Постанова

від 11.08.2006 по справі 10/113/06

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10/113/06

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.08.06                                                                                               Справа №10/113/06

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А. судді  Кричмаржевський В.А.    , Мірошниченко М.В.  , Радченко О.П.

при секретарі Акімовій Т.М.

за участю представників:

позивача - Самсонова А.С., дов. №884 від 31.05.2006р.

відповідача -  не з'явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу   

Товариства з обмеженою відповідальністю „Виноробне підприємство „Діоніс”, м.Сімферополь

на рішення     господарського суду Запорізької області від 26.05.2006р.

у справі    № 10/113/06

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Виноробне підприємство „Діоніс”, м.Сімферополь

до відповідача   Приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Цедевіта”, м.Мелітополь Запорізької області                                       

про  стягнення  50.539грн.23коп.

Установив:

          29.03.2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Виноробне підприємство „Діоніс” (далі-ТОВ.„Діоніс”), м.Сімферополь, звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Приватного підприємства „Виробничо-комерційна фірма „Цедевіта” (далі – ПП „Цедевіта”), м.Мелітополь Запорізької області, про стягнення з останнього 50.539грн.23коп., з яких: 41652грн.85коп.-основного боргу, 3717грн.94коп.-пені, 5140грн.50коп.-три відсотки річних та 27грн.94коп. збитків.

          Розглянувши справу по суті, господарський суд Запорізької області(суддя Алейникова Т.Г.) рішенням від 26.05.2006р. у задоволені позову відмовив, мотивувавши його тим, що позивачем вимоги пред'явлені з пропуском позовної давності, встановленої статтею 71 ЦК України (в старій редакції). При цьому суд першої інстанції у мотивувальній частині зазначив, що позовні вимоги засновані на договорі, обґрунтовані документально.

          Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення господарського суду Запорізької області від 26.05.2006р. у справі № 10/113/06 скасувати у зв'язку з тим, що при розгляді справи судом порушена норма матеріального права, а саме, стаття 267 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Але такої заяви у справі немає.     

          Заявник апеляційної скарги зауважив, що відповідач не виконав умов договору купівлі-продажу №46 від 29.01.2002р., укладеному між сторонами у справі, згідно з яким йому позивачем була відвантажена винна продукція, але оплата здійснена частково. Оплату за відвантажений товар 19.02.2002р. відповідач здійснював частинами за період часу – з 29.03.2002р. по 10.01.2003р., залишок боргу склав – 1928грн.71коп., а за  відпущений 27.03.2002р. товар на суму 39724грн.14коп., про що свідчить видаткова накладна №РН-0000626 від 27.03.2002р., довіреність відповідача на свого представника для одержання товару № ЯДО №148814 від 30.03.2002р., відповідач взагалі не розрахувався. Вважає, що відповідачем порушені вимоги статті 692 Цивільного кодексу України, ст.202 Господарського кодексу України.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав та не забезпечив явки у судове засідання свого представника, хоча про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Колегія суддів вважає за можливе переглянути справу в апеляційному порядку за відсутністю представника відповідача, у матеріалах справи достатньо доказів для винесення обґрунтованого та законного рішення.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи та заперечення, що викладені в апеляційній скарзі.

Розпорядженням заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2278 від 10.08.06р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кричмаржевського В.А.(головуючого, доповідача), Радченко О.П.,Мірошниченка М.В.

За клопотанням представника позивача судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за його згодою оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому  задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи між  ПП „Цедевіта” та ТОВ.„Діоніс” 29.01.2002р. укладений договір купівлі-продажу №46(а.с.34-36), відповідно до якого відповідачу була відвантажена він продукція на суму 63.652,85грн., що підтверджується видатковими накладними РН-0000540 від 30.10.2002р, РН-0000568 від 19.02.2002р. і РН-0000 від 27.03.2002р.(а.с.28-33).

ПП „Цедевіта” зобов'язання щодо оплати товару виконало не в повному обсязі внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 41.652,85грн.

Пунктом 8.1.договору сторони погодили, що у разі невиконання умов оплати покупець зобов'язаний оплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

На підставі умов договору та положень Цивільного кодексу України позивачем(продавцем за договором) нарахована пеня у розмірі 3.717,94грн. та 5.140,5грн. 3% річних.

16.06.2005р. на адресу ПП „Цедевіта” ТОВ.„Діоніс” направлена претензія за №866 від 16.09.2005р.(а.с.10), яка залишена без відповіді та задоволення.

