Рішення

від 04.12.2018 по справі 905/1802/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ   61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua Р І Ш Е Н Н Я    іменем України 04.12.2018                                                         м.Харків                               Справа № 905/1802/18                                Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні, при секретарі судового засідання Григор'євій М.В. справу            за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Цивільбуд”, м.Донецьк про стягнення 342144,78грн. Представники сторін: від позивача: не з'явився від відповідача:  не з'явився Суть спору: Позивач, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Цивільбуд”, м.Донецьк про стягнення 342144,78грн., з яких: 160692,51грн. – основний борг; 46424,72грн. – пеня, 15201,95грн. – 3% річних; 119825,60грн. – інфляційні втрати. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не належне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №1432/15-ТЕ-7 від 31.12.14р. в частині повної та своєчасної оплати вартості переданого позивачем (продавцем) природного газу. В якості правової підстави позову позивач посилається, зокрема, на положення ст.ст.509, 526, 530, 611, 612, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 230 Господарського кодексу України. Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1802/18. Ухвалою господарського суду від 05.10.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1802/18 та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, зі стадії підготовчого провадження; підготовче засідання призначено на 30.10.18р. Ухвалою суду від 30.10.18р. підготовче засідання відкладено на 14.11.18р. Ухвалою суду від 14.11.18р. закрито підготовче провадження у справі №905/1802/18; призначено справу до судового розгляду по суті на 04.12.2018р. У судове  засідання 04.12.18р. представник позивача не з'явився, про місце, час та дату судового засідання був повідомлений належним чином. У судові засідання представник відповідача не з'явився; про місце, час та дату слухання справи відповідач був повідомлений належним чином шляхом розміщення відповідної інформації на сторінці господарського суду Донецької області (у розділі “Інше. Повідомлення для учасників судового процесу, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції.”) офіційного веб-порталу “Судова влада України” в мережі Інтернет (https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/). Про поважність причин неявки суд не повідомлено, відзив на позов та документи, що підтверджують заперечення проти позову до суду не надані. Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки. Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами. Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи. Дослідивши матеріали справи, господарський суд В С Т А Н О В И В: 31.12.14р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Цивільбуд” (покупець) укладено договір №1432/15-ТЕ-7 купівлі-продажу природного газу. Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору. Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням. Згідно п.2.1 договору, продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 935 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): січень – 150, лютий – 140, березень – 130, квітень – 70, травень – 25, червень – 25, липень – 25, серпень – 25,  вересень – 25, жовтень – 60, листопад – 120, грудень – 140. Обсяги газу, що планується передати за договором можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу (п.2.1.1 договору). Відповідно до п.5.2. договору до сплати за 1000 куб.м. газу – 1091,00 грн., крім того ПДВ 20% - 218,20 грн., а всього з ПДВ 1309,20 грн. Загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу (п.5.5 договору). Пунктом 6.1 договору, визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (розділ XI договору). Як вбачається з матеріалів справи, поставка газу за договором №1432/15-ТЕ-7 від 31.12.2014р. була здійснення позивачем згідно акту приймання-передачі природного газу №б/н від 31.01.2015р. на суму 160692,51 грн. Наданий суду акт приймання-передачі природного газу від 31.01.15р. підписаний представниками обох сторін договору та скріплений печатками юридичних осіб. Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за січень 2015р. на суму 160692,51 грн. Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого природного газу, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено. За твердженнями позивача, відповідач в порушення умов договору №1432/15-ТЕ-7 від 31.12.2014р. зобов'язання щодо оплати поставленого газу не виконав. Отже, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором за зобов'язанням січня 2015р. в розмірі 160692,51 грн. Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України  нараховані та пред'явлені до стягнення 3% річних у розмірі 15201,95 грн., інфляційні втрати у розмірі 119825,60 грн. та на підставі п.7.2 договору пеня у розмірі 46424,72 грн. Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам суд виходить з наступного. Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Із зазначеною нормою кореспондується й ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України). Як було зазначено вище, п.6.1 договору визначено умови оплати, як такі, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Приймаючи до уваги дату поставки природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок за січень 2015р. повинен бути здійснений не пізніше 14.02.2015р. Разом з тим, зважаючи на дані, які містить сальдо та витяг по операціям щодо ТОВ «Цивільбуд» з 01.01.2015р. по 31.03.2018р., відповідачем не здійснено жодної оплати за цим зобов'язанням. Отже, як вбачається з фактичних обставин справи, в порушення статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, які передбачають, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, причому одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, грошове зобов'язання Покупця перед Продавцем природного газу поставленого у січні 2015р. у сумі 160692,51 грн. у встановлені договором строки, як і на час розгляду справи, не виконано. Дані обставини у порядку встановленому Господарським процесуальним кодексом України не спростовано, протилежного з матеріалів справи не вбачається. Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений газ у січні  2015р. відповідно до договору №1432/15-ТЕ-7 від 31.12.2014р. обґрунтовані та належним чином доведені, отже підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме в сумі 160692,51 грн. Прострочення відповідачем грошового зобов'язання на підставі  статті 625 Цивільного кодексу України    тягне за собою обов'язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов'язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних (нарахування здійснено на суму 160692,51 грн. за період з 17.02.2015р. по 13.04.2018р.) в розмірі 15201,95  грн. та інфляційні (нарахування здійснено на суму 160692,51 грн. за період з 03.2015р. по 03.2018р.) в розмірі 119825,60 грн. Судом перевірено розрахунок вказаних 3% річних та встановлено, що розрахунок таких нарахувань є обґрунтованим та арифметично вірним. З огляду на таке, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в повному обсязі. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується. За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція. Перевіривши розрахунок інфляційних витрат, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період для їх нарахування, наданий розрахунок є арифметично вірним. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат підлягають задоволенню у розмірі 119825,60 грн.            Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 46424,72 грн. (нарахування здійснено на суму 160692,51 грн. за період з 17.02.2015р. по 16.08.2015р.). Згідно    ст.610 Цивільного кодексу України    порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Водночас, порушення зобов'язано є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За вимогами    ст.611 Цивільного кодексу України    у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки,    встановлені договором    або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд. Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України). У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання. Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України    встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п.7.2 договору у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 договору, він зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Здійснивши перерахунок пені за період з 17.02.2015р. по 15.08.2015р., враховуючи початок перебігу строку прострочення виконання зобов'язання у розумінні п.6.1 договору,  з дотриманням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, судом встановлено, що дійсний розмір пені складає 46160,57 грн.   З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 46160,57 грн.   Розрахунок 3% річних, інфляційних витрат та пені судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”. Виходячи з матеріалів справи та наявної інформації щодо видів діяльності відповідача, судом не встановлено приналежність останнього до підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, з огляду на що положення Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" не застосовано. Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до   ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд В И Р І Ш И В: Позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Цивільбуд”, м.Донецьк про стягнення 342144,78грн., з яких: 160692,51грн. – основний борг; 46424,72грн. – пеня, 15201,95грн. – 3% річних; 119825,60грн. – інфляційні втрати, задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Цивільбуд” (пров. Орєшкова, б.18, Ворошиловський район, м.Донецьк, Донецька область, 83050; код ЄДРПОУ 13529021) на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м.Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720)  суму основного боргу у розмірі 160692,51 грн.,  пеню в сумі  46160,57 грн., 3% річних в сумі 15201,95 грн., інфляційні витрати у сумі 119825,60 грн. та судовий збір в сумі 5128,21 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України). Повний текст рішення складено та підписано 04.12.18р.                                 Суддя                                                                                                                           М.О. Лейба