Рішення

від 03.12.2018 по справі 910/12308/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2018 Справа № 910/12308/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Оржицький Молокозавод

До Товариства з обмеженою відповідальністю ДАТІС

про стягнення 247 341,20 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Волько А.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Оржицький молокозавод звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю Датіс про стягнення 271 722,83 грн. заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару, поставка якого була здійснена на підставі договору № 1 від 12.12.2016р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.09.2018р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Оржицький молокозавод про стягнення 271 722,83 грн. заборгованості залишено без руху.

Ухвалою від 02.10.2018р. судом відкрито провадження по справі, постановлено розгляд справи здійснювати у загальному позовному провадженні, призначено підготовче засідання на 19.10.2018р.

Відповідач у відзиві №312/10 від 16.10.2018р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на часткове погашення основного боргу. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено на безпідставному нарахуванні позивачем двічі пені за одне і теж правопорушення. Крім того, у поясненнях №332/1 від 09.11.2018р. відповідачем також наголошено на необґрунтоване включення позивачем до позовних вимог (з урахуванням заяви про зменшення) вартості поставленого після подання розглядуваного позову товару.

19.10.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 09.11.2018р.

26.10.2018р. представником позивача було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій вказаний учасник судового процесу просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 235 563, 05 грн. та штраф в розмірі 11 778,15 грн.

Вказана заява була прийнята судом як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

09.11.2018р. судом було відкладено підготовче засідання на 23.11.2018р.

23.11.2018р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2018р.

Представник позивача у судове засідання 03.12.018р. не з'явився, проте, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю Оржицький Молокозавод .

Представник відповідача у судовому засіданні 03.12.2018р. надав заперечення проти задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу.

В судовому засіданні 03.12.2018р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

12.12.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Оржицький Молокозавод (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДАТІС (покупець) було укладено договір №1 поставки продукції, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар (молочну продукцію) у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.

За умовами п.1.2 договору №1 від 12.12.2016р. постачальник зобов'язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у заявках покупця, що є невід'ємними частинами даного договору.

Загальна вартість цього договору визначається вартістю товару, отриманого протягом дії цього договору згідно накладних, що є невід'ємними частинами цього договору (п.1.3 договору №1 від 12.12.2016р.).

Згідно п.4.5 договору №1 від 12.12.2016р. моментом здійснення поставки товару постачальнику є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

Відповідно до п.4.6 договору №1 від 12.12.2016р. право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі товару, переходять до покупця в момент підписання відповідальною особою покупця видаткової (та/або товарно-транспортної) накладної.

У п.5.2 договору №1 від 12.12.2016р. вказано, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 21 календарного для з моменту поставки товару, або у інший строк, з обов'язковим його письмовим погодженням між сторонами.

Розрахунок здійснюється у безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, надходить на розрахунковий рахунок постачальника (п.п.5.3 ,5.4 договору №1 від 12.12.2016р.).

Зі змісту п.7.3 договору №1 від 12.12.2016р. полягає, що у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2017р. В разі якщо за тридцять календарних днів до закінчення договору жодна сторонами не виявить бажання розірвати його, то дія договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах (п.п.9.1, 9.2 договору №1 від 12.12.2016р.).

Суд приймає до уваги договір №1 від 12.12.2016р., як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо поставки товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №1 від 12.12.2016р. у період з 19.12.2017р. по 10.09.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю Оржицький Молокозавод було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю ДАТІС прийнято товар на загальну суму 316 399,84 грн.

Вказані обставини підтверджуються представленими суду видатковими накладними, як підписано представниками обох контрагентів. До того ж, обставини належного виконання постачальником свого обов'язку з поставки товару було підтверджено відповідачем у відзиві та письмових поясненнях по справі.

Проте, за поясненнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю ДАТІС було лише частково оплачено поставлений товар, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 235 563,05 грн. з урахуванням часткової оплати товару, яка була внесена після відкриття провадження по справі, а також вартості товару, поставленого згідно видаткової накладної №52696 від 10.09.2018р. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Як вказувалось судом, відповідачем проти задоволення позовних вимог було надано заперечення, з огляду на часткове погашення основного боргу. Крім того, відповідачем також наголошено на необґрунтованому включенні позивачем до позовних вимог (з урахуванням заяви про зменшення) вартості поставленого після подання розглядуваного позову товару.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як вказувалось судом, згідно п.4.5 договору №1 від 12.12.2016р. моментом здійснення поставки товару постачальнику є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).

У п.5.2 договору №1 від 12.12.2016р. вказано, що розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 21 календарного для з моменту поставки товару, або у інший строк, з обов'язковим його письмовим погодженням між сторонами.

Розрахунок здійснюється у безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, надходить на розрахунковий рахунок постачальника (п.п.5.3 ,5.4 договору №1 від 12.12.2016р.).

Отже, виходячи з приписів чинного законодавства та умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого позивачем в межах договору №1 від 12.12.2016р. у період з 19.12.2017р. по 10.09.2018р. товару, настав.

Проте, як вказувалось вище, Товариством з обмеженою відповідальністю ДАТІС було лише частково оплачено поставлений товар, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 235 563,05 грн.

Обставини часткової оплати товару, поставленого у період з 19.12.2017р. по 10.09.2018р., підтверджуються представленими до матеріалів справи платіжними дорученнями, а також банківськими виписками з рахунку відповідача.

Крім того, судом також прийнято до уваги представлені до матеріалів справи акти звірки взаєморозрахунків сторін за договором з 19.12.2017р. по 10.09.2018р., які хоча і не є первинним доказом наявності заборгованості, проте, додатково свідчать про підтвердження постачальником та покупцем обсягів поставки та часткової оплати товару.

Таким чином, суд зазначає, що представленими до матеріалів справи доказами підтверджується наявність станом на момент вирішення спору по суті заборгованості відповідача з оплати поставленої позивачем продукції у розмірі, який заявлено до стягнення.

При цьому, суд зазначає, що твердження відповідача про безпідставне включення позивачем до суми боргу вартості товару, який було поставлено після відкриття провадження по справі, не спростовують висновків суду щодо обсягів заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю ДАТІС , оскільки фактично станом на момент вирішення спору строк оплати за видатковою накладною №52696 від 10.09.2018р. настав, а доказів виконання покупцем обов'язку з оплати в цій частині матеріали справи не містять.

До того ж, суд також зазначає, що згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.13 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76 ,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків за договором №1 від 12.12.2016р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю Оржицький молокозавод до Товариства з обмеженою відповідальністю Датіс в частині стягнення основного боргу в сумі 235 563,05 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення штрафу в сумі 11 778,15 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України ).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зі змісту п.7.3 договору №1 від 12.12.2016р. полягає, що у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 5% від вартості неоплаченого товару, а у випадку повторного порушення - штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

З огляду на порушення відповідачем строків оплати товару на суму 235 563,05 грн., позивачем було нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 11 778,15 грн.

Після проведення перевірки судом встановлено, що представлений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, судом прийнято до уваги, що сума штрафу була нарахована виходячи з кінцевої суми заборгованості відповідача з урахуванням всіх часткових оплат поставленого товару.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо покладення витрат на сплату судового збору за подачу позову про стягнення основного боргу в сумі 235 563,05 грн. та штрафу в розмірі 11 778,15 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДАТІС (02098, м.Київ, вул.Дніпровська Набережна, будинок 14-А, квартира 1105, ЄДРПОУ 40258416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Оржицький Молокозавод (37740, Полтавська обл., Оржицький район, село Заріг, вул.Миру, будинок 24, ЄДРПОУ 39418096) заборгованість в розмірі 235 563,05 грн., штраф в сумі 11 778,15 грн. та судовий збір в розмірі 3710,12 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням по справі законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2018р.

Суддя Спичак О.М.