Постанова

від 03.12.2018 по справі 910/2826/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2018 р. Справа№ 910/2826/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства Агрофірма Гаван

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.05.2018 (повний текст складено 22.06.2018)

у справі № 910/2826/18 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Приватного підприємства Агрофірма Гаван

до Товариства з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 2 990 000,00 грн

за відсутності представників учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Агрофірма Гаван (надалі - ПП Агрофірма Гаван , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Оптімум Кепітал (надалі - ТОВ Оптімум Кепітал ) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 2 990 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем було оплачено виставлений відповідачем рахунок-фактуру №АГ-0000325 від 09.10.2017 на суму 2 990 000,00 грн, однак, останнім не було поставлено оплачений позивачем товар, у зв'язку з чим позивач вважає, що вказана сума грошових коштів зберігається у відповідача без достатньої правової підстави.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/2826/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення рахунку-фактури та оплатою такого рахунку, а відтак, виникли зобов'язальні відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), що виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України; відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою оплати товару, який підлягає поставці; позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ПП Агрофірма Гаван звернулось до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва з апеляційною скаргою № 64 від 01.08.2018 та безпосередньо до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 64 від 01.08.2018.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційними скаргами, апелянт посилався на те, що рішення судом було прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарг позивач зазначав, що суд, надавши оцінку правовій природі відносин, що склалися між сторонами, згідно з приписами ст. 237 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) не був позбавлений можливості самостійно визначити норми, які регулюють спірні правовідносини; відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилався позивач в обґрунтування позовних вимог.

У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали справи було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2018 апеляційні скарги ПП Агрофірма Гаван передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.

Розглянувши матеріали вказаних апеляційних скарг, враховуючи їх зміст, додані до скарг документи, а також сплату судового збору платіжним дорученням №2970 від 01.08.2018, колегія суддів дійшла висновку про їх ідентичність, а тому вирішила здійснювати апеляційне провадження за однією апеляційною скаргою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2018 поновлено ПП Агрофірма Гаван пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/2826/18, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, встановлено ТОВ Оптімум Кепітал строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2018 розгляд апеляційної скарги ПП Агрофірма Гаван призначено на 03.12.2018, повторно встановлено ТОВ Оптімум Кепітал строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач правом, наданим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

У судове засідання сторони не з'явилися, своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за їх відсутності.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 09.10.2017 відповідачем було виставлено позивачеві рахунок-фактуру № АГ-0000325 на оплату товару - гідроциліндр в/н (емаль, севілен) та колесо у зборі з віссю на суму 2 990 000,00 грн з ПДВ, дійсний для оплати до 16.10.2017 (а.с. 13).

На підставі виставленого рахунку ПП Агрофірма Гаван було здійснено оплату за товар на рахунок ТОВ Оптімум Кепітал в сумі 2 990 000,00 грн із зазначенням призначення платежу: гідроциліндр в/н (емаль, севілен), колесо зг. рах. № АГ-325 від 09.10.2017 ПДВ 498333,33 грн , що підтверджується платіжним дорученням № 61 від 12.10.2017 та відповідною випискою банку за 12.10.2017 (а.с. 14-15).

За твердженням позивача, незважаючи на той факт, що позивач як покупець перерахував на рахунок відповідача, як постачальника, в якості передплати за товар грошові кошти в сумі 2 990 000,00 грн, останній своїх зобов'язань щодо укладення договору поставки та відповідно, здійснення самої поставки оплаченого товару не здійснив, в результаті чого відповідач мав повернути грошові кошти в розмірі 2 990 000,00 грн, оскільки правова підстава користування зазначеними грошовими коштами відпала.

07.12.2017 позивач направив відповідачеві претензією № 76/1 від 24.11.2017 з вимогою про повернення протягом 5 днів перерахованих згідно платіжного доручення № 61 від 12.10.2017 грошових коштів в сумі 2 990 000,00 грн, посилаючись на ст. 1212 ЦК України (а.с. 16-18).

У зв'язку з тим, що вказана вимога була залишена без відповіді та задоволення, а грошові кошти у сумі 2 990 000,00 грн не повернуті, вважаючи перераховані грошові кошти безпідставно набутими відповідачем та такими, що підлягають поверненню позивачеві, останній звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ПП Агрофірма Гаван , а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

З матеріалів справи вбачається та визнається сторонами у справі, що договір поставки у формі єдиного документу сторонами не складався.

Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Визначаючи правову природу відносин, що склалися між сторонами, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 ГК України та статей 202, 205, 626, 628, 638, 639 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами у спрощений спосіб, шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату (оферти) та здійснення його часткової оплати (акцепту) було укладено договір поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

З матеріалів справи вбачається, що сторони узгодили поставку товару на суму 2 990 000,00 грн з ПДВ та здійснення позивачем передплати у вказаній сумі.

При цьому, як правильно встановлено місцевим господарським судом, відповідачем не було висловлено заперечень щодо належного виконання ПП Агрофірма Гаван домовленостей щодо внесення попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 100% передплати за товар в розмірі, обумовленому сторонами на підставі узгодженого рахунку-фактури №АГ-0000325 від 09.10.2017, а відповідачем прийнята вказана оплата без будь-яких зауважень, факт перерахування позивачем грошових коштів належним чином підтверджено матеріалами справи, що свідчить про наявність між сторонами правовідносин, які виникли на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки.

При цьому, як вбачається зі змісту позовної заяви, вимоги позивача (покупця) мотивовані невиконанням відповідачем (постачальником) своїх зобов'язань з поставки товару, неукладенням договору поставки, у зв'язку з чим позивач вважає, що сплачені ним грошові кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню згідно з приписами ст. 1212 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Разом з тим, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, а отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi вказаної норми лише за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

За таких обставин, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Враховуючи, що відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

При цьому, з огляду на те, що матеріали справи не містять доказів відмови позивача в односторонньому порядку від виконання договору, колегія суддів вважає, що між сторонами продовжують існувати договірні відносини, а кошти, які є попередньою оплатою за непоставлений товар, не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Разом з тим, доводи апелянта про те, що за приписами ст. 237 ГПК України суд не був позбавлений можливості самостійно застосувати норму права, якою регулюються спірні правовідносини, незалежно від того, чи послався на відповідну норму права позивач, не є достатньою підставою для відмови в позові, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Таким чином, суд має застосувати до спірних відносин, що склалися між сторонами саме ту норму права, яка їх регулює лише за умови, якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову.

На переконання колегії, суд першої інстанції правильно визначив правову природу відносин та правомірно зазначив норму права, яка підлягала застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог, зокрема за межі матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Як було зазначено вище, у позовній заяві позивач такою вимогою визначив стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 2 990 000,00 грн.

Враховуючи, що за встановлених обставин справи, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 2 990 000,00 грн, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/2826/18 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПП Агрофірма Гаван - без задоволення.

Судові витрати за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агрофірма Гаван на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/2826/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 у справі № 910/2826/18 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2826/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.12.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук