Рішення

від 24.11.2018 по справі 910/12382/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 24.11.2018Справа №  910/12382/18                                           Господарський суд міста Києва у складі судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження  справу № 910/12382/18  За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Моноцерос”;  До Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетпрайс”;  Простягнення 24   166,66 грн. без повідомлення учасників справи.                                                                                         ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю “Моноцерос” звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетпрайс” 24      166,66 грн. заборгованості з оплати послуг за договором від 01.06.2017 № ISG4/1. Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов'язань у частині своєчасної оплати спожитих послуг. Так, у позовній заяві вказується, що позивач у червні 2018 року надавав відповідачеві послуги з розміщення рекламних матеріалів у мережі Інтернет, які останній зобов'язався оплатити протягом п'яти календарних днів з моменту отримання рахунку. Після виставлення рахунку на оплату та вимоги про погашення заборгованості в сумі 24      166,66 грн. згідно з актом прийому-передачі наданих послуг від 29.06.2018, відповідач борг не сплатив, а тому позивач звернувся до суду з цим позовом.    Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 було відкрито провадження у справі № 910/12382/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження у зв'язку з малозначністю в порядку п. 1 ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 247, ч .1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив. В установлений законодавством строк відповідач подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги не визнає та просить у позові відмовити у зв'язку з тим, що строки оплати вартості послуг в розмірі 24      166,66 грн. не наступили, так як сторони не уклали додаткової угоди до договору, яка б визначала всі істотні умови виконання зобов'язань, а також через відсутність рахунку-фактури на оплату послуг, порядок виставлення якого сторони не встановили.         Відповідь на відзив позивач суду не подавав. Заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до суду не надходило. Вивчивши матеріали позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, повно і всебічно з'ясувавши обставин, дослідивши докази, суд ВСТАНОВИВ: 01.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю “Маркетпрайс” в якості замовника та Товариство з обмеженою відповідальністю “Моноцерос” в якості виконавця уклали договір про на проведення рекламних кампаній у мережі Інтернет № ISG4/1, за яким замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання проводити рекламні кампанії в мережі Інтернет в інтересах замовника, а замовник зобов'язується приймати та оплачувати послуги виконавця у строки та на умовах, обумовлених цим договором та додатками до нього. Послуги за цим договором включають розміщення і показ рекламних матеріалів, наданих замовником на веб-ресурсах виконавця (www.comments.ua) у строки та на умовах, обумовлених додатками до договору(п. 1.2). Строк дії договору сторони визначили у п. 6.1, де вказується, що договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2017. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих же умовах, якщо за один місяць до його завершення не надійшло письмових заяв однієї зі сторін стосовно припинення його дії чи зміни умов.     У п. 1.4 договору сторони встановили, що для цілей договору замовник є рекламодавцем, а виконавець – розповсюджувачем реклами відповідно до положень Закону України “Про рекламу”.     Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем обов'язку з оплати прийнятих послуг, що надавалися позивачем у червні 2018 року вартістю 24      166,66,00 грн. Як вказує позивач, у спірний період, а саме: з 01.06.2018 по 29.06.2018 відповідачу було надано послуг по розміщенню рекламних матеріалів в мережі Інтернет на загальну суму 24      166,66 грн., які він не оплатив. Зокрема, позивач зазначає, що 01.06.2018 йому було направлено рахунок на оплату послуг на суму 25      000,00 грн., а 15.06.2018 замовник повідомив про розірвання договору з 30.06.2018 та просив перевиставити рахунок на суму 24      166,66 грн., оскільки термін надання послуг було зменшено на один день (з 30 на 29). 18.06.2018 замовнику направлено виправлений рахунок від 01.06.2018 на суму 24      166,66 грн. і оплата повинна була надійти на користь виконавця до 23.06.2018. У зв'язку з тим, що кошти не надійшли, позивач направив відповідачеві претензію, на яку відповідь не отримав, а тому звернувся до суду з цим позовом.           На підтвердження позовних вимог позивач одав суду договір від 01.06.2017, акт прийому-передачі наданих послуг від 29.06.2018, лист відповідача про розірвання договору від 14.06.2018 № 1406-1, скрін-шоти електронного листування сторін, рахунок на оплату від 01.06.2018 № 31, претензію від 16.08.2018 № 01/08 з доказами її надіслання і вручення.   Відповідач позовні вимоги заперечує та стверджує, що не настала умова, з якою договір пов'язує момент оплати (надходження від позивача рахунку-фактури), а також вказує на те, що сторони не дотрималися порядку укладення господарських договорів, оскільки не досягли згоду щодо всіх істотних умов, що має наслідком невизначеність правовідносин між сторонами.      