Постанова

від 04.12.2018 по справі 2-715/08

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №2-715/08 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 22 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №2-715/08 за позовом ОСОБА_2, правонаступниками якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Ширяєва Олена Володимирівна, про розірвання договору довічного утримання

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17жовтня 2008 року, ухвалене головуючим суддею Полонцем С.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У травні 2005 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору довічного утримання. Позовну заяву мотивувала тим, що 08 червня 2000 року між нею та ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання, відповідно до якого відповідач взяла на себе зобов'язання з догляду за нею, надання необхідної допомоги та забезпечення її щоденним харчуванням. За це відповідачка набула право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачці на праві приватної власності. Позивач зазначала, що з моменту укладення договору ОСОБА_5 не виконує свої зобов'язання за договором та не надає їй жодної допомоги, в тому числі, і матеріальної, тому просила розірвати договір довічного утримання, укладений між сторонами, та повернути сторони вказаного договору в попереднє становище.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2008 року позов задоволено. Розірвано договір довічного утримання, укладений 08.06.2000 між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 Повернуто в натурі ОСОБА_2 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, визнавши за нею право власності. Вирішено питання відшкодування судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що від приватного нотаріуса Ширяєвої О.В. їй стало відомо, що посвідчений нею договір довічного утримання було розірвано рішенням суду від 17.10.2008. Судове рішення отримала лише 04.04.2012. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене із порушенням норм процесуального права. Суд при ухваленні рішення послався на ту обставину, що вона була повідомлена належним чином про розгляд справи та надіслала заяву про слухання справи у її відсутність і проти задоволення позову не заперечувала. Однак, вона ніяких заяв не подавала. Крім того, під час розгляду справи не було забезпечено об'єктивного судового розгляду, суд вийшов за межі позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 травня 2018 року притягнуто до участі у справі третю особу - приватного нотаріуса Житомирського нотаріального округу Ширяєву Олену Володимирівну та як правонаступника померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року також притягнуто до участі у справі як правонаступника померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_4.

Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 та ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги із зазначених у ній підстав.

ОСОБА_3 заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, посилаючись на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст.367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 08 червня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ширяєвою О.В.

Згідно з умовами договору відповідач зобов'язалася надавати позивачу довічне утримання, забезпечувати її житлом (довічним проживанням в відчужуваній частині квартири), харчуванням, одягом, необхідною допомогою. Вартість харчування, одягу, необхідної допомоги, яка буде надаватись ОСОБА_2, визначається сторонами в розмірі 74 грн. Взамін ОСОБА_5 набула право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Відповідно до пункту 6 договору довічного утримання цей договір може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його умов і відмови від добровільного розірвання однією із сторін - в судовому порядку.

Статтею 744 ЦК України встановлено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або її частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Згідно із частиною першою статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до договору довічного утримання істотними умовами договору є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваній частині квартири, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, забезпечення одягом та харчуванням.

Установивши, що відповідач не виконує свої зобов'язання за договором довічного утримання, позивачка мешкає одна у квартирі, одержує пенсію як дружина померлого ветерана війни - Героя Радянського Союзу, тобто забезпечує себе самостійно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.

Безпідставними є доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_5 належним чином виконувала зобов'язання за договором довічного утримання, а саме, знаходячись за кордоном, відправляла грошові перекази позивачці, що забезпечувало її потреби, оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження цих обставин суду не надано. В цьому ж контексті не можна вважати прийнятними пояснення представника ОСОБА_5, про те, що після від'їзду її довірительки до Іспанії у 2000 році, у квартирі разом з позивачкою залишилась проживати ОСОБА_9, яка здійснювала необхідний догляд за бабусею.

ОСОБА_3 пояснив, що відповідачка у 2000 році виїхала до Іспанії, де і проживає по теперішній час, а свою неповнолітню дочку ОСОБА_9 відвезла до своєї матері ОСОБА_10 в Кіровоградську область. У 2008 році відповідачка забрала ОСОБА_9 в Іспанію. Починаючи з 2000 року ОСОБА_2 залишилась проживати у квартирі одна. ОСОБА_3 наголосив на тому, що фактично догляд за матірю здійснювала його дружина, тому що він є сам інвалідом 1-ї групи і потребує догляду. У звязку із цим ОСОБА_2 і звернулася до суду із цим позовом. А через деякий час подарувала йому частину спірної квартири.

ОСОБА_10 підтвердила ту обставину, що після відїзду ОСОБА_5 до Іспанії, неповнолітня ОСОБА_9 (дочка останньої) проживала з нею у Кіровоградській області. А у 2013 році вона забрала матір ОСОБА_2 із м. Житомира до себе, де вона і померла.

На думку суду, є цілком зрозумілим і очевидним, що позивачка у віці понад 80 років (на момент розірвання договору) потребувала допомоги у забезпеченні її продуктами харчування та медичними препаратами, приготуванні їжі, пранні білизни, прибиранні у житлі, виклику лікарів тощо, тобто всього спектру допомоги, яка визначена у договорі як необхідна .

В той же час, виконання обов'язку відповідача щодо надання ОСОБА_2 довічного утримання в рамках укладеного договору унеможливилось в силу фізичної відсутності ОСОБА_5 з 2000 року на території України, а доказів того, що відповідні обов'язки остання делегувала іншим особам, які їх належно виконували, суду не надано.

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції, правильно встановивши правовідносини, які виникли між сторонами та відповідно застосувавши норми матеріального права, обґрунтовано виходив з того, що відповідач не надала доказів належного виконання нею своїх обов'язків, передбачених договором довічного утримання.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 жовтня 2008 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді:

Повний текст постанови складений: 05 грудня 2018 року