Відповідно до п.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, що передбачено і ст.526 Цивільного кодексу України.

Таким чином господарський суд Запорізької області у своєму рішення дійшов правильного висновку про обґрунтованість та доведеність суми боргу, але поряд з цим колегія суддів вважає, що застосування судом положень ст.71 Цивільного кодексу УРСР(стара редакція), є помилковим.

Положеннями Цивільного кодексу України(нова редакція) встановлено, що Цивільний   кодекс  України  застосовується  до  цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин,  які виникли  до  набрання  чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків,  що  виникли  або  продовжують  існувати після набрання ним чинності.  

Як встановлено матеріалами справи продукція відповідачем була отримана та підтверджується видатковими накладними РН-0000540 від 30.01.2002р., РН-0000568 від 19.02.2002р. і РН-0000 від 27.03.2002р. Тобто, правовідносини між сторонами продовжували існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України(нова редакція), оскільки покупцем товар не був оплачений, а відтак до цих правовідносин слід застосовувати положення цього Кодексу.

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів,  строк пред'явлення яких,  встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Строк позовної давності за положеннями Цивільного кодексу УРСР(стара редакція) у даних правовідносинах не сплив до набрання чинності Цивільного кодексу України(01.01.2004р.), а тому слід застосовувати саме положення цього Кодексу.

Згідно з статтею 267 Цивільного кодексу України позовна давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріали справи не містять будь-якої заяви сторін про застосування позовної давності, а тому колегія суддів вбачає порушення норм діючого законодавства при застосуванні строку позовної давності до спірних правовідносин.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення сум заборгованості за договором підтверджуються документально та ґрунтуються на вимогах цього ж та закону вони підлягають задоволенню.

Але колегія суддів вважає, що вимоги  позивача щодо стягнення збитків у розмірі  27,94грн. не підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічна норма права міститься в ст. 22 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Зазначені статті визначають загальну норму щодо відшкодування збитків внаслідок наявності складу господарського правопорушення: порушення права; завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. При наявності таких обставин в особи виникає право на відшкодування завданих збитків.

Притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише при наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, утворюють наступні елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивну та суб'єктивну сторону. Суб'єктом є боржник; об'єктом - правовідносини по зобов'язаннях; об'єктивною стороною - наявність збитків у майновій сфері кредитора, противоправна поведінка суб'єкта господарювання, а також причинний зв'язок між противоправною поведінкою правопорушника і збитками; суб'єктивну сторону господарського правопорушення складає вина, яка представляє собою психічне відношення особи до своєї противоправної поведінки і її наслідків.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як  правопорушення.

Відшкодування збитків – це міра відповідальності за правопорушення у сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням  і збитками.

Вимоги по стягненню збитків позивача обґрунтовує зверненням до Головного управління статистики в Запорізькій області з заявою про надання довідки з державного реєстру про адресу підприємства-відповідача та оплатою у зв'язку з цим 27,94грн.

Колегія суддів, враховуючи викладене вище дійшла висновку про відсутність причинного зв'язку між невиконанням відповідачем зобов'язань за договором та зверненням позивача до органів статистики для з'ясування адреси відповідача.

Підсумовуючи викладене рішення господарського суду Запорізької області слід скасувати, позов задовольнити частково.

      Судові витрати по апеляційній скарзі відповідно до ст.49 ГПК України слід віднести на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.101-105 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд  

                                                       Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Виноробне підприємство “Діоніс, ЛТД”, м. Сімферополь, - задовольнити, а рішення господарського суду Запорізької області від 26.05.2006р. у справі № 110/113/06 – скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Цедевіта”, м.Мелітополь Запорізької області, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виноробне підприємство “Діоніс, ЛТД”, м. Сімферополь, 41.652,85грн. – основного боргу, 3.717,94грн. – пені, 5.140,5грн.- три відсотки річних, 505,12грн.- державного мита та 117,92грн.-витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у розмірі - 27,94грн. відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Цедевіта”, м.Мелітополь Запорізької області, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виноробне підприємство “Діоніс, ЛТД”, м. Сімферополь, 252.56грн.- державного мита за перегляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді.

Видачу наказу доручити господарському суду Запорізької області.

Головуючий суддя Кричмаржевський В.А.

 судді  Кричмаржевський В.А.  

 Мірошниченко М.В.  Радченко О.П.