Рішення

від 05.12.2018 по справі 916/1702/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2018Справа № 916/1702/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця Братушки Миколи Миколайовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю Аметист-Транс

про стягнення 48.045,12 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

06.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Братушки Миколи Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю Аметист-Транс про стягнення 48.045,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір транспортного експедирування № 222 від 28.03.2016. На підставі наданих відповідачем заявок №№ 20/001 та 20/002 від 20.06.2017 позивачем було здійснено перевезення, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними. У вказаних заявках між сторонами погоджена ціна - 51.000,00 грн., з яких відповідачем було сплачено лише 5.000,00 грн. 26.04.2018 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості, на яку відповідачем не відредаговано та кошти не сплачено. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 48.045,12 грн., з яких: 46.000,00 грн. основного боргу, 1.370,40 грн. інфляційних втрат та 674,72 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 916/1702/18 від 13.09.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

01.10.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів. Разом з поданими документами від позивача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у справі № 916/1702/18 в режимі відеоконференції, доручивши Зарічному районному суду м. Суми забезпечити проведення відеоконференції. Заява мотивована тим, що місцезнаходження позивача є територіально віддаленим від Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2018 відкрито провадження у справі № 916/1702/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами; в задоволенні клопотання позивача про участь у судових засіданнях у справі № 916/1702/18 в режимі відеоконференції відмовлено.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 08.10.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047897835 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02002, м. Київ, вул. Луначарського, 4, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою від 08.10.2018 (номер відправлення 0103047897835) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату. При цьому згідно інформації з офіційного сайту ПАТ Укрпошта в мережі Інтеренет вбачається, що 11.10.2018 відправлення 0103047897835 не вручено під час доставки адресату та 10.11.2018 повернуто за зворотною адресою.

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з п. 3 ст. 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

З огляду на викладене, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач вимог ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 08.10.2018 станом на 05.12.2018 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аметист-Транс (далі - експедитор, відповідач) та Фізичною особою особи - підприємцем Братушка Миколою Миколайовичем (далі - перевізник, позивач) було укладено договір транспортного експедирування № 222 (далі - договір).

Відповідно до умов п. 1.1 договору його предметом є взаємовідносини сторін, пов'язані з організацією перевезень вантажів в межах території України та міжнародному сполученні за діючим законодавством України, вимогами міжнародних Конвенцій, угод та інших нормативних документів в галузі транспортно-експедиційної діяльності, а також у з урахуванням правил та вимог країн на території яких здійснюються перевезення.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг з перевезення, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість в сумі 46.000,00 грн. та за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховані інфляційні втрати в сумі 1.370,40 грн. та 674,72 грн. - 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 9.1 договору він вступає в силу з моменту підписання та діє спочатку до 31.12.2016.

Згідно з п. 9.2 договору якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання, даний договір буде продовжуватись автоматично на наступний календарний рік.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення у визначений договором спосіб про не бажання продовжувати договірні відносини не подано.

Згідно з п. 2.1 договору експедитор діючи за дорученням, за плату та за рахунок замовника, направляє факсом або електронною поштою перевізнику заявку на перевезення вантажу, яка є невід'ємною частиною даного договору, із зазначенням відомостей за кожним рейсом. Умови, зазначені в заявці та відмінні від умов даного договору (якщо таке буде мати місце) є пріоритетними.

20.06.2017 сторонами складено заявку № 20/001 згідно якої маршрутом перевезення є: м. Магнушев (Польща) - м. Білгород (Росія); вантаж - сільгосптехніка; автомобілі НОМЕР_1; дата завантаження 21.06.2017; дата доставки 26.06.2017; отримувач вантажу - ТОВ М-Агро .

Також 20.06.2017 сторонами складено заявку № 20/002 згідно якої маршрутом перевезення є: м. Солець-Здруй (Польща) - м. Білгород (Росія); вантаж - сільгосптехніка; автомобілі НОМЕР_1; дата завантаження 22.06.2017; дата доставки 26.06.2017; отримувач вантажу - ТОВ М-Агро .

Як свідчить наявні в матеріалах справи міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) № 012758 та № 012761 вантаж 20.06.2017 був завантажений у м. Магнушев (Польща); доставлений у м. Білгород (Росія) та 30.06.2017 вручений вантажоодержувачу - ТОВ М-Агро .

Наявні в матеріалах справи міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) № 012759 та № 012760 вантаж 23.06.2017 був завантажений у м. Солець-Здруй (Польща); доставлений у м. Білгород (Росія) та 30.06.2017 вручений вантажоодержувачу - ТОВ М-Агро .

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно заявки № 20/001 від 20.06.2017 вартість послуг з перевезення визначена в сумі 25.500,00 грн. та згідно заявки № 20/002 від 20.06.2017 - 25.500,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем виставлений 05.09.2017 відповідачу рахунок № 89/08 на оплату послуг з міжнародного транспортного перевезення в розмірі 27.757,00 грн.

Відповідно до заявок сторонами визначено наступні умови оплати: безготівковий розрахунок 20% після завантаження, наступні 20% після розвантаження і решта 60% після отримання оригіналів документів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою від 19.04.2018 про сплату заборгованості в розмірі 46.000,00 грн. до якої було додано міжнародні товарно-транспортні накладні, рахунок для сплати та заявки.

Дана вимога надіслана відповідачу 26.04.2018 рекомендованою кореспонденцією № 4000100073620, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист від 26.04.2018 та отримана відповідачем 22.05.2018, що підтверджується наявним у справі повідомленням про вручення поштового відправлення № 4000100073620.

Отже оплата за заявкою № 20/001 від 20.06.2017 мала бути здійснена наступним чином:

20.06.2017 - 5.100,00 грн. (20% від 25.500,00 грн.),

30.06.2017 - 5.100,00 грн. (20% від 25.500,00 грн.),

22.05.2018 - 15.300,00 грн. (60% від 25.500,00 грн.).

Оплата ж за заявкою № 20/002 від 20.06.2017 мала бути здійснена наступним чином:

23.06.2017 - 5.100,00 грн. (20% від 25.500,00 грн.),

30.06.2017 - 5.100,00 грн. (20% від 25.500,00 грн.),

22.05.2018 - 15.300,00 грн. (60% від 25.500,00 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач здійснив часткову оплату послуг в розмірі 5.000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3228 від 18.08.2017.

Зі змісту статті 909 Цивільного кодексу України вбачається, що обов'язковою підставою для здійснення відправником свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.

Матеріали справи свідчать, що послуги перевезення вантажу надані відповідачу, а отже у останнього виник обов'язок по їх сплаті.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг перевезення в повному обсязі не оплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та складає 46.000,00 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в загальному розмірі 46.000,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за наданні послуги повністю не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за наданні послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1.370,40 грн. інфляційних втрат та 674,72 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

За розрахунками суду 3% річних складають 678,08 грн. (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Однак, у зв'язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред'явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних - 674,72 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 674,72 грн. 3% річних обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, що вміщено в інформаційно-пошуковій системі Ліга якщо внесенням оплати є період з 16 по 31 число відповідного місяця то розрахунок індексації починається з наступного місяця.

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За результатами здійснення судом власного перерахунку інфляційні втрати складають 1.206,99 грн. (розрахунок знаходиться в матеріалах справи).

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1.206,99 грн. інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України (без врахування дефляції).

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Братушки Миколи Миколайовича є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аметист-Транс (02002, м. Київ, вул. Луначарського, 4, код ЄДРПОУ 37439287) на користь Фізичної особи - підприємця Братушки Миколи Миколайовича (АДРЕСА_1 код НОМЕР_2) 46.000 (сорок шість тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1.206 (одна тисяча двісті шість) грн. 99 коп. інфляційних втрат, 674 (шістсот сімдесят чотири) грн. 72 коп. - 3% річних, 1.756 (одна тисяча сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова