Постанова

від 03.12.2018 по справі 908/376/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/376/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2018 (судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О., Стойка О. В.) і рішення Господарського суду Запорізької області від 08.05.2018 (суддя Топчій О. А.)

за касаційною скаргою Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес" у справі

за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасталь-Сервіс"

про стягнення 233 010,43 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2018 року Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес" (далі - ДП ДК "Укрспецекспорт" ДП "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес") звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіасталь-Сервіс" (далі - ТОВ "Авіасталь-Сервіс") про стягнення 233 010,43 грн, набутих і збережених без достатніх правових підстав.

Позов обґрунтовано посиланням на положення статей 509, 526, 529, 530, 629, 693, 1212, 1213 Цивільного кодексу України та нездійсненням відповідачем поставки обладнання за договором купівлі-продажу від 17.05.2012 № Д-23-01/2012/П (далі - договір від 17.05.2012) на суму перерахованої позивачем передоплати за обладнання, також неповерненням цих грошових коштів.

1.2. Заперечуючи проти позову, ТОВ "Авіасталь-Сервіс" зазначило про необґрунтованість заявлених вимог і просило застосувати позовну давність.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 08.05.2018 (суддя Топчій О. А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2018 (судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О., Стойка О. В.), у позові відмовлено.

2.2. Аргументуючи судові рішення, господарські суди дійшли висновку про невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки обладнання або повернення грошових коштів у сумі 233 010,43 грн, сплачених позивачем як передоплата за таке обладнання. Однак суди відмовили у позові у зв'язку зі спливом позовної давності; обставин переривання позовної давності суди не установили.

2.3. Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.05.2018 (суддя Топчій О. А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2018 (судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О., Стойко О. В.), заяву ТОВ "Авіасталь-Сервіс" про понесені судові витрати у справі № 908/376/18 задоволено. Стягнуто з ДП ДК "Укрспецекспорт" ДП "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес" на користь ТОВ "Авіасталь-Сервіс" 10 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суди визнали доведеним факт надання послуг адвокатом в інтересах відповідача у цій справі, а надані на підтвердження витрат на правничу допомогу документи - достатніми для відшкодування таких витрат за рахунок позивача у порядку положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. ДП ДК "Укрспецекспорт" ДП "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2018 і рішення Господарського суду Запорізької області від 08.05.2018 у справі та стягнути з відповідача на користь позивача 233 010,43 грн.

Підставами для скасування судових рішень у справі скаржник вважає неправильне з'ясування судами обставин справи, що призвело до ухвалення судами попередніх інстанцій рішення про відмову у позові. Скаржник наголошує, що не пропустив позовної давності, та вважає, що спірні кошти підлягають поверненню відповідачем позивачеві за доведеністю факту невиконання відповідачем своїх зобов'язань і набуття таких коштів за рахунок позивача.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Авіасталь-Сервіс" зазначає про необґрунтованість доводів, наведених у касаційній скарзі, та правомірність висновків, викладених в оскаржених судових рішеннях, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені рішення і постанову у справі - без змін.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Переглянувши оскаржені у справі постанову та рішення, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 17.05.2012 між ТОВ "Авіасталь-Сервіс" - продавцем і ДП ДК "Укрспецекспорт" ДП "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес" - покупцем було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві майно, зазначене у додатку № 1 до договору, а покупець, у свою чергу, сплатити за нього грошову суму, визначену у пункті 2.1 договору.

Пунктом 2.1 договору від 17.05.2012 передбачено, що загальна сума договору за майно, що передається за ним, наведена у додатку № 1 і становить 466 020,85 грн, у тому числі ПДВ 77 670,14 грн.

За змістом пунктів 3.1, 3.2 договору від 17.05.2012 покупець перераховує продавцеві як передоплату - 50 % суми вартості майна згідно з рахунком продавця; покупець перераховує продавцеві решту 50 % вартості поставленого майна упродовж 5 банківських днів із дати підписання акта прийому-передачі поставленого майна.

Згідно з пунктом 4.1 договору від 17.05.2012 майно передається однією партією у термін 30 робочих днів за умови перерахування коштів покупцем відповідно до пункту 3.1 договору.

У пункті 12.7 договору від 17.05.2012 сторони передбачили, що цей договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за ним.

Господарські суди установили, що позивач на виконання умов договору від 17.05.2012 перерахував відповідачеві 233 010,43 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 21.05.2012 № 331.

