Рішення

від 03.12.2018 по справі 453/1162/18

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 453/1162/18

№ провадження 2/453/527/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 грудня 2018 року Сколівський районний суд Львівської області у складі: головуючого - судді Микитина В.Я. ,

секретаря судових засідань Корнута Т.Б. ,

з участю позивача ОСОБА_2 ,

її представника - адвоката ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Сколе Львівської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Сколівської районної спілки споживчих товариств про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 28.09.2018 року звернулася у суд з позовною заявою, в якій просить поновити її на посаді головного економіста Сколівської районної спілки споживчих товариств та стягувати з відповідача у її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі від 01.10.2018 року дану справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справиіз визначенням дати судового засідання 15.11.2018 року.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 15.11.2018 року за клопотанням позивача судове засідання відкладено, а також витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії документів.

Розгляд справи по суті відбувся 03.12.2018 року, з участю позивача та її уповноваженого представника.

Позов обґрунтовано тим, що вона більше тридцяти років перебувала у трудових відносинах зі Сколівською районною спілкою споживчих товариств, займаючи різні посади. Розпорядженням голови правління Сколівської районної спілки споживчих товариств її було звільнено з роботи з 28.02.2017 року у зв'язку зі скороченням штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Постановою Апеляційного суду Львівської області від 23.05.2018 року її позов про поновлення на роботі задоволено, стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте, відповідач добровільно не виконав рішення суду про її поновлення, а саме не ознайомив її з наказом про поновлення на роботі, не вніс відповідні записи у трудову книжку та не здійснив фактичного допуску її як працівника до роботи, незважаючи на її бажання приступити до виконання трудових обов'язків. 06.08.2018 року головним державним виконавцем Сколівського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області відкрито виконавче провадження № 56930803 про поновлення позивача на посаді головного економіста Сколівської РССТ та виконавче провадження № 56930290 про стягнення з Сколівської РССТ на користь позивача середнього заробітку. Рішення суду про поновлення позивача на роботі відповідачем фактично виконано 30.08.2018 року, що підтверджується актом державного виконавця, про що видано Розпорядження № 19 від 24.05.2018 року та № 38 від 30.08.2018 року, а також внесено відповідні записи до трудової книжки. При складенні даного акту стало відомо про наявність Розпорядження № 19 від 24.05.2018 року, про існування якого відповідачем не було надано жодної інформації за майже три місяці намагань приступити до роботи. Одночасно розпорядженням № 37 голови правління ОСОБА_4 позивача зобов'язано до 15.00 год. 30.08.2018 року надати письмові пояснення у зв'язку з відсутністю на роботі у період з 24.05.2018 року по 30.08.2018 року. Незважаючи на надані пояснення, не врахувавши, що позивач фактично поновлена на роботі лише 30.08.2018 року внаслідок примусового виконання рішення суду, відповідачем знову звільнено її з посади головного спеціаліста з 30.08.2018 року за прогул без поважних причин з 24.05.2018 року по 30.08.2018 року (п. 4 ст. 40 КЗпП України). Позивач вважає, що її звільнено з роботи незаконно, просить поновити її на раніше займаній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач ОСОБА_2 та її представник - адвокат ОСОБА_3 у судове засідання щодо розгляду справи по суті з'явилися, позо підтримали повністю, з урахуванням надано розрахунку щодо оплати за час вимушеного прогулу.

Відповідач явку у судове засідання належним чином уповноваженого представника не забезпечив, відзиву на позов, як і витребуваних документів не подав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх учасників справи та давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєва та Плахтєєв проти України (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз'яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов'язків позивача трудового характеру у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

За змістом ст. 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу).

Згідно положень ст. 233, що міститься у главі XV КЗпП України, працівник може звернутись з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії Наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як роз'яснюється у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини

пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на усі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Предметом спору у даній справі є звільнення позивача, котре відбулось на підставі розпорядження відповідача від 30.08.2018 року. Як вбачається із поданої позовної заяви, така зареєстрована судом 28.09.2018 року, тобто менш, аніж за один місяць з дня видачі та вручення позивачу вищевказаного розпорядження і самого звільнення. Таким чином, встановлений законом строк звернення до суду за вирішенням трудового спору позивачем не пропущений.

По суті спору судом встановлено, що позивач, починаючи з 1985 року, працювала у відповідача на різних посадах, а до часу звільнення - на посаді головного економіста.

28.02.2017 року позивач була звільнена із посади головного економіста у зв'язку із скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Постановою Апеляційного суду Львівської області, винесеною 23.05.2018 року у цивільній справі № 453/336/17, провадження № 22-ц/783/7439/17, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 27.11.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сколівської районної спілки споживчих товариств про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивача поновлено на посаді головного економіста Сколівської районної спілки споживчих товариств, стягнуто середній заробіток на час вимушеного прогулу, допущено негайне виконання рішення у частині поновлення на роботі та стягнення заробітку за один місяць.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов'язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов'язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов'язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно (стаття 68 Конституції України, статті 11, 14 ЦК України, статті 18, 430 ЦПК України, Закон України Про виконавче провадження ).

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Частиною 7 цієї статті встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, тому відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Це зазначено і у правовій позиції, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-435 цс15, відповідно до якої за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 235 КЗпП при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Судом встановлено, що у зв'язку із невиконанням добровільно судового рішення про поновлення позивача на роботі, таке виконано у примусовому порядку, що підтверджується актом державного виконавця від 30.08.2018 року, записом № 126 від 30.08.2018 року у трудовій книжці позивача, а також копією розпорядження Сколівської РССТ № 38 від 30.08.2018 року. Позивач 30.08.2018 року поновлена на попередній роботі та цього ж числа звільнена у зв'язку з прогулом з 24 травня по 30 серпня 2018 року без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Суд зазначає, що відсутність позивача на робочому місці з 24 травня по 30 серпня 2018 року була зумовлена діями самого ж відповідача, а саме невиконанням ним рішення суду про поновлення на роботі, не забезпечення позивача робочим місцем, незважаючи на її неодноразові звернення про надання дозволу на приступлення до виконання трудових обов'язків. Судом встановлено, що позивач не вчинила прогулу без поважних причин, вона виходила на роботу відразу після постановлення судом рішення про її поновлення, проте не була до неї допущена.

Оскільки судом було встановлено, що невихід на роботу позивача з 24 травня по 30 серпня 2018 року був викликаний поважними причинами, зокрема недотриманням відповідачем вимог трудового законодавства при поновленні незаконно звільненого працівника, а відтак неможливістю приступити до виконання покладених на неї трудових обов'язків, враховуючи неспростування відповідачем наведених доводів позивача про поважність причин відсутності позивача на роботі, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для розірвання трудового договору на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відтак, поданий позов є підставний та підлягає до задоволення. Зокрема позивача слід поновити на посаді головного економіста Сколівської районної спілки споживчих товариств та стягнути з вказаної установи на користь позивача середній заробіток на час вимушеного прогулу, котрий, з урахуванням обрання позивача з 24.11.2018 року головю правління і приступленян до виконання вищевказаних обов'язків, за період з 31.08.2018 року по 23.11.2018 року включно (шістдесят днів), становить 13 271 грн. 40 коп. (60 робочих днів х 221 грн. 19 коп. середньоденна заробітна плата = 13 271 грн. 40 коп.)і котрий не перевищує одного року.

Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України). Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 8 400 грн. (меморіальний ордер № 10031346 від 28.11.2018 року).

У зв`язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір , відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 81, 89-90, 95, 141, 258-259, 264-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Сколівської районної спілки споживчих товариств про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити.

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного економіста Сколівської районної спілки споживчих товариств.

Стягнути з Сколівської районної спілки споживчих товариств на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 13 271 (тринадцять тисяч двісті сімдесят одна) грн. 40 коп..

Допутити негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_2 на роботіта стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

Стягнути з Сколівської районної спілки споживчих товариств у дохід держави 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. судового збору.

Стягнути з Сколівської районної спілки споживчих товариств на користь ОСОБА_2 8 400(вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; зареєстроване місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1.

Відповідач: Сколівська районна спілка споживчих товариств; місцезнаходження юридичної особи: 82600, Львівська область, м. Сколе, вул. Д. Галицького, буд. 13; ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 01758012.

Суддя В. Я. Микитин

Повне рішення суду складене 03 грудня 2018 року.