Рішення

від 20.11.2018 по справі 160/7578/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року Справа № 160/7578/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2, за участі: представника позивача: представника відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпоставка" до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Техпоставка (далі - ТОВ Техпоставка , позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.04.2018 року: № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 2385412,25 грн., №0009671416, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2912769 грн. та № НОМЕР_2, яким позивачу застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість у сумі 6848 грн..

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, винесені ГУ ДФС у Дніпропетровській області на підставі висновків актів перевірки №35112/04-36-14-16/30493751 від 21.12.2017 року та №19676/04-36-14-16/30493751 від 19.04.2018 року, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки із документів, наданих під час проведення перевірки (видаткові та податкові накладні, тощо) вбачається надання послуг відповідно до укладених договорів та рух коштів на їх оплату; позивачем до контролюючих органів були надані первинні бухгалтерські документи на підтвердження господарських операцій з контрагентами, податкові накладні були виписані уповноваженими особами зазначених контрагентів, але податковим органом належних перевірок за даними фактами проведено не було. Позивачем зазначено, що ним зі свого боку виконані вимоги щодо формування податкового кредиту за операціями із зазначеним контрагентом, до податкової перевірки надавались первинні документи, дані бухгалтерського обліку, товарно-транспортні накладні. Крім того, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. На підставі викладених обставин, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Ухвалою суду від 16.10.2018 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в обґрунтування своєї позиції зазначив, що нереальність господарських операцій ТОВ Техпоставка з придбання ТМЦ у контрагентів - постачальників підтверджується: відсутністю справжнього джерела первинного походження цих товарів; відсутністю технічної (ресурсної) можливості здійснення операцій з перевезення таких обсягів товару; створення суб'єктів - постачальників ТМЦ незадовго до здійснення господарської операції, разовий та неритмічний характер господарських операцій.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані до суду докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи, суд встановив наступне.

Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно із п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України встановлено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

На підставі наказів ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 03.04.2018 року № 1918-п, від 10.04.2018 року № 2072-п ГУ ДФС у Дніпропетровській області проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ Техпоставка (код ЄДРПОУ 30493751) з питань викладених у запереченні від 16.03.2018 року № 80 (вх. від 16.03.2018 року №8569/10) до акта від 21.12.2017 року № 35112/04-36-14-16/30493751 Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ Техпоставка (код ЄДРПОУ 30493751) дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.01.2015 р. по 30.06.2017 р.

Згідно із п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Підпунктом 86.3 ст. 86 ПК України встановлено, що акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно із п. 86.10 ст. 86 ПК України у акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

За результатами перевірки складено акт від 19.04.2018 року №19676/04-36-14-16/30493751.

У ході перевірки відповідачем у акті від 19.04.2018 року №19676/04-36-14-16/30493751 встановлено такі порушення:

1. п. 44.2 ст. 44, п.п.134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України - неправомірно занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 2011535 грн., в т.ч. за 2015 рік 515116 грн., за 1 кв. 2016 року - 360297 грн., за 2 кв. 2016 року - 598836 грн., за 3 кв. 2016 року - 447187 грн., за 4 кв. 2016 року - 89917 грн.;

2. п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України - неправомірно занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 1941846 грн., в т.ч. за грудень 2015 року у сумі 86340 грн., за січень 2016 року у сумі 10034 грн., за лютий 2016 року у сумі 312778 грн., за березень 2016 року у сумі 49828 грн., за травень 2016 року у сумі 361197 грн., за червень 2016 року у сумі 343988 грн., за липень 2016 року у сумі 345741 грн., за серпень 2016 року у сумі 105592 грн., за вересень 2016 року у сумі 120066 грн., за листопад 2016 року у сумі 101167 грн., за грудень 2016 року у сумі 83600 грн., за січень 2017 року на суму 20071 грн., за лютий 2017 року на суму 1444 грн..

Неправомірне завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, за червень 2017 року всього в сумі 6848,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення від 25.04.2018 року:

- №0009661416, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 2385412,25 грн.,

- №0009671416, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2912769 грн.,

- №0009691416, яким позивачу застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість у сумі 6848 грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправним та прийнятим з порушенням вимог чинного законодавства України, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу);

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис (852-15), або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Нормами статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що між ТОВ Техпоставка (Покупець) та ТОВ "РУМ ПЛЮС" (код ЄДРПОУ 39330368), ТОВ "СВ СТАЙЛ" (код ЄДРПОУ 39910300), ТОВ "ФІЛІО ПЛЕЙД" (код ЄДРПОУ 40040824), ТОВ "НОМОС ОМАС" (код ЄДРПОУ 40359097), ТОВ "МАСТЕР ДІРЕКТ" (код ЄДРПОУ 39827658), ТОВ ІНТЕЛЕКТ ПРО (код ЄДРПОУ 38037372), ТОВ АНТЕЙ ТЕХНОЛОГІЇ (код ЄДРПОУ 39820647), ТОВ СВІТОВІД (код ЄДРПОУ 37744994), ТОВ ТОРГІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС МЕРИДІАН (код ЄДРПОУ 40044127), ТОВ ТАШЕР ЛАЙФ (код ЄДРПОУ 39621537), ТОВ ХАЙЛАЙТ (код ЄДРПОУ 40046737), ТОВ НАВАДІ КОМПАНІ (код ЄДРПОУ 39811648), ТОВ "ТД БРІСТОН" (код ЄДРПОУ 39679367), ТОВ ОМЕЛА-ПАК (код ЄДРПОУ 32816325) (постачальник) було укладено типові договори, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в Договорі матеріали. Асортимент товару, кількість і ціна вказуються у рахунках - фактурах постачальника.

Відповідно до п.2 зазначених договорів, якість Товару має відповідати ГОСТам, стандартам, технічним умовам та іншій документації, що встановлює вимоги до якості даного виду Товару.

Поставка Товару здійснюється згідно Правил Інкотермс в редакції 2010 року. Товар, поставлений за цими Договорами, приймається покупцем за наявності таких документів: рахунок - фактури, видаткової накладної. Датою поставки вважається дата, вказана у видатковій накладній (п.3 Договорів).

Ціна Товару за даною угодою встановлюється в гривнях і вказується у рахунку - фактурі. Ціна Договору складається з сумарної ціни Товару, який поставлений за цим Договором. (п.4 Договорів).

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Таким чином, з метою встановлення ділової мети зазначених вище господарських операцій необхідно з'ясувати дійсний економічний зміст господарської операції, а також проаналізувати кінцевий економічний ефект у вигляді фактичного приросту (зміни вартості) активів, який настав або повинен був настати в результаті здійснення відповідної операції, незалежно від зафіксованих у документах намірів її учасників.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Водночас, статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Факт укладення правочинів та їх виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами у справі, а саме первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів: рахунок фактура від 22.04.2015 р., видаткова накладна № РН-0422008 від 22.04.2015 р., рахунок фактура від 16.04.2015 р., видаткова накладна № РН-0416002 від 16.04.2015 р., рахунок фактура від 31.03.2015 р., видаткова накладна № РН-0331016 від 31.03.2015 р., рахунок фактура від 17.03.2015 р., видаткова накладна № РН-0317007 від 17.03.2015 р., рахунок фактура від 04.03.2015 р., видаткова накладна № РН-0304001 від 04.03.2015 р., рахунок фактура від 24.04.2015 р., видаткова накладна № РН-0424028 від 24.04.2015 р., рахунок фактура від 21.12.2015 р., видаткова накладна № РН-1221002 від 21.12.2015 р., рахунок фактура від 10.12.2015 р., видаткова накладна № РН-1210001 від 10.12.2015 р., рахунок фактура від 20.11.2015 р., видаткова накладна № РН-1120005 від 20.11.2015 р., видаткова накладна № РН-1120003 від 20.11.2015 р., видаткова накладна № РН-1120004 від 20.11.2015 р., рахунок фактура від 25.04.2016 р., видаткова накладна № 425002 від 25.04.2016 р., рахунок фактура від 22.04.2016 р., видаткова накладна № 422004 від 22.04.2016 р., рахунок фактура від 18.04.2016 р., видаткова накладна № 418002 від 18.04.2016 р., рахунок фактура від 20.04.2016 р., видаткова накладна № 420004 від 20.04.2016 р., рахунок фактура від 05.04.2016 р., видаткова накладна № 405004 від 05.04.2016 р., рахунок фактура від 01.04.2016 р., видаткова накладна № 401004 від 01.04.2016 р., рахунок фактура від 24.05.2016 р., видаткова накладна № 524001 від 24.05.2016 р., рахунок фактура від 19.05.2016 р., видаткова накладна № 519004 від 19.05.2016 р., рахунок фактура від 16.05.2016 р., видаткова накладна № 516008 від 16.05.2016 р., рахунок фактура від 27.01.2016 р., видаткова накладна № 127005 від 27.01.2016 р., рахунок фактура від 25.01.2016 р., видаткова накладна № 125001 від 25.01.2016 р., рахунок фактура від 21.10.2016 р., видаткова накладна № РН-226 від 21.10.2016 р., рахунок фактура від 24.10.2016 р., видаткова накладна № РН-247 від 24.10.2016 р., рахунок фактура від 27.07.2016 р., видаткова накладна № 727001 від 27.07.2016 р., рахунок фактура від 25.07.2016 р., видаткова накладна № 725002 від 25.07.2016 р., рахунок фактура від 20.07.2016 р., видаткова накладна № 720001 від 20.07.2016 р., рахунок фактура від 14.07.2016 р., видаткова накладна № 714007 від 14.07.2016 р., рахунок фактура від 18.07.2016 р., видаткова накладна № 718001 від 18.07.2016 р., рахунок фактура від 30.06.2016 р., видаткова накладна № 630001 від 30.06.2016 р., рахунок фактура від 29.06.2016 р., видаткова накладна № 6290016 від 29.06.2016 р., рахунок фактура від 05.08.2016 р., видаткова накладна № 805012 від 05.08.2016 р., рахунок фактура від 08.08.2016 р., видаткова накладна № 808003 від 08.08.2016 р., рахунок фактура від 02.06.2016 р., видаткова накладна № 602001 від 02.06.2016 р., рахунок фактура від 06.06.2016 р., видаткова накладна № 606001 від 06.06.2016 р., рахунок фактура від 07.06.2016 р., видаткова накладна № 607001 від 07.06.2016 р., рахунок фактура від 29.07.2016 р., видаткова накладна № 729006 від 29.07.2016 р., рахунок фактура від 17.03.2016 р., видаткова накладна № 317001 від 17.03.2016 р., рахунок фактура від 09.03.2016 р., видаткова накладна № 309012 від 09.03.2016 р., рахунок фактура від 22.02.2016 р., видаткова накладна № 222006 від 22.02.2016 р., рахунок фактура від 22.09.2016 р., видаткова накладна № РН-263 від 22.09.2016 р., рахунок фактура від 20.09.2016 р., видаткова накладна № РН-234 від 20.09.2016 р., рахунок фактура від 19.09.2016 р., видаткова накладна № РН-224 від 19.09.2016 р., рахунок фактура від 23.09.2016 р., видаткова накладна № РН-275 від 23.09.2016 р., рахунок фактура від 26.02.2016 р., видаткова накладна № 226009 від 26.02.2016 р., рахунок фактура від 26.02.2016 р., видаткова накладна № 226009 від 26.02.2016 р., рахунок фактура від 25.02.2016 р., видаткова накладна № 225011 від 25.02.2016 р., рахунок фактура від 11.05.2016 р., видаткова накладна № 511001 від 11.05.2016 р., рахунок фактура від 05.05.2016 р., видаткова накладна № 505001 від 05.05.2016 р., рахунок фактура від 05.01.2016 р., видаткова накладна № 105001 від 05.01.2016 р., рахунок фактура від 11.01.2016 р., видаткова накладна № 111001 від 11.01.2016 р., видаткова накладна № РН-0610003 від 10.06.2015 р., рахунок фактура від 10.06.2015 р., видаткова накладна № ООО-000066 від 19.03.2015 р., рахунок фактура від 19.03.2015 р., товарно-транспортними накладними, за якими постачання товару здійснювалось ПП ОСОБА_5 та ПП ОСОБА_6 за замовленням постачальника, (том 1 а.с. 105 - том 2 а.с. 63).

Наведені документи, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у період перевірки.

У матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товару та послуг.

Слід вказати, що видами господарської діяльності ТОВ «Техпоставка» є: лиття сталі, лиття легких кольорових металів, лиття інших кольорових металів, кування, пресування, штампування, профілювання; порошкова металургія, виробництво інструментів (основний), неспеціалізована оптова торгівля, що, в свою чергу, пояснює необхідність придбання великого обсягу металевих виробів (пластини в асортименті, круги тощо), які були придбані в рамках вище наведених договорів поставки.

Отже, суд вказує на доведеність використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності придбаного у вище наведених контрагентів товару, оскільки придбаний товар використаний позивачем з метою отримання прибутку та в межах господарської діяльності.

Суд зазначає, що відсутність у контрагента позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/873/18.

Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 30.01.2018 року у справі № 2а/1770/3360/12, від 19.06.2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18).

Наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/7704/16 (адміністративне провадження № К/9901/38191/18) та від 17.04.2018 року у справі № 820/475/17 (адміністративне провадження № К/9901/4907/17).

Крім того, Верховний Суд в постанові від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17 (адміністративне провадження № К/9901/1349/170, зазначив, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а, адміністративне провадження № К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі № 2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі № 826/13582/13-а (адміністративне провадження № К/9901/19905/18).

Посилання контролюючого органу на кримінальні провадження відкриті за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України відносно контрагентів платника податків, відхиляються судом, оскільки вказані докази не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентами своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 809/1139/17 (адміністративне провадження №К/9901/40809/18), постанові Верховного суду від 26.06.2018 року у справі № 808/2360/17.

Крім того, Верховний Суд наголосив та тому, що доводи контролюючого органу щодо посилання на допит особи, який був керівником підприємства та пояснив, що він не має відношення до реєстрації та ведення господарської діяльності ряду підприємств (серед яких і згаданий контрагент позивача), на яких згідно реєстраційних даних він являється посадовою особою (засновником, співзасновником, директором, головним бухгалтером), а також йому невідомі дані підприємства, зокрема і позивача, спростовуються наявними у матеріалах справи копіями первинних документів.

Оскільки доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не було надано, сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 826/6280/13-а (адміністративне провадження № К/9901/2848/18, ЄДРСРУ № 72338874).

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Така податкова інформація вказує тільки на можливе ухилення від сплати податків контрагентами-постачальниками ТОВ «Техпоставка» .

Тому, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит (зменшення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток), можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи.

При цьому, відсутність об'єктивної змоги переконатися у недостовірності первинного документа чи окремих його реквізитів (зокрема, підпису, прізвища особи, що здійснює операцію, тощо) під час його отримання чи протягом найближчого часу виключає притягнення до відповідальності особи, яка використала такий документ у податковому обліку.

У цьому випадку дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентами, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Отже, обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов'язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

В свою чергу, порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, при вирішенні спорів з податковими органами можуть бути застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення встановлений законом , є передбачуваність. Норму не можна вважати законом , якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зважаючи на сукупність викладених обставин податкові повідомлення-рішення від 25.04.2018 року: № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 2385412,25 грн., № НОМЕР_3, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2912769 грн. та № НОМЕР_2, яким позивачу застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість у сумі 6848 грн., є такими, що прийняті податковим органом на підставі припущень, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Техпоставка підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 81234,71 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням № 3418 від 08.10.2018 року.

З огляду на задоволення позовних вимог сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 81234,71 грн. підлягає стягненню з Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72, 77, 78, 139, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Техпоставка (вул. Європейська, 8, офіс 25, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 30493751) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.04.2018 №0009661416, №0009671416, №0009691416 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.04.2018 року №0009661416, №0009671416, №0009691416 прийняті Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Техпоставка (код ЄДРПОУ 30493751) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 81234,71 грн. відповідно до платіжного доручення від 08.10.2018 року № 3418.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 29 листопада 2018 року.

Суддя ОСОБА_1