Рішення

від 29.11.2018 по справі 826/15080/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 29 листопада 2018 року                      № 826/15080/18 Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДФС у Вінницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф Україна» про стягнення заборгованості та накладення арешту, ОБСТАВИНИ   СПРАВИ: Головне управління ДФС у Вінницькій області (надалі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф Україна» (надалі також – відповідач) про стягнення заборгованості та накладення арешту. Ухвалою суду від 17.09.2018 року відкрито провадження у справі. Запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідач правом на подання відзиву на позов, у запропонований судом строк, не скористався, отже справа розглянута на підставі наявних у ній доказів. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив. ТОВ «Скіф Україна», як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстровано Виконавчим комітетом Вінницької міської Ради 21.03.1996 року та стоїть на обліку як платник податків у Вінницькій ОПДІ ГУ ДФС у Вінницькій області з 29.12.2017 року та являється платником податків і зборів.     Згідно з даними довідки про податкову заборгованість за відповідачем обліковується заборгованість перед бюджетом у загальному розмірі 89115,40 грн. Оскільки в добровільному порядку сума заборгованості відповідачем не сплачена, позивач вважає цю суму податковим боргом та просить стягнути його у судовому порядку. Відповідач письмового відзиву проти позову та відповідних доказів до суду не надав. Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами, виходячи з наступних мотивів. Згідно з визначенням підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання. Матеріали справи підтверджують, що спірна сума заборгованості виникла у зв'язку з донарахуванням зобов'язань: Податку на додану вартість, що підтверджується податковим повідомленням-рішенням №0001651409 від 05.03.2018 року та витягом з облікової картки; Мито на товари, що ввозяться СПД, підтверджується податковим повідомленням-рішенням   №0001631409 від 05.03.2018 року та витягом з облікової картки;   Додатковий імпортний збір, що підтверджується податковим повідомленням-рішенням №0001631409 від 05.03.2018 року та витягом з облікової картки.   Доказів сплати суми податкового зобов'язання до суду не надано також не надано суду доказів оскарження податкових повідомлень-рішень, тому, спірна сума заборгованості вважається податковим боргом. Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Суд встановив, що позивач надсилав відповідачу податкову вимогу форми «Ю» від 02.05.2018 року №1912-17, яка не була вручена та повернута з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням встановленого терміну зберігання». Згідно пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків проводяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України встановлено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Докази, які б підтверджували сплату суми податкового боргу на момент вирішення спору, у справі відсутні, що є підставою для його стягнення у судового порядку. Крім того, відповідно до підпункту  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України  контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом  94.2  статті  94 Податкового кодексу України. Дані види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Зазначене випливає з системного аналізу правових норм, які містяться у  статті 94 Податкового кодексу України. Дані норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків. Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені  статтею 94 названого Кодексу, саме і визначені підпунктом  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України. Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі. Відсутність підстав для застосування арешту коштів платника податків, передбачених підпунктом  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України, серед підстав для застосування адміністративного арешту, що входять до переліку, встановленого пунктом  94.2  статті  94 Податкового кодексу України, не може розглядатися як перешкода для застосування арешту коштів на рахунках платника податків у відповідних випадках. Вищевикладене пояснюється тим, що норма підпункту  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України  є імперативною і обов'язковою до виконання, зміст її є самостійним, чітким і зрозумілим. Ця норма та пункт  94.2  статті  94 Податкового кодексу України  не заперечують за змістом одне одного, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми  пункту 94.2 Податкового кодексу України  визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість, підпункт  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України  регулює інше коло суспільних відносин, а саме: питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна. Визначений у підпункті  20.1.33  пункту  20.1  статті  20 Податкового кодексу України  механізм реалізовується  постановою Національного Банку України від 21.01.2004 №22, якою затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Відповідно до пунктів 10.1, 10.3 вказаної Інструкції виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця (далі - виконавець), судовим рішенням (у тому числі рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження (далі - документ про арешт коштів). Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню. Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ВИРІШИВ: Адміністративний позов Головного управління ДФС у Вінницькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф Україна» про стягнення заборгованості та накладення арешту, задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф Україна» (02094, м.Київ, вул.Магнітогорська, 1, ЄДРПОУ 21730228) з рахунків у банках, що обслуговують такого платника на суму податкового боргу у розмірі 89  115,40грн. Накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю «Скіф Україна» , що знаходяться в банках, на суму податкового боргу.   Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.  Суддя                                                                                                І.В. Смолій