Позивач у листі від 01.08.2012 № 28/631 поінформував відповідача про неможливість виконання ним умов договору від 17.05.2012, просив урахувати авансовий платіж у сумі 233 010,43 грн при виконанні інших договорів, укладених із відповідачем.

Крім того, як установили попередні судові інстанції, 05.08.2012 між позивачем і відповідачем було укладено додаткову угоду № 2, за змістом пункту 1.1 якої сторони домовилися припинити дію договору від 17.05.2012, а у пункті 1.2 цієї додаткової угоди зазначили, що авансовий платіж у сумі 233 010,43 грн, який перерахував покупець продавцеві, слід урахувати при виконанні інших договорів, укладених покупцем із продавцем.

29.01.2015 позивач направив відповідачеві претензію-вимогу № 28/182 про повернення сплачених грошових коштів за договором від 17.05.2012 у сумі 233 010,43 грн.

У відповідь на зазначену претензію відповідач надіслав запереченнях (лист від 11.02.2015 № 03/02) та запропонував позивачеві прийняти обладнання на суму передоплати, здійсненої за договором від 17.05.2012, зазначивши про наявність обладнання і можливість його негайної поставки.

Зазначену відповідь (заперечення) відповідача отримано позивачем 18.02.2015, що підтверджується відбитком штампа позивача на 1 арк. претензії.

30.03.2015 позивач у листі № 28/683 просив відповідача зазначити перелік і строк передачі обладнання (із зазначенням вартості), яке ТОВ "Авіасталь-Сервіс" може передати позивачеві.

Відповідач у листі від 28.04.2015 № 07/04 поінформував позивача про необхідність врегулювання правовідносин сторін щодо підписання нового договору між сторонами чи додаткової угоди № 3 про відміну попередньої додаткової угоди № 2.

Відповіді на цей лист і доказів підписання сторонами додаткової угоди № 3 матеріали справи не містять.

4.3. Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, позивач звернувся із позовом у цій справі про стягнення з відповідача 233 010,43 грн як безпідставно набутих, посилаючись при цьому на положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У розумінні положень статті 1212 Цивільного кодексу України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 зазначеного Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

5.2. Судами попередніх інстанцій під час розгляду спору установлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки спірного обладнання позивачеві або повернення грошових коштів у сумі 233 010,43 грн, перерахованих як передоплата за таке обладнання.

5.3. Водночас господарські суди дійшли висновку про сплив позовної давності, і як наслідок - відмову у задоволенні позовних вимог.

5.4. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Поняття позовної давності унормовано главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку.

Перебіг позовної давності відповідно до статті 261 цього Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

За змістом статті 264 зазначеного Кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом із тим відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Як убачається із матеріалів справи та установлено судами, відповідач до прийняття рішення у справі у відзиві на позов просив застосувати позовну давність у цьому випадку. Суди зазначили, що клопотання про поновлення строку позовної давності позивачем заявлено не було; поважних причин пропущення позовної давності не наведено; позивач вважав, що не пропустив позовну давність, звертаючись із цим позовом.

Суд апеляційної інстанції, урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши обставини справи та зібрані у ній докази, установив, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах починається з 18.02.2015, з моменту, коли позивач дізнався про порушення свого права щодо повернення суми передоплати у сумі 233 010,43 грн (лист-заперечення відповідача від 11.02.2015, який позивач отримав 18.02.2015), натомість позивач звернувся з позовом у березні 2018 року, тобто поза межами встановленого законом трирічного строку, що, у свою чергу, спростовує довід касаційної скарги про зворотне. Обставин переривання перебігу позовної давності суди не установили, а позивач не довів.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами. Як убачається зі змісту касаційної скарги, доводи скаржника зводяться до його незгоди зі встановленими судами обставинами справи та здійсненою судами оцінкою зібраних у справі доказів, скаржник наголошує на невідповідності висновків судів обставинам справи.

Однак за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 7 статті 301 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, проте подана касаційна скарга не містить посилань на порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права із зазначенням порушених норм права (конкретних їх пунктів і статей). Акцентуючи на незаконності ухвалених у справі судових рішень, скаржник фактично посилається на неналежну оцінку господарськими судами доказів і неправильно встановлені обставини справи, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" Державного підприємства "Спеціалізована зовнішньоторгівельна фірма "Прогрес" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.08.2018 та рішення Господарського суду Запорізької області від 08.05.2018 у справі № 908/376/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді: К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак