12.01.2018 у справах №К/9901/2132/18, №К/9901/2135/18, №К/9901/2131/18 та №К/9901/2134/18. Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. ДФС та її територіальні органи є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів. Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено відповідним кошторисом, розмір яких щорічно затверджується. Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення). У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі – Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів. З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень тощо не є підставою для звільнення (відстрочення, розстрочення) від такої сплати в даній справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Верховного Суду від 26.01.2018 у справі № К/9901/854/17. Відповідно до частини першої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Таким чином, сплата судового збору є обов'язком заявника, а тому зловживання правом на відстрочення сплати судового збору є неприпустимим. Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв'язку із цим обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для відстрочення такої сплати, оскільки позивач не позбавлений можливості звертатись до відповідних органів про додаткове фінансування на оплату судового збору. Крім того, суд звертає увагу, що у даній справі позивачем (суб'єктом владних повноважень) заявлено одну вимогу немайнового характеру, а тому позивачу при зверненні з даним адміністративним позовом необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 1762,00 грн, який, на думку суду, для позивача не є обтяжуючим. Аналізуючи зазначене у сукупності, суд приходить до висновку, що наведені останнім обставини в якості підстави для задоволення поданого клопотання не є достатніми для відстрочення сплати судового, у зв'язку з чим, у задоволенні клопотання ГУ ДФС у м. Києві про відстрочення сплати судового збору слід відмовити. Також, позивач не виконав інші вимоги ухвали від 16 листопада 2018 року: не надав суду копію оскаржуваного договору, який є предметом позову (позивач просить його визнати недійсним) та власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні. Відповідно до ч. 7 ст. 161 КАС України, до заяви про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування. Відтак, суд вказує, що відсутність у матеріалах справи копії оскаржуваного правочину, який оскаржується,  позбавляє суд можливості повністю та всебічно здійснити розгляд даної справи, а клопотання про необхідність витребування даного доказу позивачем не надано. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. З урахуванням зазначених вище обставин, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви позивачеві. Керуючись статтями 133, 160-161, пунктом першим частиною 4 статті 169, частиною 8 статті 169, статтями 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя - У Х В А Л И В: 1. У задоволенні клопотання Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про відстрочення сплати судового збору - відмовити. 2. Позовну заяву Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві повернути. 3. Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. 4. Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву. Ухвала набирає законної сили згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Суддя                                                                                                             Н.В. Клочкова