Розглядаючи заявлений спір, суд враховує правову позицію відповідача та його заперечення проти позову. Також, суд враховує відсутність в матеріалах справи додаткової угоди, якою б було визначено ціну, конкретний опис послуг, що підлягають наданню у червні 2018 року, формат рекламних матеріалів, строки їх надання тощо, тоді як згідно з п. 1.3 договору передбачає, що договір є базовим і деталі за кожною окремою рекламною кампанією сторони обумовлюють у додатках до цього договору, як-то вартість, строки, умови розміщення, формат і показ рекламних матеріалів, інші умови.          На переконання суду, наведені обставини не є достатніми для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідач жодним чином не заперечив сам факт надання йому позивачем замовлених послуг, а також обставин їх належного прийняття, шляхом підписання акту приймання-передачі від 29.09.2018 на суму 24      166,66 грн. Проаналізувавши всі наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про правомірність позовних вимог та можливість їх задоволення, зважаючи на те, що письмовий договір сторонами було укладено, а послуги прийнято. Так, суд встановив, що за своєю правовою природою укладений договір слід віднести до договорів про надання послуг, під яким ст. 901 Цивільного кодексу України розуміється договір, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. З викладеного слідує, що між ними виникла правовідносини з договору про надання послуг, що підпадає під правове регулювання як загальних положень Цивільного та Господарського кодексів України про зобов'язання, так і під спеціальних норм про договір з надання послуг. Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України передбачається, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Обов'язок замовника оплачувати послуги, надані за договором, встановлено у п.п. 2.2.1   У ст. 610 Цивільного кодексу України вказується, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Щодо посилань відповідача на відсутність рахунку на оплату послуг суд зазначає наступне. За твердженнями позивача, такий рахунок направлявся відповідачеві двічі: 01.06.2018 та 18.06.2018 (“перевиставлений”), на підтвердження чого суду подано роздруковані зображення комп'ютерного екрану з відображеним на ньому електронним листування приватних громадян, з яких не вбачається за можливе встановити, що листування відбувалося між уповноваженими на те посадовими чи службовими особами як Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетпрайс”, так і Товариства з обмеженою відповідальністю “Моноцерос”, оскільки електронні адреси не були погоджені у договорі або ж у додатках до нього чи іншим належним чином. Отже, суд не вважає, що позивач підтвердив факт передачі відповідачу рахунку на оплату.          Разом з тим, ця обставина не може слугувати підставою для відмови у позові про стягнення оплати за надані та прийняті послуги, зважаючи на положення ст. 525, ст. 526, ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, а також і у зв'язку з тим, що рахунок на оплату є документом, який містить тільки інформацію про платіжні реквізити, на які перерахується кошти, але не є первинним бухгалтерським документом. Відповідач не посилався на те, що йому були невідомі реквізити позивача для здійснення розрахунку за прийняті послуги. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, у зв'язку з  чим наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від виконання обов'язку з оплати прийнятих послуг.   17.08.2018 позивач надіслав відповідачу претензію № 1, в якій вимагав перерахування 24      166,66 грн. Вказану претензію відповідач отримав 27.08.2018, що підтверджується належними засобами доказування.     Відповідь на претензію відповідач не надав. Проаналізувавши подані докази у їх сукупності, суд вважає відповідача таким, що порушив грошове зобов'язання в сумі 24      166,66 грн. згідно з актом від 01.06.2018, оскільки як замовник за договором він спожив послуги, що надані позивачем, але не оплатив їх на вимогу виконавця. При цьому, суд зауважує, що відповідач жодним чином не заперечив факту надання позивачем йому послуг та факту їх споживання, а лише вказував на ненастання строку оплати, що може свідчити про небажання виконувати прийняті зобов'язання. У зв'язку із задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 73-80, 129, 236-241, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд В И Р І Ш И В: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Моноцерос” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетпрайс” про стягнення 24      166,66 грн. задовольнити повністю.    2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Маркетпрайс” (01033, м. Київ, вул. Тарасівська, 4а, оф. 7, ідентифікаційний код 41256137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Моноцерос” (03148, м. Київ, вул. Сім'ї Сосніних, 15-а,  ідентифікацій код 40437063) 24 166 (двадцять чотири тисячі сто шістдесят шість) грн. 66 коп. боргу та 1      762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. судового збору.      Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Суддя                                                                                                      О.В. Мандриченко