Рішення

від 07.12.2018 по справі 303/7138/18

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/7138/18

2/303/2734/18

номер рядка стат. звіту - 38

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н

05 грудня 2018 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в особі

головуючої - судді Курах Л.В.

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у підготовчому судовому засіданні, в м.Мукачево, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2018 року, позивач - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом на будинковолодіння, розташованого за адресою: Закарпатська обл., Мукачівський район, с.Дерцен, вул.Форраш, 43.

Позовні вимоги мотивує тим, що 01 березня 2014 року помер її батько - ОСОБА_4, який на день смерті постійно проживав та був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Після смерті батька, позивач, фактично прийняла спадщину, оскільки вступила у володіння і користування належним спадкодавцю житловим будинком, в якому вона та її сім'я зареєстровані та проживали із спадкодавцем на момент смерті. Головою дворогосподарства за вищевказаною адресою був її дід ОСОБА_5, який помер 06 серпня 1994 року. У свою чергу на момент смерті діда, разом з ним була зареєстрована та проживала його дружина, бабуся - ОСОБА_6, його син, а її (ОСОБА_2Е.) батько - ОСОБА_4, її мати - ОСОБА_7 та вона - ОСОБА_8 Отже, покійна бабуся ОСОБА_6 фактично прийняла спадщину за своїм чоловіком - ОСОБА_5 Відповідно до заповіту, посвідченого ОСОБА_3 сільською радою 16 березня 2012 року за реєстровим № 05, ОСОБА_6 заповіла все своє майно сину, батьку позивача - ОСОБА_4. На даний час позивач проживає у зазначеному будинку, доглядає за ним, сплачує поточні платежі, обробляє земельну ділянку, здійснює ремонтні роботи, підтримує в порядку дворогосподарство. 29 липня 2014 року її мати, ОСОБА_7 подала до Мукачівської районної державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини по закону на її користь. Однак, при зверненні до Мукачівської районної державної нотаріальної контори з проханням видати Свідоцтво про право на спадщину за законом, державним нотаріусом їй було відмовлено у видачі вказаного правовстановлюючого документу через відсутність правовстановлюючих документів на будинковолодіння.

Позивач - ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просять суд позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області в судове засідання не з'явився. Від сільської ради на адресу суду надійшла заява, згідно якої просять розглянути справу без участі їх представника, не заперечують проти задоволення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв'язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті без фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд робить наступні висновки.

Відповідно до ч. 1ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом ЦПК України ), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2 ст. 263 ЦПК України ). Частиною 5статті 263 ЦПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. А відтак, при постановленні рішення по даній справі, слід керуватися положенням ЦК УРСР в редакції 1963 року. Окрім цього, при вирішенні вказаного судового спору також слід керуватися нормами ЦК України 2004 року , оскільки спадкування спадкового майна має місце після прийняття нового Цивільного Кодексу України .

Згідно Постанови ВСУ № 7 від 25.09.2015 року Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок , у випадках, коли правовідносини між сторонами спору щодо захисту права власності на житловий будинок виникли до 1.01.2004, до таких правовідносин необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР 1963 року, закону Про власність від 7.02.91 №697-XII (втратив чинність з 20.06.2007 на підставі закону від 27.04.2007 №997-V), Кодексу про шлюб та сім'ю від 20.06.69 №2006-VII.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України ) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень.

Судом встановлено, що головою домогосподарства в с.Дерцен по вул.Фізкультурна, 41, Мукачівського району Закарпатської області був ОСОБА_5 (довідк видана виконкомом ОСОБА_3 сільської ради від 19.07.2013 року № 804). Вказаний будинок було побудовано в 1984 році. (а.с.26).

З копії Довідки за № 879 виданої виконкомом ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 22.10.2018 року вбачається, що земельна ділянка за адресою: с.Дерцен, вул.Форраш,43, площею 0,25 га, дійсно була виділена ОСОБА_5, який помер 06 серпня 1994 року (а.с.18).

Відповідно до положень ст. 100 та ст. 101 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року , який діяв на час володіння померлим ОСОБА_5 спірного житлового будинку, громадяни могли мати у власності житловий будинок.

Статтею 100 ЦК Української РСР визначалось, що в особистій власності громадян може бути зокрема і жилий будинок. При цьому, глава десята цього кодексу не пов'язувала наявність такого права з його обов'язковою державною реєстрацією. Та навпаки, ст.128 ЦК Української РСР визначався момент виникнення права власності у набувача майна за договором з моменту передачі речі.

Відповідно до ст.134 ЦК Української РСР відчуження жилого будинку, що знаходиться в сільській місцевості можливо було лише за умови, коли громадянину в установленому порядку надається в користування земельна ділянка при будинку.

До серпня 1992 року оформлення права власності на ці будинки проводили органи місцевого самоврядування на основі висновку про технічний стан будинку, складений у бюро технічної інвентаризації і документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташований зазначений об'єкт, відповідно до листа Держбуду від 23.03.1999 року та п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09.09.2009 року № 1035 Про затвердження Тимчасового порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків з господарськими спорудами і будівлями, спорудженими без дозволу на будівництво .

Та після прийняття Верховною ОСОБА_1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ці об'єкти приймають в експлуатацію як самовільно побудовані, але відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України , закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність осіб. Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу , акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Це означає, що правові засади прийняття в експлуатацію об'єктів, побудованих до 05.08.1992 року, відсутні.

До того ж, як роз'яснює Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Інформаційному листі Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13, у період чинності Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена ОСОБА_9 комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року державна реєстрація нерухомого майна не проводилася в сільській місцевості, а право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради.

Відповідно до пункту 4 зазначеної Інструкції Мінкомгоспу УРСР 31.01.1966 р. реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння, які належали громадянам на праві особистої власності, та розташовані в межах міст і селищ міського типу УРСР. Тобто, Інструкцією не встановлювався обов'язок щодо реєстрації будинків та домоволодінь, розташованих у селі.

Проте, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України , за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання ним актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт під час дії якого вони настали або мали місце.

Зазначені вище документи, свідчать про належне володіння ОСОБА_5 майном, яке було набуте ним на законних підставах, не є самочинним будівництвом та має усі необхідні документи відповідно до законодавства, яке діяло на момент набуття у власність цього майна.

ОСОБА_4 було виготовлено Технічний паспорт на вищевказаний житловий будинок. Даний технічний паспорт виготовлений 02 серпня 2013 року (а.с.21-25).

Після смерті голови домогосподарства ОСОБА_5, який помер 06 серпня 1994 року, спадкування здійснювалось за законом. На день смерті ОСОБА_5 в будинку були зареєстровані та проживали дружина - ОСОБА_6, син - ОСОБА_4, невістка - ОСОБА_7 та онука - ОСОБА_10, що підтверджується довідкою виконкому ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 09.07.2013 року (а.с.16).

З огляду на це, його спадкоємцями першої черги стали дружина - ОСОБА_6 та син - ОСОБА_4, які вважаються такими, що прийняли спадщину, оскільки вступили у володіння і користування належним спадкодавцю будинковолодінням.

Разом з цим, ОСОБА_6 на випадок своєї смерті залишила заповіт, посвідчений секретарем Дерценської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 16 березня 2012 року та зареєстрований в книзі для запису нотаріальних дій за № 05, яким все належне їй на час її смерті майно заповіла своєму сину - ОСОБА_4 (а.с.10).

Згідно свідоцтва про смерть серії І-ФМ № 168751, виданого виконкомом ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, ОСОБА_4 помер 02.03.2014 року, актовий запис № 12 (а.с.7).

Тобто, спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася під час дії ЦК України , який було прийнято 16 січня 2003 року та введено в дію 01 січня 2004 року, а тому й правовідносини щодо спадкування майна та майнових прав померлого регулюються ЦК України від 16 січня 2003 року .

Частинами першою та другою статті 1220 ЦК України передбачено, що внаслідок смерті особи або оголошення її померлою відкривається спадщина. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи батьками позивача є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 (свідоцтво про народження серії ІІ-ФМ № 402878, а.с.8).

Згідно з Довідкою №83 виданої виконкомом ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області від 26.01.2018 року, ОСОБА_4, який помер 01 березня 2014 року, на день смерті проживав у дворогосподарстві по вул.Форраш, буд.№43 в с.Дерцен Мукачівського району Закарпатської області, і разом з ним були прописані та проживали: дружина - ОСОБА_7, донька - ОСОБА_2, онучка - ОСОБА_11-К.С. та онучка - ОСОБА_12 (а.с.17).

В судовому засіданні з достовірність було встановлено, що, оскільки померлим ОСОБА_4 за життя не було складено заповіту, його спадкоємцями за законом мають бути дружина - ОСОБА_7 та донька - ОСОБА_2

Враховуючи, що ОСОБА_4 за своє життя заповіту не залишив, а тому згідно з положеннями ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст.ст. 1220 , 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч.3 ст. 46 ЦК України ). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ст.ст. 1268 , 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

29 липня 2014 року мати позивача ОСОБА_7 звернулася до Мукачівської районної державної нотаріальної контори з заявою про відмову від спадщини по закону, яка відкрилася після смерті її чоловіка ОСОБА_4 на користь доньки ОСОБА_2 (а.с.12).

Відповідно до ст.ст. 1296 , 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Частиною першою статті 1298 ЦК України встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

З метою оформлення своїх спадкових прав позивач звернулася до Мукачівської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу їй відповідного свідоцтва (а.с.14). Однак, 09 лютого 2018 року Державним нотаріусом Мукачівської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_13 винесено Постанову за № 40/02-31 Про відмову у вчиненні нотаріальної дії , якою постановлено відмовити ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: с.Дерцен, вул.Форраш, №43, Мукачівського району Закарпатської області, який належав ОСОБА_5, спадкоємицею якого була ОСОБА_6, спадкоємцем якої був ОСОБА_4, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок (а.с.13).

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування передбачено право звернення до суду за правилами позовного провадження осіб, яким нотаріус відмовив в оформленні права на спадщину. ВССУ в ОСОБА_9 №24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 р. Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування також зазначив, що коли перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, то його право має бути визнано в судовому порядку; за наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

ОСОБА_9 юстиції України №19-32/319 від 21.02.2005 року у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не була проведена, або коли правовстановлюючий документ відсутній, питання визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного його власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Відповідно ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою на якій вони розміщені.

Згідно ст. 1296 ч.3 цього Кодексу відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Аналізуючи надані докази судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відповідно до положень ст.ст. 1261 , 1268 ЦК України , ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги, яка проживала на момент смерті спадкодавця разом з ним, не заявивши про відмову від спадщини, фактично її прийняла.

Питання про відшкодування судових витрат позивачем не ставилося, а отже такі слід віднести на її рахунок.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 41 , 55 Конституції України , ст.ст. 1220-1222, 1225, 1258, 1261, 1268, 1270, 1296-1298 ЦК України, ст.100, 101, 128, 134 ЦК УРСР, ст.ст. 2 , 12 , 18 , 76-77 , 81 , 141 , 247 , 274-279 , 263-265 , 268 , 354-355 ЦПК України , ст.ст.17, 57 ЗУ Про власність , ст.ст. 2, 3, 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень , суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 сільської ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на будинковолодіння, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с.Дерцен, вул.Форраш, будинок № 43, в порядку спадкування за законом.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) через Мукачівський міськрайонний суд.Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП - НОМЕР_1, мешканка: с.Дерцен, вул.Форраш, буд.№43, Мукачівського району, Закарпатської області.

Відповідач: ОСОБА_3 сільська рада Мукачівського району Закарпатської області, код ЄДРПОУ: 04350429, с.Дерцен, вул.Ракоці, буд.70, Мукачівського району, Закарпатської області

Повний текст рішення складено 07.12.2018 року.

Головуюча Курах Л.В.